Читати книгу - "Щира шахрайка"

Джул запанікувала. Їй закортіло відчинити вікно, видертися по ринві на дах, стрибнути на сусідній будинок і, чесно кажучи, просто не бути вдома. Вона захотіла змінити брови, зачіску, макіяж і…

Він вдруге подзвонив у двері. Джул зняла каблучки і вбралась у спортивні штани та футболку замість сукні максі, у якій була зараз. Вона встала перед дверима і нагадала собі: вона завжди знала, що Форрест може з’явитися. Це ж квартира Іммі. У неї є стратегія. Вона зможе впоратися з ним. Джул відчинила двері.

— Форресте! Який великий сюрприз.

— Джул.

— Маєш стомлений вигляд. З тобою все гаразд? Заходь.

Він тримав у руках дорожню сумку. Вона забрала її і занесла до квартири.

— Я щойно з літака, — сказав Форрест, потираючи щелепу і мружачись в окулярах.

— З Гітроу[27] ти їхав на таксі?

— Так, — він холодно глипнув на дівчину. — Чому ти тут? У квартирі Імоджен?

— Я трохи побуду тут. Вона дала мені ключі.

— Де вона? Я хочу її побачити.

— Вчора вона не повернулася. Як ти знайшов квартиру?

— Місіс Соколофф дала мені адресу, — Форрест ніяково опустив погляд на підлогу. — Переліт був тривалим. Можна мені склянку води?

Джул пішла на кухню. Вона налила води з-під крана й не додала льоду. В мисці на столику лежали цитрини, бо вони відповідали її уявленню про те, який вигляд повинна мати квартира, але всередині шаф і холодильника не було нічого з того, чим могла б запастися Імоджен. Джул їла солоне і солодке арахісове масло, пакети салямі й шоколадні батончики. Вона сподівалася, що Форрест не попросить чогось перекусити.

— Де Іммі знову? — запитав він.

— Я ж сказала, її тут немає.

— Але, Джул, — хлопець ухопив її за руку, і на мить вона злякалася його, злякалася його міцних рук, що тиснули на тканину її футболки, тоненьку і слабку, як він сам. — Де вона, якщо не тут? — дуже повільно запитав він. Вона ненавиділа відчувати його тіло поруч із своїм.

— Ніколи більше не торкайся мене своїми брудними ручиськами, — сказала вона йому. — Ніколи. Ти зрозумів?

Форрест відпустив її руку та увійшов до вітальні, де впав на диван без жодного запрошення.

— Здається, ти знаєш, де вона. Ось і все.

— Імовірно, вона поїхала до Парижа на вихідні. Звідси до нього можна дуже швидко дістатися євротунелем[28].

— Париж?

— Це моє припущення.

— Вона наказала тобі не розповідати мені, куди вона вирушила?

— Ні. Ми навіть не знали, що ти приїдеш.

Форрест відкинувся на спинку дивана.

— Мені треба побачити її. Я писав їй смс, але вона могла заблокувати мене.

— У неї британський телефон з іншим номером.

— Вона також не відповідає на мої імейли. Ось чому я подолав увесь цей шлях, щоб дістатися сюди. Я сподівався поговорити з нею.

Джул заварила чай, поки Форрест телефонував до готелів. Йому довелося зробити дванадцять дзвінків, перш ніж він знайшов готель із кімнатою, яку міг би забронювати на кілька діб.

Він був досить самовпевнений, якщо думав, що Імоджен дозволить йому залишитися.

13

Середина грудня 2016 року

Сан-Франциско, Калiфорнiя

За два дні до того, як приїхати до Лондона, Джул зморено йшла по пагорбу Сан-Франциско з важкою статуеткою лева в наплічнику.

Вона обожнювала Сан-Франциско. Він був таким, як казала Іммі — горбкуватий та химерний, але просторий і витончений. Сьогодні вона відвідувала виставку кераміки в Азійському музеї мистецтв. Подивитися її порадила власниця квартири, яку винаймала Джул.

Медді Чанг, власниця, була худою п’ятдесятилітньою лесбійкою. Вона носила джинси, палила на ґанку й володіла невеличкою книгарнею. Джул сплатила готівкою за тиждень перебування у квартирі, яка була горішнім поверхом вікторіанського будинку. Медді та її дружина займали два нижні поверхи. Вона завжди розмовляла із Джул про історію мистецтва і галерейні виставки. Пані Чанг була дуже люб’язною, і Джул здавалося, що вона робить це з доброї волі.

Сьогодні, коли Джул повернулася додому, Брук Леннон сиділа на сходинках. Подруга Іммі з Вассара.

— Я рано прийшла, — сказала Брук. — Байдуже.

Кабріолет Брук був припаркований на ніч перед будинком. Їй треба було забрати його, але Джул написала смс, аби Брук залишилась і поговорила із нею.

У Брук були товсті стегна, квадратна щелепа та прилизане світле волосся, яке завжди мало однаковий вигляд. Біла шкіра і бежева помада. Чоловічий стиль. Вона виросла в Ла-Хоя[29]. Вона забагато пила, у старшій школі грала в хокей на траві. Вона мала кількох хлопців і одну дівчину, але ніколи не відала кохання. Це усе, що Джул знала про неї з Мартас-Віньярду.

Брук підвелась і ледь не заточилася.

— З тобою все гаразд? — запитала Джул.

— Не дуже.

— Ти пила?

— Так, — відповіла Брук. — Що з того?

Стемніло.

— Проїдьмося, — запропонувала Джул. — Зможемо поговорити.

— Проїдьмося?

— Було б добре. У тебе така чарівна автівка. Дай мені ключі, — машина була з тих, які купують літні чоловіки, воліючи переконати себе, що й досі сексуальні. Два сидіння мали колір верблюжої шерсті, а кузов був вигнутий і яскраво-зелений. Джул не здивувалася б, якби машина належала батькові Брук. — Я не можу дозволити тобі керувати, якщо ти пила.

— Ти що, з поліції?

— Навряд.

— Шпигунка?

— Брук.

— Серйозно, шпигунка?

— Я не можу відповісти.

— Ха. Шпигунка саме так і сказала б.

Не мало значення, що Джул сказала або чого більше не скаже Брук.

— Ходімо прогуляємося, — знову запропонувала Джул. — Я знаю одне місце в національному парку. Ми можемо проїхати через міст «Золоті Ворота», там шалено мальовничий краєвид.

Брук побрязкала ключами в кишені.

— Уже трохи запізно.

— Послухай, — сказала Джул. — У нас сталося непорозуміння щодо Іммі, і я рада, що ти прийшла. Поїдьмо кудись на нейтральне місце й поговоримо. Моя квартира — не найкращий варіант.

— Я не знаю, чи хочу говорити з тобою.

— Ти рано прийшла, — сказала Джул. — Хочеш поговорити зі мною.

— Гаразд, ми поговоримо, помиримося, та й по всьому, — погодилася Брук. — Іммі буде рада, — вона передала ключі.

Люди дурні, коли п’яні.

* * *

За два дні до Різдва було занадто холодно для кабріолета, але верх машини Брук усе одно був відкинутий. Вона наполягла. Джул одяглась у джинси, чоботи й теплий вовняний светр. У багажнику лежав її наплічник із гаманцем, другим светром і чистою футболкою, пляшкою води з широким горлом, пачкою дитячих серветок, чорним пакетом для сміття і статуеткою лева.

Брук дістала зі своєї сумки напівпорожню пляшку горілки, але не приклалася до неї. Вона майже одразу заснула.

Джул їхала містом. Коли вони дісталися мосту