Читати книжки он-лайн » Містика/Жахи » Доброчесність і Порок, Anael Crow

Читати книгу - "Доброчесність і Порок, Anael Crow"

28
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 30
Перейти на сторінку:

            Світло поглинуло сестру Агату, коли вона увійшла до тисячолітньої тюрми. Стіни, підлога та стеля купалися у чистому промінні. Якби вона була впевнена, що перед нею має постати не демон, а ангел Господній, то не допустила б і тіні сумніву в тому, що він присутній у цій кімнаті. Яскраве сяйво струменіло із тіла ще тендітнішого за те, яким Бог нагородив саму Агату, і сіялося  з надзвичайною щедрістю. Піднісши руки вгору, в'язень голосно сповістив усім, хто міг чути його голос у таку пізню годину:

            – Gaudet patientia duris! (Довготерпіння тріумфує!)[23]

            Не повністю упевнена, хто перед нею насправді, Агата запитала з властивою її душі простотою:

            – Ти  і є Сатана, Батько Гріха?

            Чомусь їй згадалася сцена зі Святого Євангелія, яка описувала яскраве світло, що лилося з гробу Господнього. Воно походило від небесних вісників і було видиме всім, хто увірував у воскресіння Христове. Але обставини, в яких вона опинилася,  були іншими і не передбачали нічого святого чи чистого в цих зіпсованих Злом застінках. Це світло  обпікало і виходило з геєни вогненної, бо нині сам Князь Темряви та Командир незліченних легіонів диявольських постав перед нею.

            Якби Агата не була такою наляканою і спантеличеною, вона, звичайно ж, згадала б про те, що колись і це уособлення Пороку було бунтівним ангелом і успадкувало образ свій за родом своїм. Сатана цілком міг мати красиве і променисте обличчя, і навіть ім'я його – Lucifer [24]–  сяяло в устах того, хто вимовляв його.

            Не отримавши негайної відповіді, черниця запитала його вдруге, чи бува,  він не той самий Нечистий, Спустошитель і Наклепник на Бога, але тільки втретє була почута.

            – Чи ти Ворог Роду Людського? – прокричала вона, ніби кімната була наповнена не світлом, а гучними звуками.

            – Ворог? – світло стало стерпним, і Диявол з’явився перед сестрою звичайною людиною. Лице його було обличчям юнака, на голові якого розтріпалася копиця білого волосся. Куточки губів недовірливо піднялися, ніби він висловлював недовіру до її слів і заздалегідь зневажав їх за зайвий пафос. Ймовірно, він зглянувся над нею і зробив це навмисне, щоб серце її здригнулося від жалю, побачивши його виснажене тіло і бліду, майже прозору шкіру.

            Але Диявол помилився. Анітрохи не розчулена жалюгідним виглядом, який той удав, умом Агата розуміла, що жодна людина не може просидіти під замком тисячу років і залишитися живою.

            – Не ворог, але аmicus humani generis (друг роду людського), – заперечив він. – А хто вважає інакше – ошуканець.

            – Нехай про це судять ті, чиї душі ти спустошив, а будинки зруйнував. Тобі ж, винищувачу племені людського, я судити забороняю, – видихнула сестра Агата, здивована власною сміливістю.

            – Насправді брехун – Він, – образився Диявол. – Він – майстер ілюзій. Інакше як Йому вдалося переконати тебе, що ти – наречена Христова? Адже це обман. Ну, то й на краще. Він напевно пам'ятає, що я люблю незайманих дівчат так само, як і повій.

            – Замовкни! – вигукнула Агата.

            – Отакої! Що ж я маю робити після стількох років мовчання? – посміхнувся він. –Мені хочеться потуркотіти. Я втратив лік часу. Гадаю, всі, хто міг хоч якось підтримати розмову, давно мертві. Але я  ще тоді попередив їх, що останнє слово все одно  залишиться за мною. Так і вийшло, чи не так, сестра Агата?

            При згадці власного імені Агата здригнулася, як від удару бича, яким шмагали спини перших християн на арені Колізею.

            – Ті, хто розмовляв з тобою останніми, увійшли у Царство Небесне, – урочисто оголосила вона. – Тепер я задаватиму питання, а ти відповідатимеш. Цього хоче від тебе Бог.

            – Давай! – просто відповів Диявол, схрестивши на грудях руки і привалившись плечем до стіни.

            Та замість того, щоб суворо прикликати Нечистого до відповіді, Агата зніяковіло пролепетала:

            – Яким чином тобі вдається залишати в'язницю і повертатися до неї непоміченим? Як ти відкривав двері і виходив, поки печатка була цілою і зберігалася в потаємному місці?

            – Ніяк, – відповів він. – Сама подумай: якби я міг залишити цю проклятущу тюрму, хіба повернувся би сюди? Це нерозумно.

            – Значить, – трохи осмілівши від його зговірливості, вела далі черниця, – ти таки винайшов спосіб впливати на людські уми, залишаючись замкненим тут?

            – О, якби я тільки міг! – засміявся Нечистий. – Тоді б я користувався своєю свободою з усією збоченістю фантазії. Але ні. Ти помиляєшся. Звідси я не можу ні на кого впливати. Він замкнув мене і добряче подбав про те, щоб я не вибрався звідси, принаймні поки не одумаюся. Але, якщо хочеш знати, я маю з приводу усього цього власну думку, яка Йому не подобається, і не зраджу її, скільки б Він не протримав мене тут. Нехай замикає, якщо Йому так хочеться! Я не схилюся перед  Ним, благаючи про прощення, – і він гнівно копнув носоком земляну підлогу.

            – Не обманюй мене, – наказала сестра Агата, оскільки в цей час Нечистий скидався на розпещену примхливу дитину. – Відступися від своєї природи і скажи правду. І, можливо, ти будеш прощений моїм клопотанням.

            – Хіба я обманюю? – здивувався Диявол. – Але ж я не брешу! Чому ти вирішила, що я говорю неправду?

            – У Місті кояться безчинства. Порок знову панує над світом, а, як відомо, еx nihilo nihil fit (ніщо не походить з нічого)[25]. Ти – причина пороку, а, відповідно, і джерело гріха, – ствердила вона.

            – Ні! Я не маю до цього відношення. Мене звинувачують помилково. Можливо, колись за мною й були дрібні грішки, але це зовсім не означає, що мені можна приписувати все зло, що учиняється у світі. Це Він постарався, я знаю. Він усім говорить, що з мене не вийде нічого путнього. Він – поганий батько, раз так каже! – сказавши це, Диявол так розхвилювався, що червоні плями розповзлися по його щоках. – Одного разу я присоромлю Його! І Він змушений буде визнати Свою помилку. Тому що magna est veritas, et praevalebit (немає нічого вище істини, і вона переможе)[26].

1 ... 21 22 23 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доброчесність і Порок, Anael Crow», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Доброчесність і Порок, Anael Crow"