Читати книгу - "Плавучий острiв"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ось як рекомендує він парижанам власну особу:
— Калістус Менбар, з Нью-Йорка, п’ятдесяти років, правнук славнозвісного Барнума[50], зараз головний інспектор у справах мистецтв на Стандарт-Айленді, в обов’язки якого входить все, що стосується малярства, скульптури, музики і взагалі всіх розваг на Мільярд-Сіті. Тепер, коли ви вже знаєте мене…
— А поза цим, — питає Себастьян Цорн, — ви, бува, не агент поліції, якому доручено заманювати людей в пастку й затримувати їх проти волі?
— Не поспішайте судити мене, розгнівана віолончель, — відповідає головний інспектор, — і дайте мені закінчити.
— Ми почекаємо, — каже поважним тоном Фрасколен, — і ми вас слухаємо.
— Панове, — веде далі Калістус Менбар, прибираючи найласкавішого вигляду, — я хотів би, щоб в нашій бесіді мова йшла виключно про музику, про теперішній стан її на нашому плавучому острові. Поки що Мільярд-Сіті не має театрів, але варто тільки забажати, й вони виникнуть як з-під землі, наче викликані якимись чарами. До цього часу наші остров’яни задовольняли свій потяг до музики за допомогою досконалих апаратів, які передають шедеври музикального мистецтва. Старовинні й новітні композитори, найвидатніші сучасні артисти, наймодніші виконавці-музиканти — всіх їх ми слухали, коли нам цього заманеться, користуючись фонографом…
— Катеринка цей ваш фонограф, — презирливо кидає Івернес.
— Не в такій мірі, як ви гадаєте, пане солісте, — відповідає головний інспектор. — В нас є апарати, які багато разів нескромно вас підслуховували, коли ви виступали в Бостоні чи Філадельфії. Отже, якщо ви матимете з цього втіху, то зможете самі собі плескати…
На той час винаходи славетного Едісона досягли найбільшої досконалості. Фонограф уже не був тою музикальною скринькою, на яку він так скидався спочатку. Завдяки чудесному винахідникові скороминущий талант виконавців, інструменталістів і вокалістів зберігається на радість прийдешніх поколінь в такій недоторканості, як твори живопису й скульптури. Фонограф — це відлунок, але відлунок точний, немов фотокопія, яка відтворює найтонші відтінки, найніжніші переливи співу чи гри, в усій властивій їй непорушній чистоті.
Калістус Менбар говорить про все це з таким запалом, що його слова не можуть не вплинути на його слухачів. Він згадує про Сен-Санса, Рейєра, Амбруаза Тома, Гуно, Массне, Верді, про невмирущі шедеври Берліоза, Мейєрбера, Галеві, Россіні, Бетховена, Гайдна, Моцарта, і його приємно слухати, бо він говорить, як людина, що добре їх знає, високо цінує, що присвятила популяризації цих творів усе своє вже досить довге життя імпресаріо. Та його не торкнулась, як видно, вагнерівська епідемія[51], що, зрештою, на той час почала спадати.
Коли він зупиняється, щоб перевести дух, Пеншіна каже, користуючись паузою:
— Це все дуже добре, але ваш Мільярд-Сіті, як я бачу, живиться музикою в коробках, законсервованими мелодіями, які вам сюди відряджають, як сардинки в бляшанках…
— Прошу пробачити, пане альте…
— Охоче вам пробачаю, але наполягаю на своєму: ваш фонограф обіймає тільки минуле, й ніколи мешканці Мільярд-Сіті не зможуть почути артиста в ту мить, коли він виступає…
— Ще раз прошу пробачити…
— Наш друг Пеншіна пробачатиме вам стільки разів, скільки ви захочете, пане Менбаре, — каже Фрасколен, — пробачень у нього повна кишеня. Але його зауваження справедливе. Якби ви ще могли встановити зв’язок з американськими чи європейськими театрами…
— Ви гадаєте, що це неможливо, мій любий Фрасколен? — вигукує головний інспектор, зупиняючи свою гойдалку.
— Тобто як?..
— Я кажу, що це виключно питання грошей, а наше місто досить багате, щоб задовольняти всі свої примхи, усі бажання в царині музикального мистецтва. І місто це здійснює…
— В якій спосіб?
— За допомогою театрофонів, встановлених у концертному залі цього казино. Хіба ж до послуг Компанії немає достатньої кількості підводних кабелів, занурених у води Тихого океану, один кінець яких закріплений у бухті Магдалини, а другий залишається на поверхні, підтриманий дужими поплавищами? Отже, коли наші співгромадяни бажають послухати якогось співака Старого чи Нового Світу, котрийсь із кабелів витягають і посилають агентам телефоном наказ до бухти Магдалини. Агенти негайно встановлюють зв’язок з Америкою чи Європою. Дріт, або кабель, з’єднують із тим або іншим театром чи концертною залою, і наші меломани, зібравшись у цьому казино, можуть реально бути присутні на тому далекому концерті і аплодувати…
Але там не чують, що вони плескають! — зауважує Івернес.
— Прошу пробачення, пане Івернесе, їх чують по зворотному кабелю.
І потому Калістус Менбар удається до нескінченних розумувань у галузі музики, яку він уважає не тільки за вияв мистецтва, але й за лікувальний засіб. Діючи за системою Дж. Гарфорда з Вестмінстерського абатства, мільярдяни могли пересвідчитись, що таке застосування музики дає надзвичайні наслідки. Ця система здатна підтримувати здоров’я людини в прекрасному стані. А що музика впливає на нервові центри, то звукові хвилі сприяють розширенню кровоносних судин, поліпшують кровообіг, за потребою прискорюючи його чи послаблюючи. Музика регулює биття серця й дихання в залежності від тональності й сили звуків, нарешті, вона допомагає живленню тканин. З огляду на все це в Мільярд-Сіті створено осередки музикальної енергії, які передають звукові хвилі в житлові будинки телефонним дротом та іншими засобами.
Квартет слухає, порозкривавши роти. Ніколи ще музикантам не доводилось чути, щоб про мистецтво міркували з погляду медицини, і навряд їм це припало до вподоби. Однак фантазер Івернес уже ладний запалитися цими теоріями, що, зрештою, беруть свій початок ще за царя Саула, створеними відповідно до приписів і рецептів славнозвісного арфіста Давида[52].
— Так, так! — вигукує Івернес, вислухавши переконливу промову головного інспектора. — Це цілком природно. Треба тільки вибирати відповідно до діагнозу! Вагнер і Берліоз для хворих на недокрів’я…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Плавучий острiв», після закриття браузера.