Читати книгу - "Щастя. Відверте і чітке бачення щастя і того, чому у нас його немає"

Їхній образ змінюється на будь-що, вони втілюють цілу купу проектів якнайкращим чином. Вони стають кимось гідними подиву еґо, не зв’язаними моральними принципами і фізичними законами. Вони вічно молоді та завжди повні сил. Вони зникають і звільняють місце для нових зірок. За ними не сумують, але їх пам’ятають.

Те саме можна сказати про моделей, які демонструють модний одяг, і деяких спортсменів. Модель — ікона фізичної краси і візуальної ефектності. Спортсмен уособлює максимізацію фізичної працездатності. Коли ототожнюєш себе з моделлю, ти красивий. Коли ототожнюєш себе зі спортсменом — сильний і швидкий. Інша річ, коли чоловік займається самовдоволенням, проглядаючи зображення моделей, і страшенно розпалюється від одного вигляду майже голих темно­шкірих спринтерок. Цей сексуальний процес не має стосунку до справи, хоча багато хто власноруч ощасливив себе в компанії Наомі та Гелі. Жінки, мабуть, роблять такі самі спроби, тільки використовують зображення чоловіків-спортсменів. Може, й Девід Бекхем опиняється у дівчачому ліжку посеред самотньої ночі у Вантаа, важко сказати. Але процеси — леговище жалюгідності, слід зосередитися на проектах.

Багато хто з фінів був поруч із гонщиком Формули-1 Кімі Ряйккененом. Багато хто стрибав з трампліна разом із Матті Нюкяненом, а потім із ним же разом переходив до пияцтва, сімейного насильства і пізнавав жахи тюрми. Прикладів можна навести безліч. Та повідомлення вони несуть із собою одне і те саме: замінник посідає правильне місце. Замінник приходить додому і стає частиною власної самості. І проекти-замінники перетворюються на власні проекти. Вони допомагають визначити для себе нову самість і створити нові цілі. Загальнонародний Кімі на «Мерседесі» неодмінно виграє чемпіонат світу 2006 року, це для мене важливо. Чи дійсно він матті нюкянен формул — це вже інша річ.

Моделі красиві та стрункі, як скульптури. Спортсмени вправні та вибухові виконавці. І все-таки вони так само вразливі, як і я. Юга Канккунен[19] — п’яниця, Мартті Вайніо[20] вживав допінг. Кейт Мосс[21] — кокаїн. Це не обман, це правда.

А втім, актори вище за інших. Вони не займаються виключно тією однією справою. Кімі намотує кола на авті. Кейт Мосс кокетує перед камерою або крокує сценою туди-назад з оголеними грудьми. Як би ми, глядачі, змогли з дня на день таке робити, не можу знати. Цінність цих діячів як замінників полягає в тому, що вони спалахують і зникають. Вони з’являються на кілька хвилин. Саме стільки часу ми здатні радіти разом із ними. Все решта — смертельно нудний процес, про який ми нічого не бажаємо знати. Жінкам вистачає перегляду журналів мод. Чоловіки слідкують за спортивною передачею одним оком.

Один із найдивніших ритуалів фінської індустрії замінників — це, звісно, святкування дня незалежності у президентському палаці. Усі дивляться й усі присутні. У палаці ялівцевий народ[22] дійсно святкує через своїх представників. Кожного запрошеного фотографують і коментують по телебаченню. Кожен із них на мить стає об’єктом ототожнення, запропонованим нашій нації. Не з кожним себе ототожниш. Не кожен — Танья Карпела[23] чи Тоні Галме[24]. Багатьох на фотографіях не сприймають. Того не впізнали, той нецікавий, у того костюм невдалий. Наступний претендент посідає його місце. Процесія рухається вперед. Тоді у гостей беруть інтерв’ю, щоб глядач відчув себе ближче. Він насправді відчуває себе присутнім у великій постановці еліти. Він підноситься над елітою, адже робить власний вибір, вибирає найкращі шматочки дійства, пробує, що хоче, і не бере участі ні в яких нудних процесах. Не стоїть годинами в черзі, не потіє у гарячому приміщенні, не п’є несмачного пуншу. Йому також не потрібно робити вигляд, що він танцює, хоча й не вміє. Таким чином народ вдовольняється своєю участю і своєю елітою.

Актори мають велику перевагу. Вони стають будь-чим. Вони не повторюють ніяких простих і нецікавих схем. Вони справді стають чимось більшим: більш захопливим і чарівливим. Розбійниками і поліцейськими, повіями й авантюристами. Вони літають в повітрі та ухиляються від куль. Вибухи відкидають їх, але вони завжди виживають. І врешті призначення проекту реалізоване, зло отримує по заслузі, закохані знаходять один одного, а загадки вирішуються. Коли актор Мартті Туомінен несподівано загинув узимку 2006-го, усі усвідомили, що торговельний радник Паукку зник. Сум був справжнім. Близька і шанована людина відійшла у світ мертвих. Скипидар було випито до останньої краплі. Таємний агент Максвелл Смарт був настільки популярним, що актор не міг знайти більше ніякої роботи. Так і лишився Максвеллом Смартом. Актор — ідеал нашого часу саме тому, що він утілює ті проекти, які для людей неможливі. Його завдання — запов­нювати порожній простір людської душі. Людина живе не тільки процесами. Але суспільство не дозволяє надто дивних проектів. Вигадка — то з другої опери.

2.4. Самообман і звеличення еґо

Складно створювати, підтримувати і реалізовувати свої справж­ні проекти у тісних і надто звичних умовах буднів. Життя норовить минати у процесах. Тому не варто ніяковіти чи цуратися самообману. За допомогою самообману еґо стає більшим. Маленьке еґо не хоче бути життєздатним. Його непокоїть комплекс неповноцінності, воно впадає в депресію і запускає процес самознищення. Чогось природнішого не придумаєш. Якщо еґо стало ледь помітним і навіть даремним, жити з ним неможливо. Це привід для депресії, і того дня всі люди навкруги виглядають понурими. Кожному потрібен «Ципраміл»[25]. Я вже давним-давно пропонував домішати його у питну воду Гельсінкі, на додачу до фтору. Можливо, це зробило б нас радісними людьми, з хорошими зубами. Якщо препарат не має жодної побічної дії і приносить користь, його необхідно приймати. Ми ж вживаємо спиртне кожного дня — то чом би не приймати й інші ліки для душі? Шукач щастя не повинен даремно себе обмежувати. Хімічне щастя таке ж добре, як і будь-яке інше. Якщо еґо даремне, на думку спадає самогубство. У багатьох саме тому й виникають такі помисли. На щастя, дуже мало хто намагається вбити себе по-справжньому. З іншого боку, уже сама спроба може завдати шкоди, можна поранитись, опечалити своїх близьких. Лишатися живим варто як довгочасний проект. Це не гарантує щастя, але вартує роздумів. Самогубство знову ж таки — проект недалекого прицілу. Буває, розпивання спиртного розцінюють як повільне самогубство, а отже, як довготривалий проект, але цю думку не варто сприймати всерйоз. Депресія — вершечок проблем еґо.

Перебільшення, самовихваляння і позитив — три ключі до щастя у світі, де кожному не досить або не дозволено розробляти вдосталь проектів.

Власні проекти та їхнє значення варто за можливості перебільшувати. Для цього я перш за все раджу вдаватися до японської методики.