Читати книгу - "Просто бути, Таня Тайм"

Розділ 21: Вибір Аліни

Аліна стояла перед вікном, знову дивлячись на той самий пейзаж. Здавалось, що світ за вікном залишився таким самим, а от вона — зовсім іншою. Вона відчула, як важливо зараз зробити остаточний крок, про який не можна було б шкодувати. Це було її рішення, її життя.

На кухні її чекав телефонний дзвінок — брат знову на лінії. Вона не могла більше уникати цієї розмови, час настав.

— Привіт, брате, — сказала вона спокійно, взявши трубку. — Як ти?

— Привіт. Є хвилина? — голос брата був твердий, як завжди.

— Завжди є, — відповіла, вже знаючи, до чого йтиме розмова.

— Ти вже вирішила, коли повертаєшся?

Аліна заплющила очі на мить. Тиша повисла між ними, мов напруга перед грозою.

— Олексію, я... я поки що залишаюсь тут. Мені треба трохи часу.

— Часу? — у його голосі з’явилась різкість. — Аліно, ми тут на передовій. Люди вмирають. Ти — лікар. Ти маєш бути там, де потрібна найбільше.

— Я півтора роки працювала без відпочинку. Доба за добою. Я виснажилась. Я не рятуватиму життя, якщо сама згорю, — голос її злегка тремтів, але вона трималась.

— Це не про тебе, сестро. Це про обов’язок. Кожен має робити, що може. Я не кажу, що тобі легко, але ти повинна повертатись.

— Я допомагала стільки, скільки могла. Але тепер мені треба врятувати себе. Я нарешті почала дихати. Тут я відчула, що в мені ще є життя. Я щаслива. І я маю право бути щасливою, правда ж?

На іншому кінці телефону запала тиша. Потім брат зітхнув:

— Я просто хочу, щоб ти була справжньою Аліною. Такою, якою я завжди тебе знав. Сильною.

— Я такою і залишилась. Просто тепер я знаю: щоб бути сильною, іноді треба дозволити собі бути щасливою. Я прийняла рішення. Я залишаюсь тут, я залишаюсь з Тарасом і Максимом.

Тиша на іншому кінці слухавки затягнулася, і вона могла навіть уявити, як він важко ковтає. Тарас… Тарас і Максимко стали частиною її життя, і це було так природно, що Аліна не могла більше навіть уявити інше.

— Аліно, ти впевнена?

— Я вже не можу допомогти, Олексію. Я зробила все, що могла, щоб бути підтримкою для тебе. Але зараз я відчуваю, що треба рухатися далі, жити для себе. Я виснажена від боротьби. І тепер я маю бути щасливою для себе, а не для інших.

Вона відчула важливість цих слів. Вони не були легкими, але вони були потрібними. Аліна не могла більше витрачати себе далі. Вона потребувала відпочинку і тепла. І все це вона знайшла тут, із Тарасом і Максимом.

— Я розумію. Сподіваюся, ти знаєш, що я завжди буду поруч, — її брат нарешті здався. — Але це твоє життя, і я не маю права тобі диктувати.

Аліна поклала слухавку, глибоко вдихнувши. Тепер її душа була спокійною. Вона не була винною ні в чому. Вона мала право на щастя, на власний шлях.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍