Читати книгу - "Особисті кордони. Керівництво зі спокійного життя без травм і комплексів, Надра Гловер Тавваб"

досвід, який змушує вас відчувати сильний емоційний біль. Події, що спричи­няють травму, не обов’язково мають переживатися людиною безпосередньо. Психологічну травму може викликати й спостереження за досвідом іншої людини. Наприклад, якщо ми бачимо побутове насильство вдома, це впливає на нас, навіть якщо ми самі ніколи не ставали жертвами фізичного чи вербального насильства.

Психологічна травма може виникнути як наслідок:

• смерті близької людини;

• тяжкого нещасного випадку;

• насильства / нехтування;

• цькування;

• покидання;

• розлучення;

• ув’язнення когось із батьків.

Досвід травми переводить наш мозок і тіло в режим виживання. Це один зі шляхів, яким нездорові особисті кордони стають засобом виживання. Якщо ми впевнені, що наше виживання залежить від певних стосунків, нам буде надзви­чайно складно встановити особисті кордони в цих стосунках. Якщо нам здається, що в нас немає жодної можливості позбутися певної ситуації, встановлення межі прийнятного не видається обґрунтованим способом дій.

 

Насильство

 

Фізичне та емоційне насильство — це порушення особистих кордонів. Коли люди не усвідомлюють, що така поведінка неправильна, вони можуть вважати насильство цілком очікуваною частиною стосунків. Жертвам фізичного та емоційного насильства складно встановлювати особисті кордони у стосунках із кривдником.

Коли жертви починають вірити, що саме вони винні у скоєному щодо них насильстві, або коли вони починають відчувати прихильність до кривдника, утворюється травматичний зв’язок. Травматичний зв’язок обмежує нашу здатність до встановлення особистих кордонів, оскільки ми вважаємо себе причиною дій кривдника. Люди, які виросли в атмосфері сімейного насильства, з вищою імовірністю формують травматичні зв’язки в дорослому віці. Крім того, що довше тривають насильницькі стосунки, то важче з них піти.

Травматичний зв’язок виникає в сім’ях, у яких діти вважають, що саме вони відповідальні за те, що їм кажуть і що з ними роблять.

Приклад вербального насильства: «Якби я був слухняним, мама не кричала б і не лаялась би».

Приклад фізичного насильства: «Мій тато випив. Не варто мені було просити його про щось. Він б’є мене, коли п’яний. Я маю триматися від нього якнайдалі».

У дорослих стосунках ситуація може мати інший вигляд, але травматичний зв’язок усе одно може бути частиною стосунків.

Приклад вербального насильства: «Мій чоловік не любить запитань, саме тому він починає кричати на мене, коли я про щось запитую. Я маю сама розбиратися, щоб його не розлютити».

Приклад фізичного насильства: «Коли моя дружина гнівається, вона жбурляє в мене речі. Це просто її спосіб упоратися з люттю».

Якщо вас завдяки маніпуляціям змусили повірити, що скоєне щодо вас насильство — ваша власна провина, це порушення особистих кордонів. Незалежно від причин, насильство — це в жодному разі не нормально. Навіть якщо ваш кривдник — батько, мати, подружжя чи хтось, кому ви довіряєте, головним фактором завжди залишається маніпуляція. Людям, які постраждали від насильства, особливо складно повірити, що інші готові відповідати їхнім очікуванням.

 

Фізичне нехтування

 

Цей тип нехтування передбачає відсутність найнеобхіднішого або брак піклування про фізичні потреби. Дітям, що зазнають фізичного нехтування, може бракувати адекватного харчування, вони можуть здаватися недоглянутими. Хоча ми часто виходимо з того, що причина фізичного нехтування полягає в нестачі грошей у сім’ї, але це не завжди так. Нехтування відбувається навіть у домівках з достатньою кількістю фінан­сових ресурсів.

 

Емоційне нехтування

 

Це відсутність «достатньої» емоційної уваги. Близькі люди, які вдаються до емоційного нехтування, можуть робити це з добрими намірами, тому жертви такого нехтування часто відчувають прихильність до кривдника. Це може здатися іронічним, але емоційне нехтування іноді є результатом надмірної близькості.

Злиття — емоційна невідокремленість — не дозволяє нам сформувати відчуття власної індивідуальності та примушує нас думати, нібито ми відповідальні за почуття інших людей, тому і захищаємо їх від того, що видається нам небажаним результатом. Проте задоволення емоційних потреб батьків — це не завдання дитини.

 

 

ОСЬ ПАМ’ЯТКА для дорослих, які пережили емоційне нехтування в дитинстві:

Ви ніколи не були зобов’язані…

… бути чоловіком у домі.

… вислуховувати сповіді своїх батьків.

… піклуватися про братів та сестер.

… вчитися чогось без допомоги батьків.

… підтримувати злагоду в хаосі сімейних стосунків.

… розбиратися у всьому без емоційної підтримки.

… відповідати за сплату рахунків, коли ви були дитиною.

Особисті кордони дітей порушуються, коли їх змушують перебирати на себе дорослі ролі — навіть якщо ці ролі виникають з необхідності. У разі Джастіна хтось дійсно мусив допомагати його молодшим братам. Але цю відповідальність міг би взяти на себе хтось дорослий, наприклад, його батько, дідусь чи бабуся. Подумайте, як ця ситуація зашкодила стосункам Джастіна з батьками та братами. Він не сформував нормальні стосунки з братами, адже йому доручили задовольняти їхні потреби. Він мусив вислуховувати сповіді батьків про емоційні проблеми, а його власні емоційні потреби батьками не задовольнялися.