Читати книгу - "Непрохані гості, Василь Головачов"

таємницю їхньої смерті. Адже їх було не один і не два — одинадцять! Розумієте?

Я розумів. Випадок з групою Шерстова був безпрецедентний за масштабом, стільки чистильників-аїдівців не гинули в жодній операції. Виходить, не тільки мене не задовольнили пояснення експертів, якщо через півроку справою “Аїд-117” зайнявся відділ безпеки сектора.

Я поглянув на Гната, і той правильно зрозумів мій погляд.

— У цій справі багато загадкового, — сказав він. — А розгадка, як мені здається, там, — він кивнув у бік тунелю. — Отже, доведеться працювати за повним профілем?

— Та вже доведеться, — буркнув Фарді. — Тільки на швидкий результат не розраховуйте. Якщо, ми так гадаємо, спрацювала ЗСЗТ — входи в підземний лабіринт завалено всі до одного і пробитися до об’єктів, що цікавлять нас, буде нелегко. Чорти б взяли всіх цих “Суперхомо”!

Ми одночасно глянули на скелю, що затулила собою вхід у тунель, до таємниць невідомої лабораторії.

Інформація до розслідування.
Сааремаа, червень 8 — 308

Сааремаа — це напівпляж, напівпорт риболовецьких суден-автоматів, плюс бази відпочинку і скансени. Пляж займає все південно-західне узбережжя острова і замикається з одного боку причалом, з другого — робочою зоною орбітального ліфта. Ліфт в основному постачає супутників Приземелля продукцією рибозаводу.

Все почалося з незвичних відчуттів у операторів управління ліфтом. Першим поскаржився на недугу оператор зв’язку — найстарший з-поміж обслуговуючого персоналу. Потім і решта відчула похолодання, чийсь важкий погляд на собі й безпричинний страх. Одначе це не завадило їм і далі працювати: часу на аналізування власних відчуттів ритм роботи ліфта не залишав.

Техніка реагувала на вторгнення незвичайного різкіше.

Спочатку впав енергопотенціал основного стовпа ліфта, який поєднував старт-камеру на Землі й фініш-камеру на орбіті. Знизився енергопотік на обидві камери. Автомати увімкнули резерв, але водночас із цим — рідкісний збіг! — відключилося навантаження. Енергія спрямувалася у нагромаджувач — набір пакетів так званого квазірідкого металу. Нагромаджувач не витримав перевантаження, стався витік у конденсатор поля, і той перейшов у режим автоколивань. У каналі ліфта, що з’єднував супутник і вокзал на Сааремаа, відбувся розряд, і на стартовий стіл завбільшки з дві циркові арени спрямувався реактивний удар силою в два мільйони тонн!

Ударна хвиля знищила дощенту, перетворила на пил вокзал та службові будівлі. Сім чоловік, які обслуговували ліфт, не встигли навіть збагнути, що сталося…

Але до пляжу ударна хвиля не дійшла, хоч од ліфта до берега по прямій було всього близько чотирьох кілометрів…

ГНАТ РОМАШИН

У кабінеті Лапарри перебував його заступник Анатолій Первицький, худий і вузлуватий, як стовбур саксаулу. Очі у нього заховані під навислими надбрів’ями, і здається, що він дивиться, як із колодязя — сторожко й оцінююче. Але людина він славна.

Лапарра ходив кабінетом, засунувши руки до кишень і вдивляючись в освітлену лискучу підлогу.

— А-а, — підвів він голову, угледівши мене, і зупинився. — З’явився, нарешті. То що там у вас трапилося?

— Обвали, — коротко відповів я, потискуючи руку Первицькому. — Напевне, спрацювала ЗСЗТ лабораторії, усі виходи із системи підземель, відомі нам, завалило одночасно.

— Цього і слід було сподіватися. — Лапарра знову пішов колами кабінету. — Непідготовлений “штурм унд дранг” ще ніколи не виручав рятувальників.

— ЗСЗТ — це, здається, за термінологією чистильників, загальна система збереження таємниці?

Я кивнув.

— Пункт “зрам” інструкції у тебе, здається, не в пошані…

Лапарра зупинився і сів біля столу.

— Сідай і ти, — запропонував він мені. — Що ж, тепер почнемо розбирати завали.

— Занадто довго, і немає гарантій, що в тунелях не залишилося пасток. Ні, я почну проходку нових шахт згори, просто до об’єктів, які тебе цікавлять. Завали, звичайно, також доведеться розбирати, але це в останню чергу. Ти говорив з Гриффітсом? Тих двох, що він виділив, для мене замало.

— Буде скільки потрібно. Головне — визначити, чи є якийсь зв’язок між діяльністю лабораторії “Суперхомо” в минулому і загибеллю чистильників сьогодні.

— Це я і сам знаю. Запитань до мене більше немає?

Лапарра і Первицький перезирнулися.

— Запитань немає, - помовчавши, проказав Ян. — Є нове завдання. Дві години тому біля Пскова трапилася аварія на атмосферному заводі. Експерти уже там, тобі доведеться зв’язатися зі старшим комісії і з’ясувати все, що вдасться.

— Чому саме мені? А Ховенвіп?

— Аварія сталася дивна, симптоматика її дуже подібна до катастрофи ліфта на Сааремаа…

— Ну і що? Аваріями займаються лінійні відділи, навіщо вплутувати туди ще й нас? Чи не простіше подзвонити в техсектор після розслідування і взнати подробиці?

Лапарра мовчки дивився в куток кабінету. Первицький ледь помітно всміхнувся, зумівши, одначе, цим виказати своє дружнє ставлення до мене. Я відповів йому запитальним поглядом. Чесне слово, еківоки начальства на дивовижність деяких аварій були для мене поки що не зовсім зрозумілі. Лапарра явно натякав на якийсь зв’язок між відкриттям “Суперхомо”, трагедією на Ховенвіпі й випадком на Сааремаа. Який між ними може бути зв’язок? Та Ще й оця нова подія — аварія на атмосферному заводі… Не люблю порпатися в купі недомовок, особливо коли не бачу, куди хилить наначальство. З другого боку, Ян навчив мене будувати ланцюг доказів паралельно з ланцюгом інтуїції без посилань на думку авторитетів — щоб у самого не створювалося упередженої думки до завершення розслідування. Виходить, у даному разі я також маю міркувати самостійно?

— Добре, — сказав я. — Лечу до Пскова. Карабін не знайшли?

— Поки що ні, - Лапарра поглянув на заступника, і той сказав:

— Шукаємо. Встановили контроль за боєзапасом до “дракона”. Між іншим, сьогодні рано-вранці хтось намагався проникнути у сейфи Інституту Дальрозвідки.

Я згадав загадкового відвідувача, що силкувався на якийсь час вивести мене з