Читати книгу - "Я (не) люблю осінь, Літа Най"

Розділ 13

Поцілунок затягував своїм теплом і ніжністю. Чомусь я очікувала від цього хлопця палкої пристрасті й брутальності, але все було інакше. Мені раптом стало добре. Не просто приємно тілу, а й спокійно в душі.

Зрозумівши, наскільки неймовірні відчуття в мене викликає цей поцілунок, я осміліла і перелізла з дивана Артуру на коліна. Хлопець повільно провів руками по моїх ногах вгору, викликаючи зграю мурах по тілу. Дещо посиливши натиск на стегнах, він дістався до краю толстовки і пірнув під неї. Пробігши пальцями по моїх ребрах, він різко зупинився і з силою відштовхнув мене від себе, скидаючи назад на диван.

Я намагалася відійти спочатку від безумства, яке виникло в мене від поцілунку і його дотиків, а потім від того, що мені щойно відмовили. І хто? Найзнаменитіший бабій.

– Невже я настільки тобі неприємна?

– Не кажи те, про що не знаєш, – похитав головою хлопець.

– Тоді чому? – насупилася я.

Артур повернув до мене обличчя. Мене здивував його спокій і відчуженість. Ніби не він щойно так жадібно цілував мене, так сильно притискав до себе, так важко дихав.

– По-перше, ти п'яна, – твердим голосом почав він. – По-друге, засмучена через хлопця. А цей коктейль завжди штовхає дівчат на необдумані вчинки. Завтра вранці ти про це пошкодуєш. У кращому випадку вдаватимеш, наче нічого не було. А в гіршому – звинувачуватимеш мене чи саму себе.

– Звідки ти дізнався, що я засмучена через хлопця?

– Хороші дівчата здебільшого засмучуються через поганих хлопців, – сумно всміхнувся він. – Тож немає великого секрету, що саме Руслан довів тебе до стану ходіння під дощем, пияцтва і зваблення першого-ліпшого хлопця, – ці слова він промовив так, ніби переказував меню ресторану, а не події, які зруйнували мене. Трохи помовчавши, він невдоволено продовжив: – Я єдиного не розумію, невже він вартий твоїх сліз? Невже будь-хто взагалі може вартувати твоїх пролитих сліз?

– Я його кохала, – мій голос затремтів.

– Не кохала, – рішуче заявив Артур. – Кохання так не працює. Ти не можеш кохати образ, який сама ж і вигадала. Він може тобі подобатися, ти можеш ним захоплюватися, але не кохати. Кохають за вчинки, за дії, за емоції, які приносить людина, за любов, яку віддає. Ти ж Руслана анітрохи не знала. Який він. Чим живе. За якими принципами чинить. Нафантазувала йому типаж головного героя і повірила в це, а тепер зустрілася з реальністю. Що ж, подібні зустрічі часто бувають болючими.

Артур мовчав, а я не могла поглянути на нього після того, що сталося між нами, і після його правдивих слів. Мене лякав той факт, що хлопець зміг зрозуміти це так швидко. Немов це лежало на поверхні. Мені ж для цього знадобилося розбити серце.

– Я хочу спати, – ледь чутно промовила я. – Можна десь...

Я зам'ялася, не знаючи як це попросити, і чи дозволять мені залишитися.

– Ходімо, – сказав Артур, піднімаючись з дивана.

Він провів мене до просторої спальні з великим вікном і широким ліжком – вочевидь хазяйським.

– Я б не хотіла тебе обтяжувати.

– Гей, хай там що ти скажеш, я не залишуся тут. Тобі не вдасться мене спокусити.

Я спантеличено витріщилася на нього, поки не помітила розсип зморщок навколо очей.

– Це був жарт? Ти що зараз пожартував?! – вражено вигукнула я. – Перший раз таке бачу. Зроби так ще раз.

– Хорошого потроху, – усміхнувся він і кинув: – На добраніч.

Після цього зачинив двері з іншого боку, залишаючи мене саму у своїй спальні.

Мені здавалося, я не зможу заснути цієї ночі. Стільки подій вимагали свого обміркування. Але чи то змучений морально організм потребував відпочинку, чи то так подіяв алкоголь, але я відключилася ледь голова торкнулася подушки. Єдине встигла подумати – ця постіль зберігає аромат Артура. І це мені подобається. Але це теж певно через алкоголь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍