Читати книгу - "Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає"

проекту, що дає мені підстави думати, що я знаю, що говорю. Передусім знову необхідно відзначити жахливу втомливість цього проекту, а надто його процесуальний характер. Освіченість вимагає праці, праці і ще раз праці. Потрібно прочитати всі в світі книжки і статті. І навіть цього недостатньо, спершу треба розшукати опуси і неодмінно роздобути їх собі на руки. Їх потрібно завчити напам’ять, але як завчиш, так і забудеш, скаже психолог. Тому що більше ми завчаємо, то більше забуваємо. Освічений живе в обмежувальних колах необізнаності. Прикрощів йому додає знання того, чого він не знає, і далекий спогад про те, що він забув. Сократ казав, що він єдина людина в Афінах, яка знає, що нічого не знає. Тобто він брехав, коли казав, що щасливий.

Проблема освіченості в тому, що вона не має чіткої мети. Це просто такий собі тягучий процес. Навчання ніколи не закінчується тим, що ти стаєш людиною освіченою. Можна вивчити теорію й інформацію, але це нікого не робить освіченим. Лише пророк — освічена людина, оскільки йому Бог повідав правду. Пророк знає; він позбавлений необхідності здобувати знання, забування і невпевненості. Багато кого приваблює роль пророка саме через це. Деякі люди, які пророками не є, отримують звання освічених. Деякі стають справжніми монстрами освіченості, як-от великий Ляйбніц, який досліджував навіть таку незначну річ, як споріднені з фінською мови. Однак хоч би яке звання стосовно освіченого використовувалося, сам він знає, що не знає анічогісінько. У цьому найглибша суть його освіченості й водночас його особиста таємна трагедія.

Цитуючи ще раз суспільствознавче дослідження, вчені люди менш щасливі, ніж їхні невчені ближні. Ця інформація нікого не повинна здивувати. Складний і втомливий процес, який не має до того ж ніякої чітко визначеної мети, не ощасливить нікого. Наука не веде до бука, але й щасливим не робить.

За своєю сутністю любов є процесом, оскільки не має необхідної для проекту мети. Тому любов — нехороший проект, хоча молодь часто притримується іншої думки. Люди вкладають у неї надто багато часу, клопоту і себе. Багато хто рекомендує замінити любов статевим актом. Щасливі все ж мають когось, хто їх любить.

2.3.6. Проекти-замінники і користь від них

Шукач щастя розцінює проекти як багатообіцяльну можливість. Та виконувати обіцянки, здається, нелегко. Я поясню, як проекти роблять людину щасливою.

Найпростіший спосіб стати щасливим за рахунок проектів — проекти-замінники. Я маю на увазі проекти, які можна залагодити через посередників і представників. У масовому суспільстві цей спосіб невимовно цінний. Власне життя позбавлене ризиків і небезпек і водночас сповнене стількох переживань і насолод, скільки їх тільки може бути. Життя навіть виходить за рамки можливого. Власне життя завжди прив’язане до реальності та її численних обмежень. Ми весь час у кайданах, а проте вважаємо життя насиченим і фантастичним. Усім цим ми завдячуємо замінникові реальності.

Розгляньмо такі можливості: житія святих, розваги і спорт. За їхньою допомогою людина може повністю себе реалізувати, нічого при цьому не роблячи. Коли нічого не робити, не станеться ніякої шкоди і ніщо не піде шкереберть. Зміст життя дістається безкоштовно. Слід обдумати також місце акторів та інших знаменитостей у всесвіті людини, яка реалізує себе. І також було б добре отримати певну ясність щодо поклоніння акторам.

Як я вже пояснив, проекти людині необхідні для самовираження її еґо. Еґо намагається реалізуватися, стати чимось за допомогою власних проектів. Бути коханим і обожнюваним, успішним і багатим, богообраним і всяким таким подібним приємним, усім тим, що робить мене чимось і створює мою самість. Якщо я вдовольняюся самими лише процесами, життя минає даремно. Гарний приклад — робота, яка для фінів є визначальною життєвою цінністю. Однак хоч би якою важливою вона була, це водночас і прокляття. Людина визначає себе за допомогою роботи, від теслі до священика і лікаря. Безробіття — прокляття, оскільки тоді ти є ніхто і ніщо. Лінь — граблі, на які кортить наступати знову і знову, а бездіяльність — одна лише деградація.

Людина за своєю природою вкрай метушлива тварина, яка постійно щось будує. Але робота — це прокляття. Це легко зрозуміти. Робота як процес — рабський труд, вона обов’язково видається нудною і даремною. Робота як проект — прекрасна, вона дозволяє реалізувати себе, знайти себе у реалізованій меті, чим вона кінець кінцем і є. Дослідник трудиться над своїми паперами і бачить у готовій статті щось від себе. Будівельник дивиться на завершений будинок як на мету своєї праці, щось, у що він перемістив частину себе і що, відповідно, його визначає. Коли він роками потому проходить повз будинок, він думає: це я побудував. Або ні, якщо він був лише виконавцем важкої роботи, безіменною часткою великого, незбагненного для нього самого процесу.

Бідолашній людині пропонується надто мало переживань кінцевої мети, які зроблять її щасливою у царині власних проектів. Проекти належать іншим, і мені навіть нічого про них невідомо, що вже казати про посередництво і ототожнення. Світ зникає, і безіменне «я» відбуває з ним разом. Еґо немає місця в проектах. Воно вдовольняється самими лише процесами, що веде до розчарування і мук. Людина прагне як раніше вийти на пенсію, подалі від процесів і поближче до власних проектів пенсійного віку. Якщо вийти на пенсію здоровим, можна встигнути привести своє еґо до ладу за допомогою нових проектів. Але що це за нові проекти вільних чоловіків і жінок? Переїзд до Іспанії — гарна ідея. Там уже чимало наших і вино дешеве. Взимку там не тепло, але все ж краще, ніж у Фінляндії. Нова самість чекає під іспанським небом. Фізкультура — теж хороше заняття. Попоїсти здорової їжі і прилягти відпочити. Зустрітися з друзями і відвідати театр. Але передусім прочитати настанови щодо отримання допомоги і подивитися телевізор. Скоро Олімпійські ігри і чемпіонат світу з футболу в Німеччині. Чоловік з приємністю проведе час перед екраном, а дружина хай дивиться свої телепередачі на іншому приймачі. У таких от маленьких проектах і втілюється самість пенсіонера.

Людині неодмінно весь час потрібно щось іще, краще від того, що є тут і зараз. Сіра весна перед телеекраном до кінця життя звучить не надто принадно. Еґо рветься на широкі простори. Тягнеться за сигаретами. Що бажаєш, те отримуєш. Ціла індустрія вибудована, аби запропонувати «щось краще» нам усім.

Актор, зірка і знаменитість, — замінник еґо. Це його святе і незамінне завдання у масовому суспільстві. Якщо людина нічим не є, вона може замінити свою нікчемність, ототожнюючи себе з іншими. Актори надають таку можливість. Вони не мають власної самості, тому є будь-чим.