Читати книгу - "Походження українського народу"

в 80 роках XIX ст. відомий географ Елізе Реклю відзначив близьку спорідненість українців з південними слов’янами. Наприкінці XIX ст. французький антрополог Амі ділив усіх слов’ян на дві великі групи: групу великорослих, бра-хіцефалічних, з темним волоссям, –та нижчу на зріст, з меншою брахіцефалією й ясним волоссям. До першої групи Амі зараховував сербів, хорватів, словаків, чехів і українців, до другої–полабів, поляків, білорусів і росіян. Подібний поділ прийняв також і Денікер. За його сприйняттям, українці належать до т.зв. динарської (адріятицької) раси, тим часом як поляків і росіян Денікер відносив до вислян-ської раси.

«Згідно з поглядами Амі і Денікера, – пише Ф.Вовк, – їх [українців] слід зачислити до так званої адріятицької, або динарської, раси, яку ми воліли б назвати слов’янською» (підр. Ф.Вовка, ст. 31).

Або, як висловлюється Ст.Рудницький:

«В чистому вигляді ця динарська раса затримувалася переважно тільки в південних слов’ян та українців, тим часом як, додає автор, північно-слов’янські нації виявляють значні чужинні домішки» (підр. Рудницького, ст. 184).

II

До яких висновків не прийшла би антропологічна наука в своєму дальшому розвиткові, які б поправки і коректи не були внесені у визнання, запропоновані Ф.Вовком, навіть коли б його погляди були заступлені зовсім іншою, цілком відмінною концепцією, все ж та характеристика антропологічного типу українського, яку зробив Ф.Вовк, збереже своє значення як певний «основоположний» етап в розвиткові української антропологічної науки.

Перед Федором Вовком стояли завдання загально-етнічних розмежувань, йому доводилося спростовувати сумарні погляди на український народ, змагатися проти сумарних заперечень. Звідсіля сумарність всієї антропологічної характеристики українського народу, яку подає Ф.Вовк. Відповідно до своїх вихідних постанов, він подав загальну антропологічну характеристику українського народу, розглядаючи українців з антропологічного боку як однорідну цілість.

Подібний підхід до теми, природньо, підказував також уявлення про замкнену в собі територію, пов’язуючись з ідеєю центру, протиставленого периферії.

Зображуючи український народ як однорідне ціле, Ф.Вовк відповідно до цього стверджував, що тільки на закраїнах, в міру віддалення від центру, український етнічний тип виявляє певні відхилення. «Відхилений від цього етнічного типу, – стверджує Ф.Вовк, – в нечисленній кількості осіб, можна спостерігати, головно, на окрайках території, заселеної українцями, що легко пояснюється сусідніми етнічними впливами» (підр. Ф.Вовка, ст. 31).

Саме ці обидва положення: про однорідну антропологічну цілість українського народу та про периферійний характер відхилень від основного етнічного типу, пояснюваний Ф.Вовком впливом сусідніх народів, зазнали насамперед критики. Про твердження про однорідність антропологічного складу українського народу виступив в рецензії на працю Ф.Вовка Дм.Анучин (в 1918 р.), який закидав, між іншим, Вовкові, що той не аналізує поодиноких антропологічних типів, а бере лише середній. До Анучина прилучилися згодом Ан.Носів (1927 р.) та Ів.Ракоаський і С.Руденко (1927 р.).

Спинімося дещо докладніше на матеріялах і поглядах Носова, бо вони вносять виразні доповнення в ту характеристику антропологічних (расових) Особливостей українського народу, яку навів Ф.Вовк. Учень Ф.Вовка, керівник Кабінету Антропології ім. Вовка при Українській Академії Наук, Ан.Носів, досліджуючи українців з Поділля, в основному повторив висновки свого учителя. Він «не заперечує загальної характеристики українців взагалі», поданої останнім. «За нашою загальною характеристикою, – пише Ан.Носів, – подільські українці з дослідженої групи в своєму загальному антропологічному типі незначно чим віфдрізняються від загального типу за Вовком» (підр. Носова, ст. 116). Так само, як і Вовк, Носів стверджує, що українці Поділля «вище середнього та високого зросту (вищесереднього зросту 38,6%, високорослих 53%)» (підр. Носова, ст. 98). Вовк визначив пересічний зріст українців в 1670–1673 мм; Носів для українців з Поділля дав навіть вищу цифру. За вимірами, зробленими Носовим, пересічний зріст українців Поділля 1707 мм (піл?. Носова, ст. 98).

Так само, як і Вовк для всієї України, – Носів для українців Поділля вказує на перевагу темного типу над ясним. За Вовком, на Україні представників ясного типу 29%, мішаного 35%, темного 35%. За Носовим, серед українців Поділля – ясного типу 10,9%, мішаного 59%, темного 30,1% (підр. Носова, ст. 98). Отже, за Носовим, на Поділлі при значному зменшенні ясного типу і деякого темного багато збільшується кількість представників мішаного типу, – вказівка, що відповідає загальній провідній лінії спостережень Носова, як про це буде іти мова нижче.

Щодо характеристики українців Поділля як короткоголових, то тут Носів теж не тільки не розходиться з Вовком, а, навпаки, ще виразніше підкреслює брахіцефалізм українського населення на Поділлі. Середній черепний покажчик української людности на Україні Вовк визначив як 83,4; за Носовим, «пересічний покажчик голови усіх досліджених українців Поділля становить 83,72, себто, – завважує Носів, – в більшости своїй вони є брахіцефали» (підр. Носова, ст. 101–2).

В другій своїй роботі, «Українці з Кубані», вміщеній в збірнику «Антропологія» – річнику Кабінету Антропології ім. Вовка за 1927 р. (Київ, 1928 р.), Ан.Носів, спираючись на матеріяли Вовкового учня Пахлова, так само, як і в попередній своїй праці, іде в основному в річищі Вовкової антропологічної характеристики українського народу. Пересічний зріст кубанців він визначає як вищесередній (1636 мм: за Вовком – 1709 мм). «За покажчиком голови дані про кубанців Пахлова не суперечать даним інших дослідників, що ж до порівняння з загальноукраїнськими, то, як це стверджує й проф. Вовк, кубанці трохи меншої брахіцефалії. Дані покажчика лиця свідчать зате, що хоч між ними й є невеличка різниця, але вона не порушує висновку проф. Вовка про те, що кубанці пересічно вузьколиці... Нарешті, спільні дані маємо про покажчик носа: скрізь кубанці вузьконосі, такі ж і українці взагалі, тільки ступінь вузьконо-сости у них трохи відрізняється від загальноукраїнської в бік збільшення. Кольор волосся кубанців здебільшого темний. Таким чином, – підсумовує Ан.Носів, – кубанці відрізняються від характеристики антропологічного типу українців (Вовка) лише кольором очей в бік слабшої у них пігментації» (див.: Б.Матюшенко – «Антропологічні ознаки українського народу»,1930, ст. 236).

Але, лишаючись, таким чином, в обох своїх пря цях, в межах головних ліній характеристики українського антропологічного типу, накресленого Вовком, Ан. Носів виразно розходиться зі своїм учителем в поглядах на антропологічну однорідність українського народу. Він заперечує її. «Ми мусимо, – пише Носів, – відзначити, що та однорідність українського племени, що про неї говорить проф. Вовк, на нашій групі подільських українців повного підтвердження начеб і не дає». «Безперечно виявилося, – продовжує далі Носів, – що