Читати книгу - "Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України"

про злочини неповнолітніх" зазначається: "Якщо санкцією закону, за яким засуджується неповнолітній, передбачено лише такі види покарань, які з огляду на вік підсудного чи його стан не можуть до нього застосовуватися, суд звільняє його від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру, або відповідно до ст. 7 КПК закриває справу і звільняє його від кримінальної відповідальності, або постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від покарання"[159]. Однак не завжди таке вирішення цієї проблеми є правильним, зрештою, як і призначення покарання з урахуванням ст. 69 КК, оскільки, виходячи зі змісту цієї статті, її застосування повинне мати місце лише у виключних випадках за наявності в конкретній справі всіх передбачених умов.

Більше того, викликає сумніви можливість призначення у всіх випадках справедливого покарання неповнолітнім за ч. 1 ст. 185 КК, яка передбачає санкцію у ви гадці штрафу, виправних робіт або позбавлення волі на строк до 3 років. Неповнолітньому віком до 16 років, який не має самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, реально може бути призначено тільки позбавлення волі. Це питання набуває гостроти, якщо взяти до уваги статистичні дані, які опубліковано Верховним Судом України: дві третини (22,1 тис., або 67,0 %) злочинів, вчинених неповнолітніми у 2003 році, — це крадіжки чужого майна. При цьому кожний третій підліток вчинив злочин у віці 1415 років (усього 8,9 тис. осіб)[160].

Важко визнати справедливим призначення судами найбільш суворого покарання, зазначеного в санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, тільки через те, що інші види покарання, які встановлені цією санкцією, не можуть бути призначені певним суб’єктам злочину (наприклад, ч. 1 ст. ст. 185, 186, 188 КК та інші). Практика свідчить, що суди в таких випадках, призначаючи покарання, або виходять із більш суворого виду покарання (як правило, це позбавлення волі, обмеження волі), або застосовують ст. 75 КК України, звільняючи від відбування покарання з випробуванням, що не завжди є справедливим і не забезпечує досягнення мети покарання. За відсутності альтернативи суд не має можливості призначити той вид покарання, який з огляду на особливості особи винного та вчиненого нею злочину найбільше б сприяв виправленню винного та запобіганню вчиненню нового злочину як засудженим, так і іншими особами.

Таке ставлення тільки до певного кола суб’єктів злочину суперечить принципам справедливості та гуманізму[161]. Оскільки конкретні прояви ступеня тяжкості злочинів, які вчиняються, та небезпечності особи винних є різними, то навряд чи буде справедливим і відповідним принципу справедливості призначення покарання в умовах, коли суд фактично позбавлений альтернативи у виборі виду покарання щодо певних суб’єктів злочину.

Саме тому, призначаючи покарання неповнолітнім, суди мають виходити з розуміння сутності покарання у вигляді позбавлення волі, яке є не тільки крайньою, але й винятковою мірою. Як видається, "оцінно-вольова думка законодавця про доцільність прийняття тієї або іншої норми без урахування та вивчення соціальних і економічних підстав"[162], а також ретельного дослідження всього кола можливих суб’єктів вчинення злочину "є помилковим і може не тільки викликати труднощі при їх застосуванні, але й приводити до розширення суддівського розсуду, свавілля"[163]. На наш погляд, при вирішенні цієї проблеми може бути використано декілька шляхів. По-перше, уявляється необхідним законодавцеві при визначенні санкції враховувати коло можливих суб’єктів злочину, а також соціально-економічну обґрунтованість санкції. По-друге, видається можливим, погодившись із пропозицією

В.І. Тютюгіна, доповнити ст. 103 КК положенням, відповідно до якого надати суду право призначати неповнолітньому покарання, більш м’яке, ніж передбачено санкцією, у випадках, якщо закріплені в санкції види покарання не можуть бути призначені неповнолітньому чи може бути призначений лише один, найбільш суворий вид покарання з числа тих декількох, які альтернативно нею передбачені[164]. По-третє, уявляється доцільним розширення сфери застосування таких видів покарання як громадські та виправні роботи, завдяки включенню до кола осіб, до яких можуть застосовуватися ці види покарання, також і осіб, яким виповнилося 14 років. При цьому слід погодитися, що покарання у вигляді виправних робіт особі, яка не досягла 16 років, може бути призначене у випадках, якщо особа має самостійний стабільний заробіток[165].

Санкції, що містять такий вид покарання, як виправні роботи, так само викликають зауваження щодо їх обґрунтованості. Наприклад, санкції, передбачені в ч. 2 ст. 389 та інших статтях КК 2001 р. Підтвердженням цьому є зменшення за останні п’ять років кількості осіб, до яких судом застосовувалися виправні роботи. Так, у 2003 році суди призначили покарання у вигляді виправних робіт лише 3292 засудженим, що майже в 6 разів менше, ніж у 1998 році.