Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Ангельський вибір, Дар’я Дзвін

Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

126
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 180
Перейти на сторінку:

Одного дня подруга дитинства, з якою ми разом таємно їли вівсяне печиво під простирадлом на ліжку, записала мене до списку кровних ворогів. До того ж вона вважала мене суперником й змагалася зі мною, коли я жила своїм життям.

— Не думай, що ти настільки важлива. Мені немає до тебе жодного діла, — байдуже відповіла Ембер. Зараз вона як ніколи була схожа на снігову королеву. Ця кличка причепилась до неї в школі, а вона не заперечувала. Але мало хто знав, що її душа насправді палала. 

— Ми обидві знаємо, що це не так. І доки ти не розберешся зі своїми демонами, то не зможеш спокійно жити. — Я закинула рюкзак на спину. — Не марнуй свій час на мене. Це поглине тебе.

Їй хотілося вивести мене на емоції, роздратувати, змусити розплакатися або ще щось у цьому роді. Але я відчувала до неї лише співчуття.

Очі Ембер злісно примружилися. Мої слова потрапили в ціль. Вона знала, що я маю рацію, і шаленіла через це ще сильніше.

— Це ти у нас нечутлива амеба. За себе турбуйся. У мене того часу достатньо, а от у тебе схоже не дуже, якщо тобі доведеться збирати цей… — вона хмикнула, — «шедевр». Ти ж не хочеш, щоб твій дружок засмутився, дізнавшись про це?

Після цих слів Ембер самовпевнено вийшла на вулицю, а я повільно перевела погляд на рештки символу школи і важко зітхнула. Верх голови пса розпався на дрібні деталі. Тепер вони валялися по всьому холу, а ось основна частина залишилася цілою. Хоч це тішило. Роботи все одно було достатньо, а від думки, що таке знущання над своєю працею побачить Тім, ставало ніяково.

Він занадто любив свої роботи.

«Потрібно це виправити».

Вирішала спочатку зателефонувати Рене. Швидко пояснила їй все. Дівчина хотіла залишитись мені допомогти, але я наполягла, щоб вона їхала до матері. Це було важливіше.

Оглянула місце роботи. Хол уже спорожнів. За останніми учнями школи Генуелл зачинилися двері.

Тільки я й дрібні детальки, хаотично розкидані навколо.

«І скільки їх тут? Сотня?»

Я повідомила Хенку, що затримаюся. Йому це не сподобалося, але він пообіцяв заїхати за мною ввечері.

Руки потягнулися до чорної детальки і завмерли за секунду до того, як поряд пролунало:

— Кращого заняття після довгого дня не знайти.

Я обернулася до Нейтана.

— Ти ж пішов додому.

— Побачив як ти бігла сюди, а потім як їде Рене. — Він підійшов і сів біля мене. — Вирішив заглянути і дізнатися чи все в порядку.

— Навіщо? 

Нейтан спокійно почав збирати деталі в одну купу.

— У нас багато спільного, чи не так?

Блондин підвів на мене погляд. Виразний, з таємним сенсом. Я розуміла, про що йдеться, але як тільки зібралась сформулювати думку, вона відразу вислизала. Це як згадувати якесь слово чи мотив пісні. Ти прокручуєш їх у голові, але вголос сказати нічого не можеш.

Все, що я знала, що ми відрізняємось від нормальних людей. З нами, щось було не так. Але не можна було логічно пояснити, що саме. 

Що я мала говорити? Що розумію, що з ним щось не так? Що відчуваю, що він знає, що я не така, як всі? Я не могла про таке сказати. Коли озвучуєш думки, вони стають реальними. А поки вони лише в твоїй голові, можна зробити вигляд, що цього не існує.

— Так, — погодилася я, ще не розуміючи з чим саме. Лише відчувала, що це правда.

На відміну від Ітана, він не викликав в мене страх. Навпаки — я відчувала силу та безпеку.

Пройшли довгі години відновлення головного символу школи. Спочатку ми зібрали всі деталі в купу, а потім думали, що і куди потрібно вставити. Це була найскладніша й найвиснажливіша частина. Ми збирали деталі конструктора, потім намагалися зрозуміти, що не так, розбирали їх, і все по новій. Вчителі та учні, які затрималися в будівлі з цікавістю спостерігали, як ми повзали по підлозі і з задумливим виглядом відбудовували голову пса.

— Нууу, могло бути гірше, — сказав Нейтан, поправляючи лямку рюкзака на плечі, після того, як ми реанімували пса. — Принаймні він не має дірки в голові.

— Ага, — я подивилася на зайві деталі у своїй руки і додала: — опустим те, що ми позбавили його частини мозку і зробили пластичну операцію.

— Він не так сильно змінився. — Нейтан задумливо схилив голову набік. — По-моєму, такий же, як був з ранку.

— Гаразд, — втомлено видихнула я. — Якщо щось не так, Тім завтра виправить.

Нахилилася назад, потягуючи ниючу спину, і розім'яла шию. Подивилася на годинник — уже був вечір. Дивно, як це нас ще охоронець не вигнав, хоча він кілька разів проходив повз. Напевно, ми з Нейтаном потішили цього старого.

— Дякую за допомогу, — звернулась до хлопця. — Я в тебе в боргу.

— Як плануєш добиратися додому? 

— Чекатиму Хенка. Він обіцяв заїхати.

— Хенка?

— Він щось на кшталт двох моїх батьків.

Здоровань не був моїм біологічним батьком, хоча у документах стверджувалося зовсім протилежне. Про людину, яка мене зачала, мені було нічого не відомо. А він став для мене справжньою сім'єю і заслужив звання батька, хоч я до нього так ніколи не зверталася. Він з дитинства просив мене називати його Хенком, і ця звичка залишилася й досі. Не знаю, чому він так вирішив. Здоровань мене любив, як рідну дочку, і навіть більше — у цьому я була повністю впевнена.

1 ... 21 22 23 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ангельський вибір, Дар’я Дзвін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"