Читати книгу - "Кохана мого боса, Iren"

Вже відкриваючи двері в свою квартиру, почув голоси, що лунали звідти. Один голос я впізнав, а от інший. Хто це? Привідкрив двері, залишив собі невеличку щілину, щоб бачити, що відбувається всередині. Віар стояв опершись о стіл, а навпроти нього стояла незнайома мені дівчина. Не дуже хотілось підслуховувати, але вже так вийшло.

- Селеста, я з ним і так не договорив. Може все таки даси хоча б попрощатись? - Віар говорив наче і спокійно, але його вираз обличчя явно натякав на інше.

- Розумію. Але і ти зрозумій мене. Вальтер зник, у Сансера новий власник... Та це ще не все. Луї нарешті з'явився. Не знаю де він зараз, але вперше за мільярд з гаком років він хоча б якось дав про себе знати. Не можна такий шанс втрачати. А ти в нас один маєш цю здібність, після Сансера звісно. 

- Якщо Луї з'явився на горизонті, то як тільки він допоможе своїм власникам, то ти одразу до нього телепортуешся. Нащо зараз кашу мішати?

-  Ух... - незнайомка зітхнула і подивилась в бік дверей, від цього я швидко зачинив двері і занадто гучно. Далі розмови не чув, але вже через пару секунд, двері відчинились і передімною стояв Віар.

- Ти підслуховуєш? 

- Взагалі-то ні. Просто випадково почув розмову і не хотів заважати. - пройшов в квартиру, озирнувся, але нікого вже не було.

- Ну добре, що так швидко повернувся. - зробив вигляд наче нічого не сталось, продовжив буденну розмову. - Перейду до головного. Моя місія завершена і поміч більше моя тобі не потрібна. Так що, як було сказано з самого початку, мені час повертатись. - він підлетів ближче і торкнувшись руки, на котрій був талісман, швидко його прибрав.

- Так можна було?

- Тільки зараз, коли договір виконаний. - він говорив спокійно, а потім, збільшившись в розмірі, обійняв мене. - Ти виявився найдокучливішим власником, але і сумно з тобою не було. Так що дякую.

- Як мені казав старий знайомий - найкращий комплімент. - обійняв у відповідь і посміхнувся. - Вибачай за банку.

- Я вже і забув. - він посміхнувся у відповідь і кивнув, на останок додав. - На твоє весілля вже не потрапляю, тому скажу зараз. Я радий, що за стільки років ти зміг знайти ту саму людину. І можу точно бути спокійним, бо ти більше не будеш підриватись по кожному дзвінку і нарешті згадаєш, що таке домашній одяг і сон.

- Найкраще побажання. - посміхнувшись, ще раз обійняв. - Я не забуду тебе.

- А я тебе і ті банки так точно. - посміхнувшись додав, одразу зменшуючись в розмірі.

- Ти ж казав, що забув за них.

- Хто? Я? Не було такого. - відлетів подалі, махнув лапкою. - Бувай! І привіт Юстині. 

- Бувай! Передам, коли дозволиш про тебе розповісти! 

- Багато хочеш

Він посміхнувся і розчинився в повітрі. Так... Я буду сумувати за цим бешкетником. Ми ж так багато пройшли разом... І звісно я не забуду його. Він дійсно кращий... Та тепер потрібно йти. Мене вже чекає моя кохана. 

Переодягнувшись, я вийшов з квартири. Поглянув на двері, кивнув сам собі і спустився вниз. З цього моменту починається нове життя. В спокої і поруч з коханою!

Кінець