Читати книгу - "Останній із небесних піратів"

кліткою. Добрий десяток піратів узяв їх в оборонне кільце, і їхня зброя в місячному світлі, яке то з’являлося, то зникало, висявала, мов роги цілої лави волорогів. Знати, свій напад небесні розбишаки добре продумали.

Рук, мов зачарований, дослухався до потоку цідженої крізь зуби лайки, поки окуляристий пірат колупався в замку кліткових дверцят своїм довгим тонким ножем. Аж ось замок клацнув.

— Нарешті! — вигукнув окуляристий, але його радість потонула в пронизливому завиванні, що розкололо повітря: сирена алярму! Водночас і чатовий викрикнув застережливе:

— Сорокухи!

Оте єдине слово подіяло на довколишніх відразу і безвідмовно. Усі, хто стояв на платформі й споглядав, як пораються небесні пірати, враз відвернулися від такої дивовижі й пороснули врозтіч; хто ховався, а хто гасав туди-сюди, відчайдушно намагаючись утекти, хоча й боючись потрапити під гарячу лапу напосідливих сорокух. Ті ж, хто силкувався все-таки поспати в несусвітньому шарварку на бігу, тепер хапали свої речі й тікали щодуху, рятуючи свої голови.

А купці та крамарі, охочі мандрувати і вночі, попали серед дороги в колотнечу. Піші шаснули в тінь і поховалися зі своїми товарами, а ті, що сиділи на мажах і бідках, закричали на своїх волорогів чи зубощирів-скрадайл, і батоги заляскали гучніше за виття сирени та панічний вереск. Вози й фургони наїжджали один на одного, стикалися і перекидалися, вантажі виверталися і розкочувалися, — і те все посеред ярого рику та стогонів жаху. А сорокухи, незважаючи на дорожнє сум’яття, маршували в ногу, стрясаючи повітря своїм бойовим покликом і неухильно наближаючись до платформи.

— П’ятдесят ступнів з чимось! — повідомив чатовий і додав: — Я злажу.

Рук стояв, мов прикипілий до свого місця. З роззявленим ротом і виряченими очима дивився він, як відчинилися дверцята клітки, як Громовий Вовкун сам протисся крізь вузький отвір і важко звалився вниз на мостини. Рук збагнув: капітан вільний! І хлоп’яче серце затрепетало. Старий небесний пірат на волі!

Ту ж мить громом пролунав крик відчаю — гучніший за виття сирени, за гамір юрби, ба навіть за репет сорокух.

— Спетч! — ревів чийсь голос.

То кричав велетень-пірат із пов’язкою на оці, схилившись над товаришем, який ще мить тому сидів у нього на плечах, а тепер лежав неживий. Стріла з арбалета розтрощила один з півмісяців його окулярів і проткнула очницю.

— Ой, Спетчу, друже мій коханий! — голосив велетень. — Спетчу!

— Заспокойся, Лоґу, — сказав йому хтось. То до нього надійшов сам капітан. Недавній бранець поклав руку товаришеві на плече. — Йому вже нічим не поможеш. Нам треба тікати, поки й усі ми не скуштували сорокушачої зброї.

— Я Спетча тут не залишу! — рішуче заявив Лоґ і завдав обм’якле тіло собі на плечі. — Він заслуговує на те, щоб бути похованим по-людському — а таки заслуговує!

— Воля твоя, — відрік Громовий Вовкун і, підвівши голову, окинув поглядом усіх небесних піратів, що чекали на його наказ. — А ви чого ждете, паршиві пацюки болотяні? Вшиваймося звідсіль!

Небесні пірати як один крутнулися на підборах, але тільки переконалися, що шлях до відступу їм відрізано. Сорокухи-охоронниці оточили платформу з усіх боків і тепер стискали кільце облоги. Вибору не лишалося: треба приймати бій!

— Забудьте, що вам велено! — ревнув Громовий Вовкун. — ДО БОЮ!

І враз вибух бойового гамору потряс повітря — то зітнулися між собою небесні пірати і сорокухи. Сорокухи молотили своїми бойовими ціпами, а ще — клювалися дзьобами, дряпалися пазурами, стріляли з арбалетів і вимахували страхітливими щербатими косами. Пірати ж відбивалися абордажними шаблюками та піками, ще й до того метали пращами грудки заков’язлої болотяної грязюки, які зі свистом розтинали повітря, мов скручені в клубки роз’юшені летючі хробаки.

Сутичка була коротка й люта.

Випущена з арбалета стріла просвистіла повз Рукове вухо. Він умить отямився — нестримне збудження змінилося холодним страхом, від якого закрутило у шлунку, — і мерщій кинувся на мостини за перевернутим возом, довкола якого валявся, розкотившись, його вантаж — важкі кам’яні дзбани.

Просто перед ним двоє небесних піратів: один високий та худий, другий — низенький та опасистий, — билися спиною до спини з двома сорокухами. Піратські мечі мерехтіли і дзвеніли. Пазури сорокух блискотіли, дзьоби скреготали. На мить Рукові здалося, ніби двоє небесних піратів знесилюються, коли це, мовби на якусь невимовлену команду, обидва одночасно зробили по блискавичному випаду, і напасниці впали, пронизані мечами. Висмикнули небесні пірати мечі з мертвих тіл потворищ і ну відбивати новий напад!

Скрізь довкола валялися мертві сорокухи, але загиблих відразу ж заступали інші ошалілі птахочудиська: чуючи виття сирени, вони стікалися сюди з обох кінців Великої дороги.

— Захопіть балюстради! — почув Рук, як зикнув Громовий Вовкун, і побачив, озирнувшись, що капітан небесних піратів відбивається одночасно від двох сорокух. — І втримайте їх! — проричав недавній в’язень, коли спершу одна потвора, а за нею і друга повалилися неживі на поміст. — Усі відходимо воднораз! — згукнув наостанок Громовий Вовкун. — Коли я скажу!

Ту ж мить Рук уздрів спалах жовтожарого пір’я — то з тіней за спиною Громового Вовкуна вискочила височенна, м’язиста сорокуха-охоронниця у блискотливому нагруднику та шоломі з плюмажем. Ось вона замахнулася зазубленою косою.

— Капітане! — скрикнув Рук, зірвавшись на рівні ноги.

І саме вчасно! Капітан небесних піратів притьмом шатнувся ліворуч. Коса з усього маху влучила в дошку і глибоко застрягла. Громовий Вовкун замахнувся своєю важкою шаблюкою, але в цю хвилину сорокуха, пронизливо вереснувши, відхаркнула і плюнула. Лискучий згусток слини майнув у повітрі й заліпив капітанові все обличчя. Гидливо с крикнувши, Громовий Вовкун поточився назад, де лежав перекинутий віз.

Рук вражено охнув. Він збагнув: перед ним не проста сорокуха-охоронниця! З таким яскравим плюмажем та з такою статурою, вона, либонь, належала до елітних Сестриць-Сорокух.

— Громовий Вовкун! — вереснула сестриця-сорокуха і підступила, скрегітливо шкрябаючи пазурами, до капітана. — Великий Громовий Вовкун! Ану лиш погляньмо, який ти великий!

А Громовий Вовкун був приголомшений