Читати книгу - "Хочу бути твоєю, Лаванда Різ"

Розділ 15

От трясця, він вирішив і він скоро буде! …І більше жодних інших варіантів. Розгублена, збентежена, ще й зла на додачу.

Як тільки я зійшла з потяга — мене понесло течією, борсаюся, тону, спливаю. Не знаю, куди мене винесе ця течія, але точно знаю, що маю плисти, бо я надто довго сиділа на березі в кущах. Дем'ян мене трохи лякає своєю розкутістю, манерою говорити прямо і своєю владністю, тепер я розумію, що він владний. Але всупереч здоровій логіці тихоні — з ним водночас і цікаво, тому що навколо нього вирує життя, Дем’ян знайомий з правилами виживання і він має весла, тож вміє справлятися з течією. Таке враження, що цей хлопець вміє ходити крізь стіни, він просто їх пробиває і йде собі далі. Тому, якщо я йому не відчиню — зроблю лише гірше.

Зав'язала хвіст, одягла джинси та темнішу футболку, взула кроси і стою чекаю, явно куди зібрався мене тягти, може, прогулятися надумав замість того, щоб заробляти гроші у кріслі найкращого аналітика. Щойно Дем'ян подзвонив — відчиняю, зібравши всю свою мишачу хоробрість, щоб подивитися хижакові у вічі.

— Давай я тобі відразу скажу, щоб не було сором'язливої непритомності та палаючого обличчя, — починає прямо з порога. — Те, що було вночі по телефону — для мене це безневинна розвага, все одно, що сходити компанією на нудистський пляж. Тому що я вже давно не хлопчик і практикував таку порно-еротику, що ось це все — дитячий белькіт. А ще друзі базікають на тему сексу і це не означає, що після цього вони мають одружитися. Окей? Дівчинко, я просто маю намір привити тобі трохи розкутості, — простягає мені руку. — Хапай ключі, зачиняй двері та ходімо.

— Куди?

— Дізнаєшся, — ухильна відповідь і знову усмішка. На ньому сьогодні темні джинси, біла футболка та косуха із тонкої шкіри, не схоже, що Дем'ян збирався сьогодні до офісу. А коли ми виходимо з під'їзду і я бачу навпроти виблискуючий на сонці байк — завмираю посеред тротуару.

— Я на нього не сяду, — хитаю головою.

— Сядеш, — спокійно відповідає, знімаючи один із шоломів. — Дякую, що постерегли, — звертається до бабок на лавці. — Такі милі жіночки. Іди сюди, Яніно. На краще одягни ще й мою куртку, наскільки я пам'ятаю, нирки небезпечно застудити, — простягає мені свою модняву косуху. — На мою думку, годі вже тобі читати книги і сумно дивитися у вікно. У двадцять років треба жити яскраво, зі смаком, щоб потім довго згадувати присмак пригод та задоволень, адже молодість, особливо у жінок, триватиме недовго. Як тільки дівчина виходить заміж і народжує дитину — вона перетворюється на маму Бембі, на обережну оленицю зі змученими очима. Поїхали, тобі стопудово сподобається. Довірся мені, як довірилася вночі по телефону, — підморгує і простягає шолом.

Що користі впиратися і сумувати в квартирі, якщо вибирати з двох варіантів — я виберу прогулянку на байку з Дем'яном. Хто б міг подумати, що у мене з'явиться такий друг. Вперше в житті, одягнувши шолом і всівшись на байк, обіймаю Дем'яна ззаду і якомога міцніше притискаюся до його широкої спини, щоб моє серце-горобець не випурхнуло з грудей з переляку, тому що спочатку у мене виникли відчуття ніби я на атракціоні «американські гірки», навіть пищала перші дві хвилини. Але після того, як у мене перестало перехоплювати подих — я раптом почала балдіти. Ніколи б не повірила, що мені сподобається, доки не спробувала!

Спочатку Дем'ян провіз мене повз Золоті ворота, потім ми вирушили на майдан Незалежності, погуляли там трохи, з Дем'яна вийшов непоганий гід, але мене чомусь постійно переслідувала думка, що, як головний архітектор, Максим розповів би ще більш захоплююче, але він зайнятий, у нього робота. Тут же себе подумки смикаю, тому що Макс і так зі мною няньчиться, наприклад, завтра піде зі мною до лікарні, потім вирішить питання з навчанням, виділив мені полицю в гардеробній, для принципового холостяка це величезний подвиг.

Після Дем'ян повіз мене у бік набережної, проїхалися повз Києво-Печерську лавру і повернули до північного моста, щоб потрапити на Труханів острів.

— Приголомшливий краєвид на незрівнянне місто. Київ має якусь свою особливу енергетику. Тут неймовірно красиво. Дякую, що витягнув мене на свіже повітря, — на острові все облаштовано для відпочинку та розваг, але можна знайти і затишні куточки, де не так багато людей, Дем'ян знайшов для мене саме такий, після півторагодинної прогулянки островом пішки. Купили собі по два хот-доги, тому що я так закомандувала, а Демон мені великодушно дозволив це зробити, і запихаємося тепер ними, сидячи прямо на траві.

— До речі, на південній стороні острова знаходиться нудистський пляж, восени там людей взагалі немає. Як надумаєш, за кілька місяців можу показати, — йому подобається мене дражнити, щоб позлити мою внутрішню скромницю.

— Хто куди, а вовки до зайців. І ти, звичайно ж, там був і, мабуть, я не помилюся якщо скажу, що не один раз?

— Само собою, був кілька разів разом з друзями. До речі, Явір теж з нами ходив. Адже там не тільки засмагають, — на його обличчя наповзає грайливе лукавство. — Але тобі туди не можна, згориш від сорому за лічені секунди… через свої комплекси.

— Мати свої переконання не погано і дуже важливо, — заперечую, він любить, коли йому заперечують, це його бадьорить. — Я за те, щоб мене бачив голою лише коханий хлопець. Повинні ж бути межі, щось особисте, інтимне.

— Так також можна жити, але нудно. Ех, Ясю… Ясю. Поїхали десь нормально поїмо, а потім відвезу тебе додому, здам Максу під розпис.

— Тобі подобається його драконити. Він же твій друг, нащо ти йому допікаєш? — уважно стежу за його емоціями.

— Він мій друг, і я його дуже поважаю, а драконю, тому що ти йому не належиш, але Макс чомусь вирішив, що він має право вирішувати, що тобі можна робити, а що ні. Я йому вже натякав, що йому настав час заводити сім'ю, бо схоже нашому Максу до душі роль татуся, — Дем'ян розслаблений, здається, що не спитай — відповість на будь-яке запитання.

— Дем’ян Воронко. А чому тебе прозвали Демоном, а не Вороном?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍