Читати книгу - "Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko"

Предок трохи знітився і махнув рукою. 

Проїдьте до палаток цілителів на огляд, такий порядок. 

Раман мовчки звернув на узбіччя і повільно рушив до цілителів. Навколо білих палаток стояли сотні нош, з помираючими людьми, котрі хапали ротом повітря, мов риба на березі. На це неможливо було дивитись. Я скочив на землю і підійшов до одного з пацієнтів, хлопця років десяти. Витягнув склянку ліків та влив тому до рота. 

Гей, молодий чоловіче, що ви там робите? Відійдіть негайно! 

Я глянув на цілителя похилого віку, що наближався до мене. 

Допомагаю хворому, поки він не помер! Ви ж не проти? 

Хлопець почав легше дихати саме у той час, коли наблизився цілитель. 

Що ви йому дали? 

Старий уважно дивився на пацієнта, до котрого швидко поверталося життя. 

Ліки що зробив сам. - я показав рукою у сторону своєї команди - Чи ви вважаєте, що моя група чудом минула заражену територію і вижила? 

Цілитель вже доброзичливо подивився на мене. 

Ваша правда. У вас ще є ті ліки? 

Я витягнув зі сховища усі запаси, що раніше зварив. 

Не знаю чи вистачить, але я за годину можу приготувати ще партію. Та кажу одразу, ці ліки не вилікують повністю, лише приберуть симптоми на кілька днів. Як перемогти цю отруту повністю, я ще не знайшов.  То ви кажете, що це отрута? Хіба не хвороба легень?

Дідько! І ти ще цілитель?! Я похитав головою зі сторони у сторону. 

Це не хвороба. Це отруйна речовина у повітрі, котра блокує здатність крові у організмах живих істот розносити кисень до органів. Чи як ще померли не лише люди, а й усі тварини? Там - я вказав у сторону, звідки ми приїхали - живого не лишилося нічого, взагалі!  Молодий чоловік! Не треба таких гучних заяв, будь ласка. Якщо ви, звичайно, не високо ранговий цілитель! Наша гільдія має свою офіційну точку зору, щодо цього. За ліки, звичайно, дякуємо, але облиште свої спроби навʼязати нам вашу думку щодо цього. 

Він наказав цілителям низьких рангів роздати пацієнтам ліки і пішов від  мене геть. Я підійшов до ректора з командою, котрих оглядала жінка цілитель середнього віку. 

Усі здорові! - винесла вона вердикт.  Даруйте, - ректор спробував заперечити - ми точно ще отруєні!  Отруєні? Ви помиляєтесь, ми тут перевіряємо лише випадки хвороби легень, якщо ж ви отримали отруєння, то вам радше до алхіміків звертатися треба, вибачте. Ви можете їхати далі, гільдія цілителів не має підстав затримувати вас. На все добре. 

Раман спробував було сперечатися з нею, та я зупинив, поклавши руку на плече. 

То все дарма, пане ректор, тут відбувається якась чортівня, ніхто вас слухати не стане.  То що ми маємо робити? - члени команди були розгублені - Як нам знайти антидот, якщо нам навіть гільдія цілителів не вірить? 

Ні ректор, ні я не знали, що їм відповісти. Безпорадність - ось що я відчував у той момент. 

Їдьмо, сенсу стовбичити тут всеодно немає. - Раман підігнав нас до гаху.  Послухайте, - продовжив він, коли ми рушили - давайте трішки відʼїдемо і там вже порадимось, добре? Бо відбувається, на мій погляд, якась чортівня. 

Ми погодились, адже вдіяти усе одно нічого не могли. 

Може й справді нам звернутись до гільдії алхіміків? - перша запропонувала Ірген, коли ми зупинилися за кількадесят кілометрів. 

Усі дивилися на мене. Я то тут до чого? 

Пане Раман, ви не знаєте, алхіміком якого рівня є Крук.  Гадаю, як Бог Війни, та ще й з небесним племенем, то не нижче ніж сьомого класу.  У такому разі гільдія алхіміків нам не допоможе, принаймні гільдія королівства. Можливо, у Імперїї…

Оптимізму своїми словами я їм, звичайно, не додав. 

Гаразд! Я зараз приготую стільки ліків, на скільки у мене вистачить інгредієнтів і розділю їх між вас. Кожної пляшки має вистачити на три чи чотири дні. А потім спробую знайти більш дієвий антидот, добре? 

Вже не чекаючи на їхню відповідь, я виліз із гаху і вмостився під високим розлогим деревом зі своїм алхімічним казаном. Ірген підійшла до мене, коли я готував третю чи четверту партію. 

Вибачте нас, капітан. Ми… ми просто налякані, навіть ректор.  Та пусте… Ні, капітан, не пусте. Ми усі дорослі люди, досить сильні, як для королівства, маги, але зараз поводимося мов налякані діти. Це нормально - кожен з нас бачив, як померли ті люди, ніхто не хоче собі такої участі.  Та я б теж не хотів… Зачекайте, капітан, я не договорила. Ми знаємо вас не так давно, звісно, але кожен з нас розуміє, що ви за людина. Наприклад, навіть у цій ситуації ви перший зреагували, що у повітрі щось не так. Ви приготували, - вона кивнула на казан - та й зараз готуєте, хоч і тимчасові, але ліки, що не дають нам померти. Чи здатен хтось з нас на таке? Навіть включно з ректором? Ні, нажаль. Тож зараз усі розуміють, що їх життя залежить від людини, котру вони і другом назвати не можуть, не стають друзями за такий час…. І ці знання одночасно бісять та лякають. Тож вибачте нас, якщо щось не так, капітан. 

Я подивився у гору, там, де промені сонця інколи пробивали дірки у суцільному килимі листя. 

Та я теж боюсь.  Вибачте, пане?  Ні, не смерті. Усі помирають, різниця лише у тому як. Я боюся не впоратися із тим, за що узявся. От як, наприклад, зараз, я навіть гадки не маю, із чого розпочати роботу над антидотом… А, он ви про що…

Я розлив по пляшкам готову партію ліків та розпочав нову. 

Ага. Про то… Даси пару крапель крові? Хочу ще подивитися. 

Ірген мовчки простягла руку. Я вколов їй пальця аурою, та витягнув кілька крапель. Розплющив їх у велику прозору рожеву пляму і почав вивчати. Вогняна стіна під казаном палала, яскраво-червоне магічне коло повільно навколо  мене оберталося, а я вираховував кількість зелених паскуд на одиницю об’єму крові, та порівнював з раніш мною баченим зразком з крові Зімера. Практично однакова кількість, як і багато годин тому. Значить, вони не розмножуються, принаймі в організмі, що вже добре.