Читати книгу - "Постукай в мої двері , Marta Nahanda "

Частина 21

Маруся 

Підготовка до дня народження Колясика йшла повним ходом. Зараз я його везу на саму вечірку і він про це навіть не здогадується. Сюрприз має вийти. Але може не вийти у нас завжди так виходило.
— Що ти задумала? Куди ти мене везеш? — запитав у мене Микола оглядаючись по сторонам. 
— я везу тебе здавати на органи,бо ти мені набрид, — говорила я дивившись уважно на дорогу. 
На диво, у мене був хороший настрій те, що ми задумали з друзями — це прикольно. Надіюсь, що йому сподобається. Хлопець уважно роздивлявся у вікно. Він навіть не здогадується, що ми придумали. Це буде неймовірна вечірка. 

— все, ми приїхали, — сказала я потягнувши ричаг ручного гальма вгору. 
— ти привезла мене в якийсь бар? 
— який бар? Про що ти говориш? — режим дурочки увімкнено. Або я ще та акторка. 
—.Ось подивись вивіска, — вказав він на вивіску через вікно, — караоке-бар імені Миколи Шапаренка. Стоп, що? Хто їм надав їм дозвіл використовувати моє ім'я?
— я надала. Сьогодні особливий день, — я відстібнула ремінь безпеки і вийшла з машини, те саме зробив Шапік. 
— для чого? — запитав хлопець уважно роздивляючись моє обличчя. 
— як я вже сказала, сьогодні особливий день, законний чоловіче. 

— йдемо подивимося, що за особливий день, — він простягнув свою руку я спочатку завагалась, але потім вклала свою долоню в його. 
Його день народження буде особливим, я в це вірю. Ідея з вивіскою була чудовою. Нам прийшлося трохи попотіти, що її реалізувати. Але ми реалізували і мені це подобається. 
Зараз у приміщенні знаходилися наші друзі. Вони мали дуже важливу роль. Це ефектно привітати мого чоловіка. Я не знаю, що вони задумали, але вони сказали, що це буде прекрасно. І я їм повірила, я завжди їм вірила. 
Тим часом у хлопців і дівчат: 
— може скажемо: «Марусику, тебе до нестями кохає Коля», — запропонував Дмитро. 
— ти ідіот? Шапаренко нас вб'є.
— Ти знав, що фіктивний чоловік моєї сестри закоханий у неї і не сказав мені? Та як ти міг, — Ліля вдарила Дмитра своєю сумкою.
— битися не виховано з твоєї сторони! — вигукнув Дмитро.  
— Я б влаштувала зараз твої похорони, але тобі щастить, бо це день народження мого улюбленого зятя.
— А я що не відношусь до цієї категорії? 
— тепер ні, — сказала Ліля і відійшла від хлопця тепер вона стояла біля Вікторії і Оксани. 
— Я придумав,— вигукнув Саша після довгої гри в тишу.
— Та невже. Цікаво ж. Ідея, що ми ховаємось за цією барною стійкою не підходить. — сказала Марта. 
— Звісно, це ти у нас з Марійкою профі ховаючись за барною стійкою.
—  ти звідки знаєш? Ні, краще не говори. Скажи, свою ідею це буде найкраще. 
— ми зараз заховаємося, — хлопець зробив довгу паузу, що аж Оксана не витерпіла.
— і Сашунька, не тягни часу так і нема.
— і довго не будемо виходити, — хлопець хотів закінчити речення, але Ліля його перебила. 
— І тоді нас вб'є моя сестра. 
— потім вийдемо і скажемо: «О, Колю, Марусю, ви теж тут. Я думав, що ви будете день народження святкувати разом ». І тоді секрет Миколи розвіється. 
— я тоді напишу повідомлення Марусику. Думаю, буде чудово. — сказала Ніка.
— невже у вас, пане футболіст, є голова на плечах? — сказала Марта. 
— не повіриш, але є.


Маруся 

Мені прийшло повідомлення від Ніки я його прочитала, це було повідомлення, як ми зробимо Шапіку сюрприз. І розіграти одну з істерик, я зможу. Це простіше простого. 
— а чого ми власне стоїмо? — запитав Микола уважно дивившись мені в очі.
— я думала, що ти ще не намилувався вивіскою, — я вказала рукою на вивіску на якій пише «караоке-бар імені Миколи Шапаренка». 
— я вже намилувався, є людина на,  яку я можу дивитися вічність.
— точно, твоє кохання, — мене вколола, якась доза ревнощів, я хотіла щоб цією людиною стала я, але моя реальність вона жахлива. 
— з тобою все гаразд, ти нусупилась, — сказав Микола взявши мене за руку. Ну не роби цього. Тільки сил сказати це я не змогла. І протистояти я теж йому не могла.
— все гаразд, — я ледве видавила з себе слова. Я не мала наміру псувати його день народження, — ходімо у середину. Ми зайшли було тихо і пусто. Все було прикрашено. Звісно, ми вчора попрацювали добре. Я мусила збрехати, хоча рідко це роблю. 
—в когось сьогодні день народження? — запитав хлопець досі тримаючи мене за руку.
— не знаю, але нікого немає. 
— в іншій залі шум. Можемо туди піти, — я мовчки кивнула і ми пішли. Там тусувалися наші друзі. Мій чоловік явно був у шоці,  — що ви тут робите? 
— О, Колю Марусю, привіт. — привітався Міша. Що ж гра розпочинається 

— А ви що тут власне робите? — Микола подивився поглядом «скажеш хоч слово вб'ю», але Алексу було байдуже, — Ви хіба не повинні святкувати день народження Колясика? — ось почалася моя гра. 
— та? — я подивилася на чоловіка злим поглядом, — в тебе сьогодні день народження? — говорила я не відриваючи погляду від Колі. 
—ти труп, — подивився він на Сашуньку. 
— ні. Труп ти, — вказала я пальцем на чоловіка, — що означає, що в тебе день народження узимку? 
— Марусику, — зараз були б його вибачення, але я його перебила.
— мовчи. Тебе совість зовсім не мучила, що ти мені збрехав? — сказала я уважно дивившись йому в очі, коли за спину стала Ніка і поставила мені у руку бенто тортик, — ти зараз отримаєш своє.
—.ти ж мене не будеш бити у мій день народження? — запитав хлопець досі дивившись мені в очі.
— а твоє день народження хіба не взимку? — сказала я та заліпашила торт йому в лице. І всі почали сміятися. Окрім Колясика.
— ти що знала?
— звісно, знала. Не смій мені брехати! Бо на наступний раз полетить цегла, а не торт, — Андрієвський, Міша і Коля перекинулися поглядами, — про що ти мені ще збрехав? 
— скоро дізнаєшся, — цей хлопець мене заінтригував. 
— ходімо святкувати. 
Ми співали, танцювали, їли. І зовсім не пили. Хтось б сказав, які нормальні люди будуть тверезі танцювати і співати. Одну річ можна робити, коли ти тверезий. Тільки не ми. Ми з дівчатами завжди відрізнялися від усіх. 
— а зараз час подарунків. Ось мій, —Вікторія подала хлопцеві пакет. Він одразу почав його відкривати. Це була біла футболка,  де писало синім шрифтом Колясик Снак з цифрою 14. 
— хаха, Вікторія. 
— мені тепер у ній грати матчі?
— так. — кивнула Вікторія головою.
— відійди, тепер моя черга, — сказала Оксана. 
— та,  дай я подякую, Оксаню.
— та навіщо, — сказала Оксана та всі засміялися крім Вікторії. 
— дуже дякую, — хлопець обняв дівчину і одразу підійшов до Оксани, — ну я чекаю,— вона подала пакет там була синя футболка,  де писало білим шрифтом Колясик Снак з цифрою 14. 
— плагіаторка. — буркнула Вікторія. 
— сама така
— дуже дякую, Оксаню, — хлопець обняв дівчину і начерзі були Ліля і Дмитро, — а ви шорти мені купили? 
— блін, як ти вгадав? —запитав скептично Дмитро. 
— не слухай його, — Ліля подала довгу палку запаковану у подарунковий папір, — ось тримай.
— це що біта? — сказав Шапік розпаковуючи і це виявилася біта. Я знаю, що ця малявка хотіла цим сказати. 
— це як захист, від моєї сестри.
— Я Дмитрові на день народження  подарую автомат, — всі з моїх слів розсміялися, — щоб хлопець застрелив тебе, — А мій чоловік обняв і сказав їм «дякую». До нього підійшли Софія і Артем. А це вже цікаво.
— крім цього, що Софія подарувала тобі пісню, ми вирішили, ще подарунок купити. — сказав Артем. 
— які ви добрі. — посміхнувся Микола. 
— так, ось тримай, — це був Spotify постер, яку Софія співала на одному з концертів. Назва пісні «Кульбаби». Я пам'ятаю, як ми стояли і дивилися на одне одного під час цієї пісні. 
— дуже дякую, — він обняв обох друзів.
— тепер наша черга. — сказала Ніка.
— радій, Колю,  я переконав її не дарувати тобі метеликів в акваріумі.
— ненависники метеликів, — буркнула Вероніка. 
— Ось це твій подарунок, — Мікайло подав подарунок і прошепотів йому на вухо і я розчула словосполучення « зроби це». Далі були Марта з Сашком і залишилася я. Я свій йому подарунок обирала довго дуже довго. Я купила другого астронавта у його кімнату був один тепер буде два. Тільки це астронавт-дівчинка. Думаю мило.
— астронавт?
— звісно у твоїй кімнаті є такий і буде ще один. 
— Я шукав його всюди. Де ти його знайшла?
— для мене немає нічого неможливого.
— це вже давно зрозуміло. 

Пройшло 2 тижні 

В мене завтра день народження. Якось дивно я почуваюся, здається, ніби щось має відбутися. Оскільки Микола також не знає, що у мене день народження. Думаю він нічого не готує. Але я так думала, бо що сталося я була вражена. Я навіть не здогадувалась. 

Колясик 

В моєї дружини завтра день народження. Так, і вона не здогадується, що я знаю. І не здогадується, що я задумав. Звісно, вечірка з друзями буде. Коли я розказав хлопцям вони були вражені і деякому шоці.
— я не вірю, що дожив до цього. — сказав Артем,  як старий дід.
— говориш, як старий дід, який має помирати на днях, — я намагався пожартувати, — дівчатам ні слова про мій подарунок, зрозуміли?
— звісно.
— дівчата вже спланували вечірку, тому цим ти не займаєшся. Якщо щось буде потрібно вони скажуть.
— цим я вдячний їм. 

Маруся 

Вже була пів одинадцятої вечора, а цього пройдисвіта, ще досі не було. Якщо він вирішив, мені зрадити на моє день народження з своїм коханням, то я його вб'ю. Серйозно. 
Я сиділа на кухні і пила гарячий чай. Чай був з ромашкою. Це було ніби заспокійливе. До мене подзвонили дівчата, які в трубку почали співати:  «З днем народження, Марійка!». 
—  і як ви провели перші хвилини дня народження? —запитала Оксана. 
— з ромашковим чаєм, — сказала я. 
— А Колясик? — запитала Марта.
— цього пройдисвіта ще немає. 
— Ще прийде, — я почула, як машина заїхала у гараж. 
— О, з'явився. 
Софія:  побачимось завтра на твоїй вечірці.
— чому ви прощаєтеся? — запитала я, але мені ніхто не відповів,  бо вони завершили виклик, — ось конспіратори.
— хто саме? —запитав Микола,  коли він встиг зайти, що я не помітила.
— Неважливо. Ви сьогодні пізно, — сказала я ставлячи свою чашку у посудомийну машину. 
— дуже важливі справи були.
— зрозуміло. 
— зачекай тут, я маю дещо для тебе.
— для мене? 
Шапаренко: ну так, в мене день народження було менш ніж 2 тижня назад, — хлопець зник.
Він знав про моє день народження.  Ці слова гріли мою душу. Хлопець прийшов і дав мені сім листочків А4 .
— я навіть не буду питати звідки ти дізнався про моє день народження, — сказала я сівши на стілець біля острівця на кухні. 
— на цих листах все написано. 
Я подивилася вони були ідентичні. Це були скріни з переписки,  де мої подруги ще 7 років тому пишуть Колясику, щоб він привітав мене з днем народження. 
— а головна закономірність, що я це побачив тільки 3 тижні тому. 
— ну ти і ігнорщик, — все що я могла сказати не зводячи посмішки з лиця і я не стрималася і поцілувала його у щоку, — дякую, що показав мені це 
— з днем народження, дружино. Це мало, що я можу зробити для тебе.
— мої подруги вечірку влаштовують.  Вперше за нашу дружбу. 
— вони не робили тобі сюрпризів?
— ні, ні. Вони завжди мене дивували на моє день народження. Але вечірка вперше. 
— вони сповнені сюрпризів. Думаю вам пора спати.
— чому ти мене виганяєш спати? 
— буду готувати тобі сюрприз. Надобраніч, Марійка Шапаренко
— Надобраніч,  Микола Шапаренко.
— Солодких снів.
Оскільки, сьогодні субота можна спати довше. Думала так, я коли лягала, але я у свій день народження прокинулася швидше. Спочатку пахло згорілим, потім шум на кухні. А в мене терпець увірвався і я спустилася вниз на кухню.
— Шапаренко, якого чорта? — сказала я вже тримаючи у руках скалку до тіста. Звідки вона взялася?
— пробач. Я намагався приготувати сніданок.
— в тебе це вийшло погано. Яка година? — десята ранку, — сказав хлопець подивившись на свій годинник, який був на руці. 
— думаю,  встигнемо. Подай фартух.
Хлопець взяв фартух і одягнув його на мене. Довго дивився на мене, я не витримала і запитала: 
— чого ти так дивишся? — він узяв мою руку в свою 
— покрутись. 
— що? 
— ти не можеш просто взяти і зробити?
— я не та людина, яка буде виконувати твої накази. 
— мені потрібно попросити?
— ну, — я на мить задумалася і випалила, — так.
— люба, неймовірна, прекрасна моя найдорожча у світі дружино, покрутись будь ласка, — я вивалила на нього свої очі, які були по п'ять копійок, а може вже і по одній гривні. 
— ось так б зразу. Тільки на наступний раз мій мозок не витримає стільки компліментів, — я покрутилась 
— ідеально. — сказав Микола від чого моє серце забилося сильніше.
— давай готувати, а то залишимося голодні. Вже пів одинадцятої. 
Готувала тільки я. Ну Колясик помагав, але ротом. Все пробував в багато говорив. Менш ніж за дві години ми приготували сніданок. 
— нарешті поснідаємо, — сказав хлопець розкладаючи тарілки на стіл.
— це вже обід. Рахується. Скоріше розкладай, — і сіла на стілець підперла долонею обличчя і дивилася як він сервірує. 
Одного дня я почула слова, до волі чудові. Якщо ти дивишся на людину підперши долонею обличчя і не можеш відвести погляду, то це твоя людина. Споріднена душа. Микола Шапаренко моя людина. Моя споріднена душа?
— приємно дивитися, як я розкладаю тарілки? — сказав Микола. 
— приємно дивитися, як готую сніданок і говорити без перестанку?
— 1:0 твоя взяла. 
Ми поснідали помили тарілки. Поприбирали на кухні і я пішла до своєї кімнати прийняла теплу красиву ванну просиділа там годину. Потім вкладала своє волосся. Як не як день народження. І сьогодні у мене святковий образ. Я накрутила волосся і взялася до макіяжу нанесла рожеві тіні намалювала свої губи рожевим блиском. Одягла рожеву сукню, а після неї одягла прикраси. Взулась і була готова, а ні. Ще схопила рожеву сумочку.  
Так, сьогодні в мене стиль барбі. Зібралася я за три години не рахуючи того, що годину сиділа у ванній. 
Я спускалася сходами і дивилася на свого законного чоловіка, а він дивився на мене. І коли я вже стояла навпроти нього він заговорив.
— ви прекрасні, Марійка Шапаренко
— дякую, Микола Шапаренко, — я взяла у свої руки його краватку і поправляла, — Ви теж дуже галантні. 
— пішли, а то ми запізнюємося. 
— звісно. 
— після вас, — хлопець відкрив двері і пропустив мене.
— дуже дякую. 
Коли ми вже були на місці. Хлопець вийшов з машини і сказав мені сидіти і не рухатися. Що відбувається? Він відкрив двері машини з моєї сторони і подав мені руку. Я  вклала свою долоню в його. І ми попрямували до наших друзів. 
— З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, МАРІЙКА, — співали мої друзі, як тільки ми увійшли.
— дуже вам дякую, — сказала я обняла кожного зі своїх друзів, — і ще ви получите.
— що ж таке ми зробили? — запитала Марта.
— сьогодні я не буду говорити.
— я зараз же почну, — Софія пішла на сцену, — сьогодні, 14 жовтня, ми з вами зібралася, щоб відсвяткувати особливу для нас всіх подію.
— а це не чесно. — почала Марта.
— Що? — запитала Ліля.
— вона плагіат. Вона взяла слова з моїх книг, які я випустила.
—  дослухай до кінця. — сказала Софія Марті. 
— ну дивись мені. 
— особливу подію. День народження Марусика.
— ураа, — закричала Оксана. І так бути Софію зупинила.
— що сталося? — запитав Микола 
— вийшла нова пісня. — пояснила Оксана.
— китайці. — буркнула Ніка. 
— я продовжую? — запитала Софія в Оксани.
— а добре. 
— тому сьогодні я вирішила заспівати їй пісню. Тому  зараз..., — дівчина різко замовкла. Що на цей раз?
— чого ти мовчиш? — запитала Ніка. 
— я думала ви мене зараз переб'єте. Тому зараз запрошую всіх на танцпол. Микола подав мені руку і я радо її прийняла.
— ви такий джентльмен, — сказала я Колясику коли ми танцювали під співи Софійки. 
— все заради, вас імениннице. Після танцю ми поговоримо, — я здивувалася.
— О, і про що? 
— можна сказати так, про моє кохання. 
— тобто кінець нашого шлюбу?
— О, ні! Я від тебе тепер не відстану. — нічого не розумію. 
— тоді, що? 
— все потім. — Мені вже нетерпілося коли ця пісня закінчиться, але Софія захотіла ще співати. Та йомайо. Я її вб'ю. Тому, я написала їй щоб вона зробила перерив. 
— який перерив? Софіє, ще один трек. Дві пісні на смерть. — сказав Микола. 
— ти хотів поговорити. 
— я ж казав після пісень. А дві пісні на смерть.
І слава богу НАРЕШТІ закінчилася ця пісня. Я взяла Колясика за руку і потягнула в тихий кут, там де нам ніхто не поспішає. Я чула, що через десять хвилин піде співати Марта. А таке я припустити не можу.
— говори. — Микола лише засміявся. — не смійся і говори. 
— ти дуже владна.
— Шапаренко! — підвищила голос я.
— добре, добре. І так. Я дав хотів це зробити і мав багато можливостей, але я хотів, що це було особливо. Для тебе і для мене, — про що він говорить я не розумію.
— і продовжуй
— я вже давно це знаю. І хлопці говорять, що пора тобі сказати.
— що саме? 
— що я ... — він зупинився.
— не тягни, як на іксфакторі. 
— Маруся, Марусику, Марійка, — хлопець взяв у свої долоні мої обидві руки, а я дивилася на нього як не знати на кого, — я зрозумів, що ти саме та дівчина з якою, я хочу продовжити своє життя. — стоп. Це сон? 
— що? — він напився і таке говорить? Чи це прикол. 
— Маріє Шапаренко, я багато говорив тобі про своє кохання і цим коханням була ти, — я навіть слова промовити не могла бо була в такому шоці.
— я ... я 
— я закоханий у тебе немов божевільний, Марійка Шапаренко. З днем народження, квіточко. — І тут я почала плакати, як божевільна, хлопець мене обняв і гладив по спині заспокоюючи. І коли я заспокоїлася, то відсторонилась від хлопця
— кажеш закоханий немов божевільний? 
— так, дружино.
— тоді чому ви мене не цілуєте? —хлопець підійшов і обхопив своїми долонями моє обличчя і його губи доторкнулися до моїх хлопець ніжно цілував мене. Поцілунок перервався через музику.
— це Андрієвський співає? 
— реально, — коли ми прийшли співала Марта другий куплет пісні «Хто ти?»
— поїзд вже вирушає, 
Пасажирів набирає
Ти заходиш в останній вагон
Я тебе не доганяю лиш ручкою помахаю
Скажіть мені, що все сон.
Потім цей чудо дует почав співати приспів, я вона його змусила співати. 
— Ти ніхто, — підійшла Марта надто близько до хлопця, аж Сашко зніяковів.
— а ти красива, я побіг, — співав Алекс. 
— а я щаслива, не підходь шукай удачі
— хто ти є і що значить. 
— ходімо танцювати, чоловік.— сказала я до Миколи. 
— а чому не коханий?
— я тебе буду мучити цим. Бо ти  обдурив мене. Бо немає ніякої дівчини. 
— Як немає? Є. Я стою і дивлюся на неї, — хлопець знову поцілував мене в губи.
Це було найкраще день народження. Я його запам'ятаю надовго. Ще кілька років тому, я могла мріяти, про такий день народження. Зараз реальність. І до того ж моя. І я буду нею керувати, а не вона мною. Мрії здійснюються просто вірте у дива. Я вірю в це. Так, це по-дитячому, але я щаслива.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍