Читати книгу - "Айхо, або Подорож до початку"

якого врятував від ганебного покарання? Утік! О, як це схоже на брата!

— і її красиве обличчя осяяла щаслива усмішка.

— Ой, я ж забула назватись. Зайра, принцеса Захрейну. Ледве не вдавившись від здивування, я скромно протягнув руку:

— Я — Айхо.

Тепер зрозуміло, чому Зайра вела себе так владно і трималась так гордо. Вона ж — принцеса! Оце так! Не думав, що колись на власні очі побачу принцесу. Тоді той сміливець — принц? Та поміж цим, на відміну від задеркуватої Астри, Зайра дуже привітна.

— За звичаєм Захрейну, Айхо, тепер ти для нас з Зуфаром, як брат. Наш рятівник і наш друг! Розкажи все про втечу!

Приємно вражений, я розповів дівчині все, що знав. Але боявся давати даремну надію. Адже хлопець пірнув зі зв’язаними руками. Помітивши нерішучість, з якою розповідав останні деталі втечі, Зайра усміхнулась:

— Зуфар — чудовий плавець. У нашій країні тільки лінивий чи боягуз погано плаває. Ми живемо на березі Південного моря і у вільний час любимо наввипередки пірнати за чудовими перлами, в честь яких нас з братом і назвали.

Зайра раптом замовкла, стурбовано заглянула у вічі:

— Вибач, я на радощах не помітила смутку і болю в твоїх очах. Якщо хочеш, можеш розповісти, як сестрі, що хвилює. І, можливо, випустиш чорного птаха смутку на волю, щоб він не ранив зсередини.

Дівчина заглянула великими бездонними очима, здалося, в самісіньке серце. Зворушений добротою, я несміливо усміхнувся.

— Не знаю, що трапилось з тобою, Айхо, але ніколи не варто здаватися. Продовжуй боротися за щастя. Завжди знайдуться люди, яким будеш потрібен, хто чекатиме, радітиме і сумуватиме разом з тобою.

Серце наче огорнули чимось цілющим теплим. Згадались слова дідуся, сказані на прощання: «Будь сильним та мужнім і ніколи не відступай перед труднощами. Серце тримай відкритим для миру та добра, і ти ніколи не будеш самотнім!»

Дівчина ніжно обійняла. І я порушив обіцянку. Але сльози текли не від смутку: я знову не сам у такому непередбаченому і ще не пізнаному світі…

Розділ 16

Я не переставав дивуватися і захоплюватися Зайрою. Ця хоробра і благородна дівчина, на відміну від переляканих і вимучених неволею колишніх полонянок, які навіть не наважувалися стояти разом з чоловіками на палубі, самотужки організувала невеличкі загони, які допомагали пораненим. Жінки обходили кожного воїна, якому потрібна була допомога. Та коли принцеса попрямувала до поранених піратів, більшість помічниць збунтувалися і відмовилися допомагати мучителям. Лише я залишився на боці Зайри. Тоді дівчина виступила вперед і голосно, щоб всі почули, мовила:

— Люди, отямтесь! Згадайте нарешті, що ви — люди, а не товар! Згадайте про милосердя, адже це і відрізняє людей від інших істот! Якщо ви зараз відмовляєтесь допомогти тим, хто потребує цього, то чим кращі за піратів? Чому ж так люто ненавидите їх, коли самі такі ж жорстокі? Я жила разом з вами у цих смердючих темних трюмах! Я теж відчувала приниження, страх і безсилу лють! Але ні на мить не хочу уподібнюватись ворогу! Ви повинні довести насамперед самим собі, що ви — люди, а не речі, які можна продати, викинути чи знищити!

Декілька жінок, боязко перезиркуючись, зробили крок вперед. Але зачувши оскаженілий крик Скайра, поспішно, як перелякані птахи, збились назад до гурту.

— Що ти собі дозволяєш, дівчино! — розлючено бризкав слиною ватажок, — Як наважилась допомагати ворогам? Та я!.. Та я оголошу тебе зрадницею і кину назад до трюмів!

Довге злипле від бруду та крові волосся Скайра моталося туди-сюди, а брудні ручища потяглися до принцеси, схопивши її за руку. Я кинувся до Зайри і став між нею та розлюченим Скайром.

— Не чіпай її! — закричав я.

Та це розлютило псевдоватажка ще дужче:

— Мало того, що біля тебе вшивається цей піратський непотріб, якого давно пора зв’язати, запхати кляпа до рота і кинути до зграї побитих нікчем. Ти ще задумала повстати проти ватажка?! Ти хоч знаєш, на що нариваєшся?!

Зайра безстрашно вирвала руку з брудних лап Скайра:

— Тебе ніхто не проголошував ватажком! — голови присутніх повернулися у бік дівчини. — Я не підкорялася піратам, коли волею долі стала невільницею, а першому зустрічному, з рішенням якого не згідна, і поготів! А хлопчик, якого незаслужено принижуєш, подарував нам свободу! Не для того хоробрі чоловіки, — і принцеса обвела рукою присутніх, — безстрашно боролися, проливаючи кров, щоб з неволі піратської потрапити в неволю до Скайра!

Я із захопленням дивився на Зайру.

Скайр почервонів, роздувся від злості, здавалося, ось-ось і лусне. Присутні завмерли і з неприхованою цікавістю спостерігали. Раптом Скайр зарепетував:

— Схопити її, зв’язати і кинути до полонених!

Але, як на диво, ніхто не поспішав виконувати наказ. Вперед виступив темношкірий велетень Окаван:

— Ця мужня дівчина права! — виголосив чоловік до натовпу. — Схоже, Скайре, ти вважаєш нас своїми невільниками. Думаєш, що можеш робити все, що заманеться! Тебе не обирали ватажком, а ти вже переконаний, що наш володар! Люди, невже з однієї неволі хочете потрапити в іншу?!

— Потрібно обрати ватажка! — почали кричати звідусіль. — Давайте обирати ватажка!

Скайр не очікував подібного. Він почервонів, потім зблід і, стиснувши зуби, зверхньо мовив: