Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

у безвість небуття. Таке буде й з вами, бо з революціонерів ви перетворилися в найгірших реакціонерів».

Промовцеві ніхто не перебивав, не відбирав слова. Реакція большевиків прийшла щойно чергового дня: Романова заарештували, в бюрах Союзу Профспілок зробили ревізію, опечатали їх, а потім зліквідували.

Того ж дня галицька делеґація була в театрі О. Курбаса на виставі «Горе брехунові» Ґрільпарцера в буфонадній поставі. Гра артистів була дуже добра, але заля світила пусткою. Разом з делеґатами було того вечора найбільше 30 глядачів.

Повернувшися з театру, делеґати мали другу розмову з Затонським у приявності Порайка й Михайлика. Першим говорив Кондрацький; він з'ясував причини, через що УГА вступила в союз з большевиками, які потреби нашої армії і яка мета прибуття делеґатів до Києва. Промову Кондрацького перебив Затонський заввагою, що — поки наша делеґація вибиралася в дорогу, — він уже був поінформований, тому над цим немає потреби тепер розводитися. Сьогодні він (Затонський) не може говорити про наші потреби, бо жде директив з Харкова й Москви в цих справах; вони повинні прийти за 2-3 дні. А тим часом він хотів би послухати інформацій про стан політичної акції серед галичан (в УГА), зокрема, — як представляється в даний момент організація українсько-галицької комуністичної партії.

На те Є. Коханенко став інформувати про ріст компартії по всіх частинах УГА, сипав цифрами, фактами — одне слово, «буяв добре», — каже Курах. Із слів Коханенка виходило, що Галкомпартія має тісні зв'язки з усіма закутинами Західньо-Українських земель. На делеґатах «шкіра тепла» під час доповіді Коханенка, бо вони знали, що все те, що він говорив, було простою вигадкою. Вони боялися, щоб він не заплутався та не скомпромітував себе й усю делеґацію. Але, на щастя, цього не сталося.

Затонський і його прибічники уважно слухали його «доповідь», а потім стали засипати його питаннями: де є тепер петлюрівські банди? Де Павленко? Тютюнник? Де сам Петлюра? Чи галичани мають зв'язки з ними? Чи мають контакт з «мандрівним прем'єром» Мазепою? З Бараном? З тими галицькими політиками, що залишилися в Кам'янці Под.? Де тепер диктатор Петрушевич, Назарук і інші?

Коханенко відповів, що з тими реакційними елементами в нас немає ніяких зв'язків, наше ставлення до них неґативне та й вони самі не шукають контакту з УГА, вважаючи її членів зрадниками.

Наскільки Коханенко переконав Затонського і його товаришів, не можна знати, але вони до цього питання більше не вертались. Із кінцевого слова Затонського виходило, що большевики найбільшої ваги надавали політичній, конкретно, комуністичній пропаґанді серед галичан та об'єднанню «революційних сил» під проводом Порайка. Вони самі догадувалися, що їм важко буде пролізти між галицьке стрілецтво, тому й вимагали від Коханенка, щоб він своєю парторганізацією мостив їм шлях до душі галицького стрільця. А потім вони самі вже подбають про те, щоб опанувати УГА та зробити її сліпим знаряддям у руках Затонського і взагалі — большевиків.

Вінницький ревком не вважав за поважну справу організації комуністів серед галичан і тому доручив її артистові театру Є. Коханенкові, щоб він грав ролю лідера й провадив роботу, що була в той час нам потрібна. Коханенко любив свою ролю й виконував її добре. Як тільки утворився організаційний комітет Галкомпартії, його роботою зацікавилися большевики, а також і наші боротьбісти, потім також і укапісти. У Вінниці появилися зразу аґенти Затонського; вони аґітували серед наших стрільців за злиття партії Коханенка з групою Порайка. Рівночасно з ними серед наших стрільців працювали також наші боротьбісти (м. ін. також Семен Король, к. УСС) на користь їх партії.

Не зважаючи на те, що ми в союзному договорі застереглися проти втручання в наші справи будь-якої політичної (революційної) групи, всі намагалися втягти галичан у коло їх політичних плянів, для нас зовсім нецікавих. Для нас на першому місці стояла військова справа й визволення Сх. Галичини від займанця при допомозі червоної армії. На цю саме обставину звернув увагу наших делеґатів у Києві Курах, і всі рішили бути обережними.

Затонський закінчив свою розмову з делеґатами того вечора заявою, що він кілька днів буде дуже зайнятий і не матиме часу на розмови. Їм сказав тримати зв'язок з Порайком або з Михайликом. Отой вільний час Курах хотів використати на те, щоб у розмовах з провідними особами в Києві розвідати про стан нашої справи взагалі та про їхні настрої в галицьких справах. Він мав широкі знайомства між киянами з перших днів революції. Тепер же в Київ пробралося чимало старшин СС-ів на підпільну працю із спеціяльними дорученнями. Вони мали щастя пролізти на службу до большевиків, і Курах хотів зв'язатися з ними та «засягнути язика».

Він знав також особисто деяких боротьбістів та укапістів, що займали чолові станов'ища в їхніх партійних організаціях, співпрацювали з большевиками й могли допомогти галичанам. До одного з них Курах мав рекомендаційного листа від К. Ковтуновича з Вінниці, а саме до Антона Приходька, що був тоді секретарем ЦК боротьбістів. З цим листом Курах пішов до нього в товаристві М. Опоки. Розмова відбулася в приміщенні партії на Прорізній вул. Прочитавши листа від Ковтуновича, Приходько зразу почав говорити з нашими представниками дружнім тоном. Він жваво цікавився станом і розташуванням УГА, наслідками дотеперішніх розмов з Затонським. На завваження Кураха, що наша делеґація досі з ним не зговорилася, бо він (Затонський) очікує на конкретні директиви з Харкова й Москви, Приходько гірко посміхнувся, а потім запитав:

«А хіба ж ви не знаєте, яке рішення большевиків у справі вашої армії?»

— «Нічого не знаємо», — відповіли Курах і Опока.

Приходько хвилину мовчав, ніби щось обмірковував, а потім сказав:

«Це дуже секретна справа; нікому не зраджуйте, що ви щось знаєте про це від мене. Тому й не дивуйтеся, що Затонський обходить питання УГА й не хоче говорити з вами про армію».

З дальших слів Приходька виходило, що большевики вирішили покінчити з УГА, як з гніздом націоналістичної контрреволюції та пристановищем для недобитків петлюрівщини. Армія має бути роззброєна, старшини заарештовані, а стрільців большевики мають забрати на перевишкіл до таборів. Питання Галичини буде розв'язуватися разом із загально-польським питанням. Для польських справ існує окремий польський ревком, на чолі з Феліксом