Читати книгу - "Дванадцять стільців. Золоте теля, Євген Петрович Петров"

за ящик для сміття. У двір повагом увійшов двірник будинку № 5, зупинився біля колодязя і почав оглядати дворові будівлі. Не помітивши ніде Віктора Михайловича, він засумував.

— Вітьки-слюсаря знову нема? — спитав він в Олени Станіславівни.

— Ах, нічого я не знаю, — сказала ворожка, — нічого я не знаю.

І опанована великим хвилюванням, вихлюпуючи воду з відра, вона поквапно пішла до себе.

Двірник погладив цементний бік колодязя і попрямував до майстерні. За два кроки від вивіски:

ХІД У СЛЮСАРНУ МАЙСТЕРНЮ

красувалася вивіска:

СЛЮСАРНА МАЙСТЕРНЯ

І

ЛАГОДЖЕННЯ ПРИМУСІВ

під якою висів важкий замок. Двірник ударив ногою в замок і з ненавистю сказав:

— У, гангрена!

Двірник стояв біля майстерні ще хвилини зо три, наливаючись страшним отруйним гнівом, потім з гуркотом одірвав вивіску, поніс її на середину двору, до колодязя, і, ставши на неї обома ногами, зняв сварку.

— Злодюги у вас у домі номер, сім живуть! — галасував двірник. — Сволота всяка! Гадюка семибатюшна! Середню освіту має!.. Що мені ота середня освіта!.. Гангрена проклята!..

У цей час семибатюшна гадюка з середньою освітою сиділа за смітником на бідоні й нудьгувала.

З тріскотом розчинялися рами, і з вікон визирали веселі мешканці. З вулиці в двір неквапно входили цікаві. Угледівши аудиторію, двірник розпалився ще дужче.

— Слюсар-механік! — вигукнув двірник. — Аристократ собачий!

Парламентарні вислови двірник рясно пересипав нецензурними словами, яким віддавав перевагу. Утла жіноча стать, густо обліпивши підвіконня, страшенно обурювалась на двірника, але від вікон не відходила.

— Морду розквашу! — скаженів двірник. — Освічений!

Коли скандал був у зеніті, прибув міліціонер і мовчки почав тягти скандаліста до району. Міліціонерові допомагали молодці з «Швидкоупаку».

Двірник покірно обняв міліціонера за шию і ридма заридав.

Небезпека минула.

Тоді з-за смітника вискочив знудьгований Віктор Михайлович. Аудиторія зашуміла.

— Хам! — закричав Віктор Михайлович услід процесії. — Хам! Я тобі покажу! Мерзота!

Двірник за гірким риданням нічого цього не почув. Його несли на руках у відділення. Туди ж, як речовий доказ, потягли вивіску «Слюсарна майстерня і лагодження примусів».

Віктор Михайлович ще довго гороїжився.

— Високо несуться, сучі сини! — говорив він глядачам. — Хами!

— Годі вам, Вікторе Михайловичу! — крикнула з вікна Олена Станіславівна. — Зайдіть до мене на хвилиночку.

Вона поставила перед Віктором Михайловичем блюдце компоту і, походжаючи по кімнаті, почала розпитувати.

— Та кажу ж вам, що це він, без усів, але він, — своїм звичаєм кричав Віктор Михайлович, — ну от, знаю я його прекрасно! Вороб'янінов, викапаний!

— Тихше ви, господи! Навіщо він сюди приїхав, як ви гадаєте?

На чорному обличчі Віктора Михайловича склалась іронічна посмішка:

— Ну, а як ви гадаєте? — Він посміхнувся з іще більшою іронією. — У всякому разі не договори ж із більшовиками підписувати.

— Ви гадаєте, що йому загрожує небезпека?

Запаси іронії, призбирані Віктором Михайловичем за десять років революції, були невичерпні. На обличчі йому заграли серії смішків різноманітної сили і скепсису.

— Кому в Радянській Росії не загрожує небезпека, тим паче чоловікові в такому становищі, як Вороб'янінов? Вуса, Олено Станіславівно, дарма не голять.

— Його прислали з-за кордону? — спитала Олена Станіславівна, мало не задихнувшись.

— Безумовно, — відказав геніальний слюсар.

— З якою ж він метою тут?

— Не будьте дитиною.

— Байдуже. Мені треба його бачити.

— А ви знаєте, чим ризикуєте?

— Та мені однаково! Після десяти років розлуки я не можу не побачитися з Іполитом Матвійовичем.

Їй і справді здалося, що доля розлучила їх тоді, коли вони кохали одне одного.

— Благаю вас, найдіть його! Довідайтесь, де він! Ви скрізь буваєте! Вам буде неважко! Перекажіть, що я хочу його бачити. Чуєте?

Папуга в червоних підштанках, дрімавши на жердині, перелякався шумної розмови, перевернувся вниз головою і в такій позі завмер.

— Олено Станіславівно, — сказав слюсар-механік, підводячись і притискаючи руку до грудей, — я найду його і налагоджу з ним зв'язок.

— Може, ви хочете ще компоту? — розчулилась ворожка.

Віктор Михайлович з'їв компот, прочитав злобну лекцію про неправильну будову папужої клітки і попрощався з Оленою Станіславівною, порекомендувавши їй держати все в найсуворішім секреті.

Розділ XI
Алфавіт «Дзеркало Життя»

Другого дня компаньйони пересвідчилися, що жити в двірницькій далі незручно. Буркотів Тихін, що зовсім очманів після того, як побачив пана спочатку чорновусим, потім зеленовусим, а під кінець і зовсім без вусів. Спати було ні на чім. У двірницькій стояв запах гнилого кізяка, що струмував від нових валянків Тихона. Старі валянки стояли в кутку і теж повітря не озонували.

— Вважаю вечір спогадів закритим, — сказав Остап, — треба переїздити до готелю.

Іполит Матвійович здригнувся: