Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

Глава 6

ГЛАВА 6

Демона збило з ніг так несподівано і стрімко, що він навіть схаменутися не встиг. Ще летів на землю у світлі полум’я, яким осяювалася його постать під час цього неприродно-швидкого бігу, коли мене вихопили з його рук і не дозволили впасти слідом.

Не встигнувши навіть дух перевести, я усвідомила, що знову перебуваю в обіймах Чорного Лорда. Та що ж це за шалена ніч така?! То один мене викрадає, то інший! Навіть не знаю, кому б врешті віддала перевагу. Краще, звісно, жодному з них. Але, на жаль, цього мені не бачити, як власних вух.

На довершення всього, виглядав вампір зараз, як чорна пляма з кривавими вогниками замість очей. Тож зрозуміти, що він відчуває з приводу моєї невдалої втечі, було важко. Може, ледве стримується, щоб негайно не обірвати моє крихке життя. Та поки на демона доводиться відволікатися.

Той уже підхопився на ноги і миттю зорієнтувався у ситуації. Навіть меч вихопив. Ще й дивний такий меч, з вогненними сполохами. Цікаво, звідки взагалі його взяв? Ладна заприсягнутися, що поки ніс мене, ніщо таке в мене не впивалося. Мабуть, чергові місцеві дивовижі. Морок чи щось на кшталт того.

– Як ти посмів? – прошипіли невидимі чорні губи прямо над моєю головою.

А я відразу втиснула цю саму голову в плечі. Страшно ж як! Судячи з того, що й у цього я ніде зброї не відчуваю, вона чи то під мороком, чи вампір не знайде нічого кращого, як використати мене в цій якості. Ну а що? Я б на його місці, напевно, так і зробила. Шпурнула непокірну втікачку в супротивника. І поки той би схаменувся, дала стрекача. Ну а куди на озброєного ворога з голими руками? Не дурень же Чорний Лорд!

На щастя, мої «геніальні» задуми вампір не використав, навіть якщо підслухав. На диво дбайливо поставив на ноги і засунув собі за спину. А потім і сам вихопив меч, що спалахнув чорним. Ну ось дійсно, де зберігав його весь цей час?!

– Краще стежити треба за своїм добром! – уїдливо відгукнувся демон, анітрохи не злякавшись. Ще й підморгнув мені. – А то таке добро довго на дорозі валятися не буде. До речі, якщо вже втратив, то належить воно тому, хто перший знайшов.

Вампір видав якийсь незрозумілий свистячий звук, від якого в мене кров заледеніла. І така лють у повітрі відчувалася, що ноги підкошувалися. Який же він, виявляється, злий зараз! І якщо хоч дещиця цієї люті обернеться на мене, тут мені й кінець… Безславний і безглуздий…

– Не висовуйся, – прошипіла нечисть вже мені і кинулася на супротивника.

Демон спалахнув вогнем, як і тоді, коли ніс мене. З такою ж нереальною швидкістю помчав на вампіра. Хоча зараз вони обоє мало нагадували себе справжніх. Швидше, дві незрозумілі плями: чорну і помаранчеву, серед яких іноді прорізалися леза мечів.

Я спочатку намагалася встежити за битвою. Але це було тим самим, що вхопити вітер. Перед очима миготіли чорні та вогняні цятки – аж голова запаморочилася. Я навіть не могла зрозуміти, хто з них бере верх.

Навіть замерзнути встигла і сіла прямо на дорогу, краще закутавшись у плащ і сховавши під ним босі ступні. Безрадісно спостерігала за поєдинком і думала про те, що врешті мені все одно, хто переможе.

А потім взагалі вразила ще одна геніальна думка: що це я сиджу, власне? Може, поки чоловіки рубаються, вдасться втекти?

Але внутрішній голос уїдливо нагадав, що добігалася вже. З мене станеться потрапити до рук ще якогось місцевого любителя дівочих тіл. Замкнене коло прямо! Краще вже сидіти на місці й чекати, доки усе закінчиться. Принаймні, після бійки вони, напевно, настільки втомляться, що їм уже буде не до моїх принад. Тож одна ніч у будь-якому разі пройде спокійно. А вранці, при світлі дня, і міркувати буде легше. Все одно втечу! Тільки треба вигадати, як.

Нарешті, чорна пляма явно почала пригнічувати вогняну, притискаючи її до землі. Схоже, у поєдинку намітився прорив. Я трохи пожвавішала. А незабаром і обидва супротивники набули більш звичного для мене вигляду. Яскраві сполохи ще продовжували осяювати демона, але вже не так сильно. Він лежав перекинутий горілиць. А біля його горла виблискував клинок, який випромінював чорний вогонь. Навіть не знала, що такий буває!

– Вона моя, тобі зрозуміло?! – цього разу вже не прошипів, а прогарчав вампір. – Тобі пощастило, що я не хочу порушувати мирну угоду з твоїм батьком! Інакше тут би й кінець тобі прийшов, шмаркачу!

Демон зло примружився і вже відкрив рота, явно щоб сказати щось уїдливе, але лезо трохи сильніше вп’ялося в його горло. Виступила кров. На мій жах, вона навіть колір мала ненормальний. Блакитний! Але все одно ж кров.

Я зойкнула від страху та жалості. Нехай демон і рідкісний гад, але все одно жива істота. Я і на вбивство поросяти спокійно дивитися не могла, не те що на таке. І нехай така чутливість для селянської дівчини виглядає безглуздо, за що мене не раз лаяла мама, але я нічого з собою вдіяти не могла. Жаліслива надто.

– Не вбивай його, будь ласка! – схлипнула я.

Обидва з явним подивом покосилися у мій бік, наче перед ними дерево заговорило.

– Гаразд, – несподівано погодився вампір. – Якщо нариватися не буде, не вб’ю.

– Ти й так начебто не збирався, – відразу став нариватися демон. – Сам сказав. Перед дівчиськом хочеш здатися добреньким?

Чорний Лорд насупився, в очах знову засвітилися червоні вогники.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍