Читати книгу - "Просто бути, Таня Тайм"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Машина м’яко котилася по дорозі, вулиці поступово ставали темнішими, а ніч покривала місто. Аліна сиділа поруч з Тарасом на передньому сидінні, дивлячись через вікно, але її думки були зосереджені на тому, що сталося за цей день. Вони з Максимом провели чудовий час разом, і хоча багато питань ще залишалося без відповіді, сьогоднішній день став для неї маленьким острівцем спокою.
На задньому сидінні Максим активно щось розповідав. Він намагався втягнути Тараса в нову теорію, яку він розробив про супергероїв.
— А тато, ти уявляєш, що якби у тебе була суперсила, ти міг би ставати невидимим! — вигукнув він, сидячи, як завжди, трохи напружено на сидінні, відчуваючи, як палець торкається до ручки вікна, і щось у ньому починає вибухати від захоплення.
Тарас усміхнувся, поглядаючи в дзеркало заднього виду, хоча його очі були зосереджені на дорозі.
— Ммм, невидимим, говориш? — його голос був спокійний, але в ньому була нотка гумору. — А що, як я використаю цю силу, щоб підібрати тебе з школи без того, щоб ти мене побачив?
Максим захихотів на задньому сидінні, весь сповнений захвату від цієї ідеї.
— Але ти б не міг підібрати мене без машини! І що, ти би їздив невидимий і не побачив би, як я із заднього сидіння кричу "Тато, тато, ти тут?" — сміявся хлопчик.
Аліна посміхнулася, слухаючи їхню розмову. Їй було дуже добре на душі, і навіть легка легкість, яка проникала в її серце, приносила відчуття спокою. Ці звичайні моменти, коли все так просто і природно, були надзвичайно важливими для неї після всіх переживань.
Максим продовжував:
— А ще, уявляєш, як круто було б, якби ми всі могли літати, ну, і ти теж! У нас би була суперкоманда!
Тарас засміявся, знову звертаючи увагу на дорогу.
— Суперкоманда, це добре! Але знаєш що? Літати — це не так просто. Ми з тобою, може, і могли б літати, а ось Аліна, думаю, що вона б відмовилась. Вона не любить висоти.
Аліна кивнула, мимоволі посміхнувшись. Вона не любила висоти, і вже встигла зрозуміти, що Тарас відчуває це, але її це не ображало. Навпаки, вона відчула, як він, навіть у таких простих словах, намагається зробити все, щоб вона почувалася комфортно.
— Я не проти. Просто не всі супергерої мають летіти. Можна бути дуже крутим без того, щоб літати. І ще, наприклад, найкращим другом для Максима! — додав Тарас з посмішкою в голосі.
Максим із заднього сидіння вигукнув:
— Ну, якщо ми будемо супергероями, то ми маємо мати машину, яка не буде зупинятися в пробках!
Тарас закинув погляд на нього в дзеркало, сміючись.
— Добре, я подумаю над цим, але тільки якщо ти станеш моїм партнером! У нас буде машина, яка не тільки не зупиняється в пробках, але й має ще суперсилу — розвозити всіх по всьому світу!
Аліна знову усміхнулася, цього разу відчуваючи себе частиною цієї щасливої миті. Вона не поспішала, не було ні переживань, ні страхів. Все було так, як мало бути. І навіть прості розмови між Тарасом і Максимом про літаючі машини та супергероїв робили цей момент ще більш значущим.
Машина продовжувала рухатися по вечірній дорозі, і Аліна знала, що цей день став для неї маленьким подарунком — простим, але таким важливим.
Вони всі разом вийшли з машини. Максимко, повен енергії після насиченого дня, побіг уперед, радісно стрибаючи й перегукуючись із вітром. Тарас узяв Аліну за руку, і вони неквапом рушили слідом. Йти ось так — поруч, рука в руці — здавалося їй напрочуд природним.
Максимко першим забіг у під’їзд і почав голосно рахувати сходинки англійською:
— One! Two! Three! Four! — лунав його дзвінкий голос.
Аліна засміялась, глянувши на Тараса:
— Знаєш, сьогодні був справді чудовий день.
— І не хочеться розставатись ні на хвилину, — м’яко додав він, зупинившись на півкроку.
Він раптом злегка пригальмував її рух, м’яко взявши за руку сильніше. У вузькому передпокої між стінами, де лунко відбивались дитячі кроки, він нахилився до неї і вкрав короткий, але теплий поцілунок.
— Залишайся сьогодні, — прошепотів він майже на її вустах, з тією ж ніжністю, з якою торкався її руки. — Мені дуже хочеться, щоб ти була поруч зі мною.
Його голос був спокійним, але в ньому читався легкий, м’який натяк на більше, ніж просто спільний вечір. Не вимога. Не тиск. А щире бажання близькості.
Максимко вже щось вигукував зверху, не підозрюючи, що внизу, за кілька кроків, твориться нова історія — тиха, справжня і тепла.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Просто бути, Таня Тайм», після закриття браузера.
