Читати книгу - "ОСТАННІЙ АКТ ТРАГЕДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ, Нікіфор Гірняк"

плянів. Наші домагання до радянського уряду, устійнені на засіданні ревкому, були: а) ратифікація й негайна реалізація всіх пунктів договору з червоною армією, б) негайна поміч УГА харчами, одягом, взуттям, медикаментами й санітарним персоналом, в) припинення погромів наших частин червоними, головно лікарень і їх майна.

Оці мої інформації про працю нашої делеґації в Києві та про її наслідки подаю виключно на підставі щоденника М. Кураха, бо сам я в Києві не був.

Делеґати виїхали ввечері 6 лютого з Вінниці. Вони мали окремий вагон-теплушку, яку пристосував до подорожі сот. Марків. Його хлопці вичистили й подизенфекували вагон і приготували досить палива. До цього вагона впросилися деякі кияни та ті, хто хотів бути в Києві. Між ін. їхала також студентка Оксана Калиниченко, що провадила в Вінниці організаційну працю СР-ів. Тоді вона дружила з Опокою, що належав до галицької радикальної партії. Пізніше вона перейшла до большевиків і спричинилася до його загибелі.

Їхав до Києва з делеґацією також Йосип Гірняк, щоб вступити там до театру О. Курбаса. Він був багатий на всякі вигадки й тим став у пригоді делеґатам. На кожній станції до вагона тиснулися подорожні. Щоб їх позбутися, делеґати вияснювали, що вони мають окреме призначення, але подорожани не приймали цього до уваги. Потім написали на вагоні, що в ньому їдуть хворі на сипняк, але й це не помагало. Тоді Гірняк написав на вагоні: «Не мешать! Спецкомісія Че-Ка». З того часу делеґати мали спокій аж до Києва.

Всякими анекдотами Гірняк розважав товаришів подорожі. Між ін. розповідав анекдоти про київського артиста з кабаре Троцького й співав його куплети. Один із них такий:

Україна, сівши в крісло, три століття проспала,

Тепер вона пробудилась і, мов рожа, зацвіла.

Пробудилась із славою,

Великою державою.

Знову гетьман з козаками і дівчата з парубками,

Знову танці до зорі, шинкарки і шинкарі.

Україна — чистий рай, вік живи, не умирай.

Хто багатий чумаками? — Україна,

Хто їсть борщ із буряками? — Україна,

Хто кричить: «Нам миру треба!» — Україна,

А хто сам сидить без хліба? — Україна.

По двох днях утомливої їзди наші делеґати добилися до Києва й примістилися в готелі Контіненталь (Нікольська вул.), де були приготовлені для них квартири. Незабаром з'явився до них Павло Михайлик (один із поплентачів Затонського), познайомився з ними й випитував про їхні потреби. Він порадив їм, щоб усі мешкали разом і були повсякчас під рукою для всяких розмов, бо прийдеться обмірковувати всі питання тільки вечорами, — вдень бо всі зайняті своїми справами. Він повідомив також, що о 10 годині буде знайомитися з ними член радянського уряду Володимир Затонський та його помічник у галицьких справах Василь Порайко.

В означеному часі дійсно з'явився Затонський у товаристві Порайка й Михайлика. Він цікавився всіми членами делеґації, випитував кожного про соціяльне походження, освіту, партійну приналежність, працю в українських організаціях, в армії і т. д. Розмова мала доривковий характер, було видно, що Затонський кудись поспішав і покищо не хотів зачіпати тих справ, які були для делеґації найважливишими, задля яких вона прибула до Києва. Врешті Затонський заявив, що поспішає на відкриття міжпартійної конференції і радив делеґатам узяти участь у ній в ролі гостей. На вечір він заповів продовження розмови. Далі повідомив, що делеґати повинні звертатися з усіми справами до Порайка та Михайлика, бо він переобтяжений обов'язками і буде брати участь у розмовах тільки тоді, коли будуть потрібні конкретні рішення й постанови.

По цій першій розмові Затонського з нашими делеґатами вони в товаристві Порайка й Михайлика пішли до оперового театру, де відбувалася міжпартійна конференція. Її скликали большевики (КПбУ), участь брали боротьбісти, укапісти (ліве крило СД-ів), російські ліві СР-и (борьбісти) й анархісти; були також представники від профспілки. Ціллю конференції було: устійнити напрямні для співпраці згаданих організацій в розбудові народнього господарства та закріпленні радянської влади на місцях.

Вже з перших виступів різних промовців стало ясним, що конференція має виключно пропаґандивний характер та що большевики мають свої наперед заготовлені пляни й будуть їх послідовно реалізувати.

Для галицької делеґації приділено окрему льожу. Заля театру була виповнена учасниками конференції; на сцені почесна й ділова президія, багато червоних прапорів. За столом між членами почесної президії був «отаман» Данченко, недавній учасник волохівського бунту проти уряду УНР в Любарі…

Конференція почалася привітами. Большевицькі промовці говорили демагогічно, по-вічевому, інші стримано, посутньо.

Від боротьбістів конференцію вітав Дмитро Клунний. Згадав про жертви, що їх зложила його партія за реалізацію тих кличів, які велика російська революція виписала на своїх прапорах, про боротьбу партії з контреволюційними елементами в Центральній Раді, із скоропадщиною, Директорією, денікінщиною й поляками. Підкреслив, що українські революційні маси показали свою силу й організованість у боротьбі за свої соціяльні гасла та що таку саму силу вони виявлять у боротьбі за свої національні права, якщо б хтось задумав топтати або обмежувати їх. Закликав усі ці революційні угруповання до щирої, дружньої співпраці. Своє слово Клунний закінчив окликом: «Хай живе Українська Радянська Республіка!»

Від укапістів промовляв Авдієнко. Він остерігав перед русотяпством в Україні, підкреслив велике значення національного питання, яке мусить знайти свою повну розв'язку вкупі з розв'зкою соціяльних питань. «Нема волі там, де обоє ці питання не будуть позитивно розв'язані». Закінчив таким же окликом на честь Української Радянської Республіки, як і боротьбіст.

Російський анархіст Авсеєв, остерігав большевиків перед ґльорифікацією мас, з одного боку, а з другого, перед поневолюванням і приниженням людської гідности одиниці.

Велике вражіння зробило слово секретаря Київського Бюра Союзу Професійних спілок, російського меншовика Романова. Він гостро критикував політику большевиків супроти працівників професійного руху, їх соціяльні й національні реформи; відкрито сказав, що большевики несуть не визволення, а нове поневолення робітничої кляси. «Ви чванитесь», — сказав Романов, — що перемогли на всіх фронтах боротьби та що радянська влада держиться повних три роки. Династія Романових продержалася повних триста років, а повіяли нові вітри історії і змели її зовсім, мов пилок знесли її і рознесли вітри революції