Читати книгу - "Доброчесність і Порок, Anael Crow"

            Як же шкодувала вона за тим, що не прихопила з собою чотки! Тоді кожна сходинка, кожен крок могли б бути відокремлені клацанням круглої горошини, а моторошна тиша наповнилася б знайомими звуками! Можливо, тоді страх не мав би над нею повної влади, і вона не тремтіла б немов осичина на вітрі. Але й без того вона спускалася все нижче і нижче, міряючи ступнями ширину сходів, доки не досягла їх кінця і не виявила під ногами гулкий залізний настил.

            Старий підйомник, один з тих,  якими раніше обладнували вугільні шахти, скрипів і розгойдувався, прийнявши на груди несподіваний тягар. Освітивши кожен його куток, сестра Агата майже відразу виявила в підлозі заіржавілу по краях дірку, крізь яку пітьма з цікавістю витріщалася на її оголений страх. О, якби душа самої Агати давним-давно не просочилася світлом, цей морок, напевно,  вразив би  її до смерті!

            За перших ознак занепокоєння чи суму, Агата мала звичку подумки повертатися в той день, коли душа її зазнала істинного захоплення. Сидячи на золотому троні між своїм Небесним Обручником та Його Матір'ю, вона вперше відчула себе вільною від усіх хвилювань. Гніт, який тяжів над нею, зникав, і замість нього у душі оселявся спокій. Агата плакала від щастя, що випало на її долю, і варто було хоч тіні печалі впасти на неї, вона знову і знову тішила себе видінням ангелів, що прославляли ім'я її нарівні з ім'ям її Обранця.

            Тож, відчуваючи сильну тривогу з приводу ризикованого починання, вона  молилася і в молитві своїй просила Пречисту Діву про заступництво:

            – Під Твій захист стаємо, Свята Богородице! Не зневажай молінь наших у скорботах наших, але від усіх небезпек рятуй нас завжди, Діва преславна та благословенна!...

            Освітивши стіни, дуже скоро їй вдалося відшукати серед липкої павутини пусковий механізм, в якому було лише дві кнопки. Одна призначалася для підйому нагору, інша – для спуску вниз. Вибравши напрямок, Агата безпомилково натиснула на потрібну.

            Вона ледве встигла схопитися за поручні, щоб не втратити рівноваги і не впасти у діру, що зяяла під ногами, коли старий підйомник з великою неохотою і скигленням рушив униз. Думки дівчини сплуталися, через що  вуста її зімкнулися, і вона припинила молитися. А, спустившись під землю, опинилася в місці ще гіршому і похмурішому. Тепер із її губів замість безперервного молитовного потоку зривалися лише окремі фрази, а неповороткий язик робив їх ще менш зрозумілими. Таким чином, серед глупої ночі час від часу чулося  різне: то «будь зі мною сьогодні і скеруй мене…», то «зглянься», а то й взагалі «де б я не йшла, не злякаюся я зла… ».

            Рука її несвідомо стисла розп'яття, коли вона зіскочила з залізної платформи, і тоді сестрі Агаті здавалося, що воно тисне на груди понад міру. З кожним кроком хрест ставав усе важчим і важчим, і під кінець вона вже не торкалася його, але несла, аби він не пригинав її до землі.

            Опинившись у підземних катакомбах, Агата йшла без жодного уявлення, де саме розташована підземна в'язниця, і  здригалася щоразу, уявляючи це місце. Електричне світло вимальовувало на стінах рукотворної печери акуратне жовте коло, і Агата не могла не відзначити її подібності до тих гротів, в яких зазвичай зберігали  святі мощі. Можливо ще й тому вона весь час перебувала у настороженій напрузі, очікуючи, що от-от вгледить на нерівній поверхні нішу, а в ній – зневоднений часом труп. Але тут і не  пахло святим заступництвом. Навпаки, сморід затхлості витав усюди, делікатно натякаючи на першопричину духовного розкладання.

            Зупинившись віддихатися, вона обома руками обхопила хрест, що висів на шиї. Тонкий шнурок боляче вп’явся у шкіру. Розп'яття на її грудях, чий образ полегшував земні дні, нині було не легшим за Ковчег Заповіту і хилило нещасну додолу, як камінь, прив'язаний до шиї потопельника.

            Впавши на коліна, черниця обережно опустила хрест  на землю і лише потім розв'язала шнурок.

            –  Усе це –  диявольські підступи, –  шепотіла вона, але надалі символ віри служити їй відмовлявся.

            Склавши руки в молитовному жесті і прочитавши напам'ять напуття Трьох Святих Причетників, вона піднялася і рушила далі з тією мужністю, яку відчували хіба що вони, вступаючи в бій з усією диявольською армією. Можна було вирішити, що той факт, що Агата жила у світі без гріха (принаймні, вона свято вірила в це до останнього дня) і не стикалася ні з чим поганим, вселив в неї стільки сміливості. Та, на жаль, причиною такої відчайдушності  були лише розпач і нездатність повернути назад.

            Позбувшись важкої ноші, дуже скоро вона опинилася віч-на-віч з предметом своїх пошуків. Двері, що відокремлювали Диявола від людей, і людей від Диявола, були витесані з дуба, суцільно вкритого срібним візерунком. На їхній поверхні Сатану вилили саме таким, яким його малювали на стародавніх манускриптах – з головою, увінчаною сімома рогами, та відкритою пащею. Проте рот його, якому належало рясніти гострими, як голки, зубами, не мав їх зовсім! Роззявлений, він утворював коло, яке, своєю чергою, слугувало замковою щілиною.

            Серце Агати стислося. Затиснувши ліхтарик у зубах, як це роблять затяті шукачі пригод, вона дістала з полотняної сумки печатку і зі скорботним стогоном вклала її у заглиблення.

            Усередині щось клацнуло, проскреготало і, насамкінець брязнувши прихованим усередині хитромудрого механізму ланцюгом, обірвалося.

            Рот намальованого Диявола закрився, зминаючи ключ, наче хрумку вафлю, і розтягнувся в задоволеній усмішці гурмана.

            Світло бризнуло з примружених очей Звіра, та таке яскраве, що Агата хутко закрила обличчя руками, аби не осліпнути. Дивлячись крізь пальці, вона у німому подиві спостерігала, як двері відчиняються, утворюючи широкий прохід. Дівчина могла  пройти крізь нього без зусиль, навіть не нахиляючи голови, що й зробила, підкоряючись істинно дитячій цікавості.