Читати книгу - "Поетичні твори, Старицький М. П."

серце чуло,-

Білесенькі, із золотим денцем,

Мов чарочки болотяного пана,

Сплітались тут чаруючим вінцем

Та перлами вбиралися щорана...

А ниньки їх бруньки на батогах

Заледве вже й маріють під водою,

І згине цвіт в заклеплених гробках,

Не втішившись небесною красою...

Але проте жадоба й в них буя

Зирнуть на світ, почуть весни дихання,-

Й до сонечка аж пнуться... Бачу я

Та пізнаю душею й їх страждання...

І от щодня дивлюсь я в водне скло,-

Що станеться з моїми квітоньками.

Ой світе мій! Перерветься стебло,-

Воно вже скрізь наструнилось нитками...

І я, сліпий, болію за сліпих,

За їх палке й нікчемне поривання;

Не бачить вам проміннів золотих,

Як і мені другого існування!

А чудо йде... ромен болотяний

Досяг межі хисткої оболоні -

І сріблом скрізь розсипавсь цвіт рясний

На синьому прозористому лоні,

Мов зіроньки небесні ті, з яких

Зринає нам надія і розвага...

Я затремтів від поривань святих

І вигукнув у захваті: «Звитяга!»

 

1903, 10 березоля

 

«Ох, тяжко! Під гнітом пошарпане серце холоне…»

 

 

Ох, тяжко! Під гнітом пошарпане серце холоне,

Здається, що я, і брати, і все рідне у морі кривавому тоне,

А зверху ще давить якась невміркована сила.

Невже під ногами у мене чорніє розкрита могила?!

 

ПСАЛОМ

 

(Переспів)

 

 

Богородице і діво,

Мати божа пресвята,

Вчуй псалом наш милостиво

Край пречистого хреста:

Той псалом - запекла кров,

Той псалом - батьків стогнання,

Серця вільного ридання,

Духу вільного благання,

Люду вільного любов!

Хай летить вона, огниста,

З голосним та вільним дзвоном

До осель твоїх, пречиста,

А ти зложиш перед троном

Бога правди, бога волі

Наші сльози, наші болі!

Піднесіть же вільні співи,

Наші лицарі поштиві!

Хай бентежаться катуші,

Зламле вежі наша туга,

Знайде й в вражім стані друга,

Бо й там люди, і там душі.

 

Ніч була. Орел-потвора

Пута в пазурах тримав

І пере́д світом дрімав;

Коли це схопилась бора,

Грім розлігся, залунав,

Освінула блискавиця

Темінь дику, нічняну -

І прокинулася птиця,

Геть знялася в вишину

Й занесла колишні чвари

За північні, чорні хмари.

 

О, срамота вам, литвини,

Коли в місті Гедиміна 23

Паде, сяде птах кривавий;

Вас осудять діти, внуки,

Що, знесилившись від муки,

Віддали корону слави!

А чи ж вам схиляти спини -

Своїй міці зневірять?

Будем жить в своїй країні

І в своїй труні лежать!

Гей, брати мої, до зброї:

Хай воскресне кревний люд,

Від сподіванки святої

Дочекаємося чуд:

Розпадуться наші пута,

І з проясненим чолом

Вільна братія, розкута

Заспіва святий псалом:

«Богородице і діво,

Мати божа пресвята,

Вчуй псалом наш милостиво

Край пречистого хреста;

Той псалом - запекла кров,

Той псалом - батьків стогнання,

Серця вільного ридання.

Духу вільного благання,

Люду вільного любов!»

 

ЛОРІ 24

 

 

О, поклади лілеї рук

На мої очі вже слабії,

Щоб духом злинув серед мук

І в млі пашистій бачив мрії

Крізь біль лілей!

 

Згаси в очах жаркі вогні,

Скрий квітку вуст рожеву, милу,

Нехай забудусь в тихім сні...

Щоб гвалт думок знайшов могилу

І зник у сонній далині,

Віддавшись любому вітрилу,

Крізь біль лілей!

 

«Двері, двері замкніть! Затушкуйте вікно!..»

 

 

Двері, двері замкніть! Затушкуйте вікно!

Ох, і сили терпіти немає:

Хтось кричить, проклина, хтось рида жалібно

Й моє серце ножами проймає!

 

Через стіни, крізь піл отой лемент вліта,

І страдниче лице молодиці

Як у очах стоїть, наді мною вита,

Й моє серце пронизують глиці.

 

Знаю... вчора пішов у похід чоловік

А чи, може, й на вічне розстання...

Скрут і туга тепер оселились навік

І не втихнуть ніколи ридання.

 

Б’ється в груди вона, нерозважна вдова,

Рве волосся шовкового хвилі...

Немовлятко кричить... її всю порива,

Але груди сухі та безсилі!

 

І об піл, і об стіл головою товче

Безпорадна, безпомічна мати:

Ох, якби не дитя...- серце рве боляче,-

А то б знала, як тугу сквитати.

 

Ой, замкніть, зачиніть двері ці і вікно...

Більш терпіти вже сили немає:

Знов хтось тяжко кричить, хтось рида жалібно

Й моє серце ножами проймає!

 

2 квітня 1904

 

 

 

______________

 

 

У даному томі вміщено більшість оригінальних поезій М. Старицького і кращі з його оригінальних драм. Автографи та авторитетні копії з них зберігаються в основному в рукописному відділі Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (далі - ІЛ).

Твори розміщені в хронологічній послідовності. Тексти подаються за публікаціями та джерелами, в яких зафіксовано вияв останньої авторської волі.

Під текстами наводиться авторська дата. Але значна кількість віршів М. П. Старицького не датована не лише в автографах, у прижиттєвих публікаціях, а й у підсумковій збірці «Поезії М. П. Старицького. 1861-1904» (К., 1908). У цих випадках у примітці вказується редакторська дата - за часом першодруку, якщо немає інших аргументів. Вірші, вперше надруковані у збірці «З давнього зшитку. Пісні і думи» (К., 1883, ч. 2) та в альманасі «Рада» (К., 1883, ч. 1) датуються часом подання їх до цензури - в кінці 1881 або на початку 1882 р. При датуванні деяких віршів враховано присвяти їх певній події.

Твори збірки «Поезії М. П.