Читати книгу - "Тиха радість, Галина Левтер"

***

Дві години тому

Розгнівана Юліанна Матвіївна ледве стримувалася. Запізнення дванадцяти людей на півгодини тягнуло на покарання. Тільки вона визначилась із ним, в клас із сотнею вибачень залетіла Наташа. Всю контрольну зірвали, шибайголови! Хай би стояли під дверима, ніж сипали свої дурнуваті пояснення, заважаючи навчальному процесу. Та дорослі дітиська боялися її, як вогню. Вони вирішили краще показатися на очі й просити милості, ніж прийти на другий урок.

Матвійка не кричала ні з того ні з сього. Не мала того звичаю.  Вирішила помститися давнім учительським методом: обов'язкове повторення  пройденого матеріалу й розв'язування хитромудрих задач із радянського підручника часів її навчання в університеті!

Фізичка потроху заспокоїлась, як тут її аж тіпнуло:

— Свита й без короля! Бернштейна де загубили?

Клас мовчав, всі боялися навіть повернутися один до одного.

Сипко, не витримавши, шепнув на вухо Фрола:

— Наш Берні програв і тепер розкручує  Святошу на веселі забави.

Сип не вмів тихо говорити, а шептати — тим більше. Навіть ті, хто був «не в темі» одразу оживились. Матвійка роззявила рота від такої новини. 

Клас, неначе зірвало.

— Арін, чуєш! Принц не такий святенький, як ти думала! Вирішив досвіду набратися! — Артур Морозов, як завжди був багатим на всілякі нісенітниці, тільки б рудоволоса красуня звернула на нього увагу. 

— Господи! Ще хто кого там розкручувати буде! Свята та божа, а бісиків на Берні пускала. В бібліотеці, на очах Анни Петрівни липла до нього! Сам бачив! —  Фрол  переповідав, що він побачив у бібліотеці. Марченко й собі кинувся в коментарі, як Ал відшив Святошу сьогодні вранці.

Матвійка схопилася за серце. Такого нахабства за весь свій вчительський вік  їй бачити ще не доводилося. Вона вперше не кричала, а репетувала на всю школу:

— Сволоти, пащеки позакривали!

Юліанна Матвіївна не добирала красивих слів. Говорила все, що вона думає про багатеньких вискочок. Директор, класна керівничка й ще дрібка учителів, що прибігли на крик, не наважувалися перервати монолог розлюченої колеги. Вона казала те, про що вони й заїкнутися боялися.

Після настання могильної тиші, Матвіївна виголосила промову.

— Я думаю, вам всім потрібно замислитися над тим, як ви живете, що ви робите і для чого. Найближчим ділом, яке кожному з вас треба виконати, — вона обвела гнівним поглядом одинадцятикласників, — є закінчення школи. Ваші ж тупенькі голови зайняті вирощуванням принців. Так от, облиште ці дурні забави! Не шукайте собі пригод на ваші голови і м'які місця! Розумію, не знаєте з чого почати адекватне сприйняття дійсності і розумне дорослішання. Я вам допоможу.

І тут вона знову рявкнула:

— Відкриваємо  параграф тринадцятий! Опрацьовуємо самостійно! Всі завдання після параграфу робимо письмово! Питання є?

— Ми зрозуміли, — розписалась за клас Наташа.

Дзвінок на перерву викликав полегшені зітхання. Всі висипали в коридор.  Матвійка, директор та класна повагом вийшли з класу й направились до вчительської. 

— Я думав впісяюсь від її крику. — зізнався Марченко. — Дурна коза!

— Тихіше, почує — відішле не до твоєї мамки, а до бісової. Вона  може! В саме пекло нас занурила! — висловив свою думку Фролов.

— Що ти таким набожним став, — зашепотів Сип, — від Святошки набрався?

— Берні нам розкаже, чи смачненька вона. — Марчик захихотів, і компанія тихенько замугикала пісеньку про солод і голод.

— Справді, де Ал? — Морозов, як завжди, набивав собі ціну.

— Де-де! Відбитки Святошкині з мамчиного гросбуха відтирає. А ти що думав, Святошку в ліжко потягнув?

— Вона миленька! І напевно ще ні-ні. — закотив очі до неба Артур при згадці про Ліну.

— Ану, повтори, що ти сказав, вилупку! — викрикнула дівчина з вогняно-рудим волоссям. Її зелені очі блищали, мов у розлюченої кішки. Дихання часте і уривчасте говорило, що дівчина на межі істерики. — Думаєш Ал з нею? Зі Святошею? Та що в ній такого? Всі про неї говорять! Хто вона? Замухришка! «Ни кожи, ни рожи»! А хто я, забули?

— Арінко, заспокойся! А то прискочить Матвійка! Уб'є! — почали втихомирювати руду бестію однокласниці. — Поглянь на себе: ти краща за Брітні Спірс! Одяг стильний! Розумниця, золота медалістка! Все при тобі! А вона? Не рівняйся на неї!

— Я найкрасивіша в школі! — нерівно дихала Давидова.— Тільки чому, чому він не хоче зі мною зустрічатися?! 

Аріна вдарила долонями по дерев'яному підвіконню. 

Однокласниці охнули, однокласники сховали лукаві посмішки. Сергій радів. Він любив її. Віддано і ревниво. Знав й переконався, що Аріна нав'язувась Алові. Не хотів сваритися з другом, але й дівчину віддавати йому чи ще комусь не збирався.

Підскочив до Аріни. Взяв її долоні, які пекли від удару, подмухав на них.

— О, революція гряде! — Марчик натякав на те, що шкільна королева може поміняти свого принца на хитрого кардинала.

— Ні, революції не буде, просто Попелюшка вийде заміж за принца! —  Фрол знову звів розмову до Ліни.

— Я її вб'ю,— зашипіла Аріна.

Сипко відсахнувся. 

Дзвінок на урок поклав кінець розмові про Святошу в одинадцятому класі. Гострі вуха та довгі язики шкільних пліткарів рознесли по всіх класах історію про те, що Святоша не така й невинна, а шукає собі розваги з багатенькими хлопцями.

Ніхто й не здогадувався, що незабаром їм доведеться шкодувати про свої слова. Принц, якого вони обговорювали на всі лади, дасть скуштувати їм не лише пряника.