Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

Стоячи в сусідніх кабінках, теми змінилися на вчорашню дискотеку і моду. Швидко обполоснулися та одночасно висунули голови в коридор, тоді ж виявили, що на вішалках немає речей, навіть рушники зникли.

- Якого біса? - завила Діана.

 Христина відкрила рот від безвиході:

- Бляха... Ну я їх утоплю! Це ж ці мерзотники...

- Спробуй спочатку дістатися до них. Голою.

- Не соромлюся. Рано вранці я встигла поголитися, - усміхнулася вона.

На секунду ця ситуація викликала в них напад сміху, але незабаром вони почали міркувати про те, як потрапити до кімнати непоміченими. Все, що в них залишилося з речей, так це труси, які вони прали в душі; доведеться йти в мокрих. Краще так, ніж зовсім без нічого.

Прикриваючи груди, вожаті короткими перебіжками рухалися від будівлі до будівлі, і зовсім скоро мали дістатися до будиночка Діани, що знаходився ближче. На щастя, діти збираються на дискотеку, і сенсу виходити їм немає, бо всі зручності в корпусах.

На середині шляху дівчата застигли, спостерігаючи, як відчиняються двері одного з будиночків. Вийшов Вадим і відірвавши очі від телефону, нетямуще смикнув бровою.

- Хтось викликав повій?

- Чуєш! - Христина рвонула в його бік.

- Підійдеш - вважатиму за домагання! - він відскочив назад і підняв долоні.

Христина покірно відійшла, а Вадиму дійшло, в чому справа.

- Це ви так один одному мстите? - він засміявся. І сміх його ставав дедалі гучнішим і заразливим.

Хлопець стих, коли за поворотом почулися дівчачі голоси, які йшли в їхньому напрямку. Не вистачало ще, щоб хтось із дітей побачив вожатих у такому вигляді. Вадим теж це розумів, уперше бажання мститися і жартувати відійшло на задній план.

- Сховайтеся, - він відчинив ширше двері й пропустив їх у кімнату. - Прикрийтеся чимось... плед візьміть.

Варто було їм зникнути за дверима, як з-за повороту вийшли Агата і Вероніка. Тримаючись під ручку, про щось весело розмовляли, а побачивши Вадима, засяяли від щастя.

- Ти готовий? - запитала Вероніка.

- Майже.

- Збирайся, ми чекаємо, - попередила Агата.

Сьогодні вона мала такий вигляд, немов занурилася в моду кількох десятиліть тому. В темній сукні, босоніжках і гольфах, родзинки додавало волосся, зібране в пишний хвіст, і виразний макіяж.

- Я пізніше підійду, - сказав Вадим.

Піти так само спокійно подружки не змогли. Вероніка залилася гучним сміхом і не в змозі чекати, випалила:

- Не бачив Де і Ке? Вони там, напевно, голі бігають! Таке видовище.

- Треба було відос запилити, - усміхнувся Вадим.

- Так, блін, не подумали, - розмірковувала Агата. - Хоча... не хочу це бачити. За порвану блузку ми відповіли, на цьому все.

- Знаєш, що ми ще придумали? - загорілася Вероніка. - Ідея закачаєшся!

- Не зараз! Прошу! - різко зупинив її Вадим. - Потім розповісте, я поки піду збиратися, - з кожним словом він ставав голоснішим, знаючи, що дівчата в його будиночку чують усе.

Він повернувся до кімнати й оглянув вожатих, що недбало куталися в постільну білизну й невдоволено зиркали на нього.

- Відос, кажеш? - налетіла на нього Христина, притискаючи простирадло до грудей.

- Зате тепер ви точно знаєте, що відео в них немає. А тепер ідіть звідси, до двох одразу я поки не готовий, - він втомлено махнув рукою.

Вожаті у відповідь на його дурний жарт одразу ж кинулися до дверей. Бігли до будиночка Діани, палаючи від сорому і сміху одночасно. Що б не відбувалося в цьому таборі, вони вже нічому не дивувалися.

Молодшим загонам замість дискотеки запропонували перегляд фільму про супер-героїв, тут погодилися всі одноголосно. Поки діти, затамувавши подих, спостерігали за подіями на екрані, вожаті сиділи на матах біля стіни та стежили за дисципліною. Іноді доводилося втручатися і нагадувати малечі, щоб не базікали й не відволікали інших. На середині фільму дітям принесли таці з соком і свіжими булочками, а після титрів відправили спати.

І хоч відбій рівно об одинадцятій, дітлахи засинали набагато пізніше. У цьому переконалася Аліса, коли проходила коридором повз кімнати й перевіряла чи все гаразд. Крізь двері чула зловісні голоси, що розповідали страшилки. Ця традиція ніколи не занепаде. Різниця між минулими поколіннями лише в тому, що зараз історію можна знайти в інтернеті, а раніше діти самі вигадували, щороку привозячи її до нового колективу, передаючи з вуст в уста.

Сьогодні Аліса почула щось нове. Хлопчик грубим голосом розповідав про відірвану лапу ведмедя на ім'я "Салют", що гуляла табором і раз на тиждень забирала чиюсь душу. Нібито він сидів на даху їхньої сцени та вичікував потрібного моменту.

Коли почулися захоплені зітхання слухачів, Аліса похитала головою і пішла далі.