Читати книгу - "Моя неймовірна спокуса, Аріана Мел"

Розділ 11. У номері

 

— Це стає звичкою, зустрічатись у ліфті, — протягує знайомий голос.

Тремтіння із швидкістю світла проноситься по шкірі. Я широко розплющую очі, кілька разів кліпаю, намагаючись зібрати думки до купи.

— Це ти? — шепочу.

Мені здається, що моя уява знущається з мене. Повільно, не замислюючись що творю, кладу долоню йому на груди і проводжу легко пальцями вверх по доріжці з ґудзиків. Просто щоб переконатись.

— Це часом не фантазія під впливом віскі? — сумніваюсь раптом у своїх відчуттях.

— Ні, це реальність, — його голос хриплий, потемнівші очі прикипають поглядом до моїх пальців.

Під руками його серце вибиває не менш шалений ритм ніж моє. Веремій кладе свою гарячу долоню поверх моєї.

— Ти такий громіздкий у цьому тісному ліфті, ти знаєш? — грайлива посмішка розтягується на моїх вустах, язик заплітається.

Дике бажання притиснутися до нього всім тілом накриває з головою. А погляд повільно ковзає вгору і зупиняється на його губах.

Чоловік хмикає. Губи вигуються у натяку на посмішку.

— На який тобі поверх?

— На п’ятий.

Міцні пальці натискають потрібну кнопку.

За декілька секунд ми вже виходимо на моєму поверсі. Він пригортає мене до себе. Я вдячно схиляю голову на його плече, однією рукою все так же ковзаючи по його грудях. Сорому зовсім немає. А відчуття, що це правильно, так і має бути, не полишає мене.

— Який номер?

— П’ятсот п’ятий, — подаю сумочку, щоб він витягнув карту-ключ.

Його рука вогнем палає у мене під грудьми, в той час як іншою він відмикає двері.

Ми заходимо в номер, чоловік клацає навмання на котрийсь з вимикачів поруч з дверима і від лампи, що біля ліжка з'являється приглушене світло.

— Давай допоможу, — пропонує, та я вже скидаю легким рухом спочатку одну туфлю, а слідом за нею летить і інша.

У номері з меблів лише велике двоспальне ліжко, стіл із стільцем та шафа.

Він всаджує мене на ліжко.

— Посидь трохи, я зроблю тобі чай.

Але мені вже геть не до чаю. Чи це випивка так на мене вплинула? Не знаю. Але його постать біля мого ліжка, у моєму номері, де ми наодинці… Від цих думок перехоплює подих… Дикий стукіт серця глушить. Шалене бажання хлюпає в моїх очах неначе хвилі. Дихання пришвидшується. Мені понад усе зараз необхідно торкнутися його.

Випите віскі додає сміливості. Піднімаюся з ліжка і непевними кроками починаю підходити до нього. Він повертається до мене, відчувши, що я зовсім поруч. Легко торкаюсь подушечками пальців його грудей. Проводжу ними над серцем, що відбиває такий же скажений ритм, як і моє. Зачаровано дивлюсь, як рухається його кадик, піднімаються груди у подиху.

Він мовчки стежить за цими торканнями і врешті накриває мої руки зверху своїми.

— Злато, — його голос хриплий, — я не зі сталі.

— А мені і не потрібен сталевий, — шепочу, тонучи в цих його бездонних очах кольору грозових хмар і геть ошалівши від цих дотиків, — Мені потрібен ти. Гарячий. Негайно.

Я притискаюсь до міцних грудей, піднімаюсь на кінчики пальців ніг і обхоплюю долонями його обличчя. Спочатку несміливо торкаюсь вустами кутика його губ. Його запах вбивається мені в ніздрі і віддає солодкою пульсацією десь внизу живота.Не можу більше стримуватись..та й не хочу. Цілую його гаряче. Відчуваю — не тільки мені зносить дах!

Мить, яка здається мені мало не вічністю, і він палко притискає мене до себе , вдавлює у свій торс. Руки подорожують спиною. Чоловік хтиво відповідає на мій поцілунок. Губи нещадно зминають мої уста, наші язики сплітаються мов у танці. Ми обоє впиваємось цими відчуттями. Моя рука ковзає його шиєю, міцніше притягує його до себе, другу запускаю йому у волосся. Як же давно мені хотілося це зробити, відчути його на дотик і на смак. Ммм.

Це шаленство! Шаленство! — гупає у скронях думка. Та мені байдуже.

Я насолоджуюсь! Кайфую! Розчиняюсь в цій ейфорії, в ньому. Його запах зводить з розуму. Це запаморочливо. Скажено. Але це те, чого я так прагну.

Чоловік притискає мене до себе, тримаючи за сідниці. Я відчуваю наскільки сильним є його бажання. Хочу міцніше, несамовитіше. Це божевілля. Та яке солодке. А він в цей час не оминає увагою мою шию, то проводить пристрасно язиком, то цілує, плавно спускаючись до ключиць. Моє тіло вигинається дугою, просячи більшого.

Веремій теж вже мало стримує себе. Різко втискає мене в стіну. Я буквально влита в його рельєфний торс.Відчуваю його кожною своєю клітиною. Його дотики обпікають мою шкіру. Пестить гаряче і в чомусь навіть грубо. Це збуджує мене ще сильніше! Одна тільки думка, що він так само горить у цьому як і я, так само бажає — і рідке полум’я шугає тілом, вистрілюючи в голові яскравими феєрверками!

Мм.. Як же солодко! Виявляється одні тільки пестощі можуть бути такими. Мені важко навіть слово підібрати.

А інстинкти кричать «небезпечний»!!! Цей чоловік у своїй сексуальності і насолоді, яку він дарує моєму тілу, супер небезпечний! Він загроза моєму душевному спокою. Вважай — не вляпайся!

Але єхидний голос вже шепоче: «Пізно! Пізно, схаменулась, любонько!»

І я розумію! І що пізно, і що вляпалась! Але мені байдуже на інстинкти і на голос розуму, і на весь світ байдуже, бо він — як дурман, як наркотик. Мій особистий вид забороненого екстазі. Потужний, ризикований, карколомний. І я просто не в силі від нього відмовитись.

Веремій розстібає сукню і ривком знімає одну бретелю. Милується, проводячи пальцем по лінії декольте, обпікаючи лиш дотиком.

Я відчуваю, як його дихання збивається, як пальці тремтять від неприборканого бажання, торкаючись моєї шкіри, а серце під моїми пальцями так само невгамовно стукоче, як і моє. Ми обоє впиваємося цими відчуттями. Він підводить погляд на мої губи і знову жагуче цілує.

— Ти така красуня, Злато, — хрипить.

— Мм, тільки... не... зупиняйся, — можу лише збивчасто шепотіти.

Потреба відчути його в собі просто нестерпна, запаморочлива, наче снігова лавина. Ось вона вже скочується з гори. Втікай — не зупиниш.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍