Читати книгу - "Маленька Відьма та Кір"

заголовок: «Як торкнутися Великої Порожнечі».

— Перед тим, як торкнутися, треба знати, що воно таке, — зауважив Славко і зручніше вмостився в кріслі.

Хлопець одразу зрозумів, що отак просто читати не вийде. Багато слів були йому геть незрозумілі. А ще траплялися малюнки, яких не знайдеш у жодному сучасному підручнику з астрономії. А ще безліч заклинань, які треба вимовляти уголос. Славко вимовив кілька з них, проте нічого не сталося.

— Маячня якась, — пробурчав хлопець і вже хотів відкинути книгу вбік, але вона раптом розгорнулася на сторінці, де описувалося, як викликати джина.

— Чого мені не вистачало, так це домашнього джина, — гмукнув Славко.

Він насилу прочитав заклинання і розчаровано відклав книгу. На його думку, це була чистісінька абракадабра. Просте нагромадження звуків.

Хлопець потягнувся. І раптом завважив, що на щойно чистому небі з’явилися грозові хмари. «Не знаю, як джина, але грозу я, здається, викликав», — з усмішкою подумав Славко.

Утім, усмішка швидко зникла, коли за спиною почулися важкі, повільні кроки, від яких струснулася підлога.

— Навіщо ти покликав мене у цей світ? — прогримкотів гучний бас. — Навіщо звільнив від вічного сну?

Від тих слів і відлуння важкої ходи у Славка занудило коло серця і якась холодна хвиля ударила в груди. Все ж він змусив себе обернутися…

Джина годі було назвати красенем: зморшкувате обличчя, товстий ніс, одного ока не вистачає. Брудне довге волосся було схоплене на маківці у кінський хвіст. А ще він був босий і голий — з усього одягу на ньому було щось на зразок пов’язки на стегнах. Та найбільше хлопця вразили нігті на руках і ногах джина — вони були такі довгі, що цілком могли конкурувати з ведмежими пазурами.

Так, джин зовсім не був красенем і чепуруном. Але відсутність бодай натяку на привабливість компенсувалася розмірами: на зріст джин був не менше двох з гаком метрів. Такий велетень був мрією кожного баскетбольного тренера. А мускулатура…

«Такий якщо зацідить у вухо, то голова й без чаклування відвалиться», — з побоюванням подумав Славко.

Джин кілька разів кліпнув очима, відганяючи тисячолітній сон, і вже іншим поглядом подивився на Славка.

— Які будуть накази, хазяїне? — догідливо запитав він.

Хлопець замислився.

— Можеш зробити так, щоб на цій книзі з’явилася назва? — запитав він і показав батьків дарунок.

Джин низько схилився перед Славком:

— Не гнівайся, хазяїне, але тут я безсилий. Це особлива книга. Вона сама собі обирає господаря, тож назва їй не потрібна.

«Тоді навіщо ти мені здався? — подумав Славко. — Того й гляди, стелю головою проб’єш…»

— Можеш бути вільним, — уголос сказав він.

— Хазяїне, я недочув? — не повірив джин. — Ти сказав, що я можу бути вільним?

— Так, — відказав Славко. — Можеш.

Джин гупнув головою об підлогу.

— Дякую тобі, хазяїне! — вигукнув він.

Джин відштовхнувся ногами від підлоги і злетів угору, розчинившись під стелею.

Хлопця обдало потоком гарячого повітря. Від цього заворушилися сторінки дивної книги. Славко втупився в неї настороженим поглядом. Що ж це за диво-книга така, що заклинання із неї спрацьовують, бодай і через раз? Звідкіля вона взялася, яка її назва?

Відповіді не було.

Невідомо, скільки Славко простояв над книгою — час ніби зупинився для нього. Раптом за спиною хлопця знову пролунав гучний бас:

— Чи дозволить мені хазяїн вручити йому маленький подарунок на пам’ять?

— Давай, — згодився Славко.

Джин простягнув якусь річ, що заледве нагадувала товсту лаковану ляльку. Тільки розписана вона була не квіточками й півниками, а якимись страшними потворами.

— Що це? — запитав Славко.

— Скринька Верліоки, — відказав джин. — Якщо хазяїна хто образить, варто йому відкрити скриньку і взяти одну з ляльок. Усього їх тринадцять.

І джин непомітно розчинився в повітрі.

«Гаразд, при нагоді перевіримо», — подумав Славко і сховав скриньку з рукописною книгою в шухляду комп’ютерного столу.

Тоді клацнув клавішею на комп’ютері й забув про все. З’єднання з Інтернетом відновилося.

* * *

Кілька днів минуло спокійно.

Потім… потім одного дня за вікном на деревах ні з того ні з сього здійняли вереск горобці. Славко саме готувався до річної контрольної, і цей ґвалт його дратував.

— Я ж вас… — проказав він і дістав з шафи свою пневматичну гвинтівку. Після першого пострілу горобці розлетілися. Славко хотів вистрелити ще раз їм навздогін, проте за спиною почувся знайомий бас:

— Слабка зброя у мого хазяїна…

— Чого тобі? — невдоволено запитав хлопець, перезаряджаючи гвинтівку.

— Не варто найбільшому з магів опускатися до війни з дрібними тваринами.

Джин клацнув пальцями, і все — горобці в саду попадали на землю.

— Дякую, — сказав невдоволений Славко. Адже він збирався лише відлякати горобців, а не вбивати їх. Бо тоді може статися так, як у Китаї. Там якось вибили всіх горобців, бо вони нищили посіви. А тоді мусили за валюту закуповувати їх за кордоном, бо без них розплодилося безліч шкідників, які переводили все насіння ще в землі.

— Тобі щось потрібно? — запитав Славко джина.

— Я приніс моєму хазяїнові зброю, — відказав той. — Гадаю, вона йому підійде.

І джин шанобливо поклав перед Славком три мечі.

Усіх хлопців цікавлять ножички. Особливо великі. І Славко не був винятком. Він підняв один меч і спробував витягти його з піхов…

— Обережніше, хазяїне! — попередив його джин. — Цей меч має одну особливість: він не може повернутися в піхви доти, доки не вб’є або не скалічить когось. Адже його викували карлики.

Славко вирішив не ризикувати. Він узяв інший меч:

— А цей? — запитав у джина.

— А цей можна.

Славко витяг його з піхов. Сталь клинка притягувала погляд своїм таємничим зблиском. На мить хлопця охопив дикий захват, проте він тут же отямився.

«На жаль, батьки не зрозуміють, якщо в моїй кімнаті висітимуть три гостренні бойові мечі, — подумав він. — Почнуться розпитування, мама проситиме, аби я викинув їх геть, бо можу порізатися…»

Славко зітхнув і вклав меча до піхов.

Джин наче відчув, про що думає його хазяїн, бо сказав:

— Можна повісити їх на стіну, а я накладу закляття, щоб ніхто зі смертних не побачив їх.

— Навіть мій батько?

— Шановні батько і мати мого хазяїна нічим не відрізняються від інших смертних.

— Тоді згоден, — сказав Славко.

* * *

Мечі, які приніс джин, викликали неабияке задоволення у Славка. Але часті й несподівані візити дивного гостя уже почали трохи дратувати хлопця.

«Непогано було б позбавитися від його відвідин, — якось подумав Славко. — Цікаво, чи є таке заклинання, аби джин більше не з’являвся?» Він одразу ж відчув подих спечного