Читати книгу - "Хочеш жити?"

нервово перекинув ручку з правої руки в ліву, а звідкись, наче із самого його нутра, долинув звук, схожий на каменепад: — Тепер розкажіть мені, чому ви тут.

— Ви справді хочете знати? Я казала дівчатам, що лише змарную ваш час...Чесно, — її довгі вії тремтіли. — Я знаю, ви, хлопці, певно, гаруєте тут, як прокляті. Але дівчата... ну, вони сказали...

— Все гаразд, — Лепські починав нервувати і відчув, як прискорюється його пульс. — Це ж моя робота. Не турбуйтесь про те, що витрачаєте мій чортів... тобто мій час. Просто скажіть мені.

— Божечки! Ну і спека тут! — Із цими словами вона підвелась, вигнулась, трохи відтягнула свою мініспідницю і знову сіла. — Ви одружений, містере детектив?

— Одружений, — покірним голосом відказав Лепські.

Менді нахилилась до нього і довірливо прошепотіла:

— Тоді ви зрозумієте: ці кляті одноразові трусики — суцільні тортури.

У Лепські ледь очі з орбіт не повилазили.

— Ваша дружина колись скаржилась на них? — запитала дівчина.

Здавленим голосом Лепські відповів:

— Менді! Ви скажете мені, чому ви тут?!

— Ой, божечки! Вибачте. Не зважайте на мене. Я така незібрана. Ви справді хочете знати, не жартуєте?

— Просто говоріть, — попросив Лепські голосом, який не зміг би повторити і найкращий пародист.

— Ну, я бачила того хлопця. Він був такий сексі, — Менді нахилилась над столом, і декольте на її сукні опустилось настільки, що Лепські міг навіть розгледіти соски, які ледь не вистрибнули назовні. — Я не те щоб упадаю за кольоровими. Не думайте, що я маю щось на не білих. Розумієте? Просто зазвичай вони мені не подобаються. Але бувають випадки... Хочу сказати, чоловік це ж і є чоловік, а той тип був справжнім красунчиком.

Лепські загудів так, ніби всередині нього розбурхали величезний бджолиний вулик.

— Коли ви бачили його, Менді?

— Одразу після тієї жахливої стрілянини. Вона розбудила мене — я про стрілянину. Я почула усі ці крики. — Менді підтягнула бретельку на ліфчику. — Коли я прокинулась, то була ледь жива... У вас колись таке було? Знаєте, наче мертвий... повіки важкі... у голові паморочиться?

Лепські стиснув кулаки.

— Ви бачили цього чоловіка на паркувальному майданчику?

— Ну, там були люди, вони все стрибали довкола. Знаєте що?

— Продовжуйте.

— Так от, ці люди нагадували мені мексиканські боби. Ви, певно, знаєте — такі штучки, що стрибають, коли їх розсипати, їх ще діти люблять.

Тепер Лепські видав звук, який нагадував гудіння, з яким циркулярна пилка розрізає дерево.

Менді витріщилась на нього.

— Мама говорила мені, що коли робиш такі звуки, треба казати: «пардон».

Детектив опустив погляд у свої нотатки, опанував себе і після паузи заговорив:

— Тож гаразд, люди стрибали довкола, як мексиканські боби. Що трапилось потім?

— Цей бідолашний коп, тобто... офіцер поліції... лежав там. Мене знудило просто на місці. Уявіть собі! В мене ледь очі не повилазили! Потім я побачила, як із машини вийшов той красунчик!

Лепські відкинувся на спинку стільця. Він промугикав кілька тактів національного гімну, коротко видихнув, щоб якось заспокоїти себе.

— Ви бачили чоловіка, який вийшов із машини, що стояла на парковці?

Менді округлила очі.

— Я так і сказала, чи ні? Чи я щось інше сказала? Зізнаюсь чесно, я інколи сама не знаю, що кажу, — вона підвелась зі стільця, кількома рухами поправила спідницю, за чим із цікавістю спостерігали усі присутні, й знову сіла. — Думаю, з вами такого не буває. Я про те, коли говориш щось і відразу ж забуваєш, що сказав. Але ви б і не переймались через такі речі, правда ж?

Лепські послабив краватку.

— Правда.

— Що ж, а от я переймаюсь. Це робить моє життя нещасним.

— Ви говорили, що бачили чоловіка, який вийшов із машини, що стояла на парковці. Це те, що ви хотіли мені розповісти?

— Дівчата сказали — це те, що я повинна розповісти вам, — вона стримала нервовий смішок. — Правда, мені дуже прикро. Я знала, що дарма витрачу ваш час, але дівчата...

— Ніхто не витрачає мій час. Я тут, щоб зібрати інформацію, — сказав Лепські. Він швидко написав щось на аркуші, потім передав його дівчині. — Тут сказано, що ви бачили, як кольоровий чоловік виходив із машини на парковці, де застрелили офіцера поліції Макнейла. Все правильно?

Вона короткозоро вчитувалась у написане, врешті кивнула.

— Думаю, все правильно, але хіба ви не повинні були написати, що це — моя машина? Акумулятор сів, і я не користувалася нею вже кілька тижнів?

Піт виступив на обличчі Лепські. Він зрозумів, що дуже втомився від людей, які приносили непотрібну інформацію, і ось зараз опинився за крок від того, щоб проґавити важливу зачіпку.

— Чи не могли б ви повторити ще раз?

Менді повторила усе, що сказала.

— Саме тому дівчата й намовили мене прийти сюди, але я їм говорила: в поліції подумають, що я божевільна.

— Я зовсім не вважаю вас божевільною, — заперечив Лепські. — Просто розкажіть мені, що саме ви бачили.

Менді дивилась на нього широко відкритими очима.

— Але ж я вже вам розповідала.

— Я хочу почути все це знову.

— Боже мій! Ви думаєте, це важливо?

— Цілком можливо, — відповів Лепські, промокнувши обличчя хустинкою. — Можливо.

* * *

За дві години по тому начальник поліції Террелл прибув до офісу мера.

Гедлі виглядав блідим та напруженим. Він щойно поклав телефонну слухавку. Останні три години мер розбирався з безупинними істеричними вимогами своїх багатих друзів надати їм поліцейську допомогу. Вони панічно наполягали на особистому захисті, що неймовірно розлючувало Гедлі, тож побачивши Террелла, він видихнув із полегшенням.

— Чорт забирай! Ти тільки уяви, купа людей у місті живуть на валізах, наче біженці!

— Гадаєш, варто ними перейматись? — запитав Террелл, вмощуючись у кріслі. — Є достобіса інших важливих речей!

— Ти про що? Звичайно, ми повинні цим перейматись.

— Ми отримали перший ключ до цієї справи.

Гедлі прискіпливо поглянув на Террелла і, заінтригований, нахилився уперед.

— Ключ? Який ще ключ?

— Маємо опис убивці. Я ж казав, що рано чи пізно, якщо продовжувати копати, щось з’явиться. Але я сам не очікував, що цей ключ ми знайдемо так швидко.

— Та заради бога! Розказуй вже!

— Шестеро дівчат працюють гостес у клубі «Пелота»,