Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Треба братися за справу самому. Підлеглим таке не довіриш! Якщо в пресу просочиться хоч півслова, почнеться справжній вертеп.»
Старший координатор не брався допускати, які виводи зробить з кричущого факту чорна і біла громади вкупі з Чудесниками і звичайними людьми. Заворушень Ларкес у ввіреному йому регіоні не хотів, тому прямував прямо до будинку жінки, яка ручалася за лже-Йогана. Клара Фіберті, здається?
Глава 36
Я щиро вважав, що надовго ми в Хо-Каргу не затримаємося, але коли в цьому житті щось виходить так просто, як планувалося?
Спочатку Хемаліс викотив нам список букіністів, які займалися древностями, на сто сорок три прізвища. З гаком. («Зрозумійте правильно, когось з новачків я можу ще не знати!») Потім, після пари пробних візитів, виявилося, що під «древніми книгами» переважно розуміють праці часів заснування Інгерніки, а те, що писалося до правління Ґірейна, взагалі, захмарний раритет.
Добре, хай раритет, але переклади, списки, посилання повинні ж десь попадатися! Людям властиво цікавитися історією, я точно знаю — я живих археологів бачив. Тим не менше, того, що мені здавалося зрозумілим і природнім, для більшості просто не існувало. Підштовхуваний смутними підозрами, я сходив у магазини освітньої і навіть (тьху, тьху, тьху!) езотеричної літератури. Так і є, теорія повторюваності цивілізацій суспільством не обговорювалася, в таному сезоні в моді були обґрунтованість претензій Каштадару на Аранген і втручання І’Са-Оріо-Т у внутрішні справи сусідніх територій. Катастрофи давніших часів просто губилися на фоні гостроти сучасних дискусій, так, наче бути з’їдженим нежиттю чимось приємніше, ніж виявитися зарізаним імперським десантом (хоча, нежиті у нас водилися завжди, а десантники лише очікуються). Якби не навіяні Шерехом видіння і не мій власний досвід, можна було би вирішити, що Білий Халак — міф, дурна притча.
Для ознайомлення з думкою професіоналів я розраховував відновити знайомство з Алехом (ще не літо, відчалювати в експедицію йому було ранувато). На жаль, в телефонному довіднику археолога з дефектом дикції зазначено не було, та і в столичному університеті його ніхто за свого не визнавав (а я то їм цілий день телефонував, старався!). Правда, в списках викладачів був «Д. Нурсен», але і його телефон глухо мовчав.
Просто, кара якась. Лишалося покладатися на удачу.
І почалося ходіння по магах: більшість букіністів, очікувано, виявилися білими. З другого боку, чим ще їм займатися? Тиха, безпечна робота, яка легко задовільнить спрагу до знань без необхідності щось комусь доказувати. Книги не ранять почуттів, не заперечують, не підкидують несподіванок. Всю важка робота з усвідомлення істини і усунення протиріч виконали автори а в текст занесено готовий рецепт. Чорні не люблять читати — комбінації чорнил і паперу важко заволодіти нашою увагою, а от білі обожнюють книжкову мудрість від безпечних (найчастіше, давно мертвих) авторитетів.
В більшості випадків наш візит починався стандартно: ми заходили, цікавилися книжками часів короля Ґірейна, древніми рукописами і терпляче вислуховували багатократне «ні». Потім починалася гра. Я прикидався тупим чорним, кривив пику і цідив через губу різноманітні образи, а міс Фіберті, вся з себе така благородна, ставала на захист білого. Дуже скоро наша жертва починала відчувати до моєї помічниці глибинну вдячність і, якщо вже не могла дістати з-під поли потрібну нам літературу, давала хорошу пораду. З простими людьми було важче: кожен, буквально, кожен намагався всучити там якусь залежалу брошурку під виглядом «Слова про Короля». Тут я починав голосно обурюватися, а міс Фіберті несміливо мене заспокоювала, в кінці результат був той самий.
Після десятка непростих місій, вимучені, ми вияснили, що серйозних колекцій древньої літератури в Інгерніці існує три, і всі приватні. Причому, один зі збирачів надавав перевагу релігійним текстам, другий — виключно рукописами, і лише у третього інтереси співпадали з моїми — література про магію часів Інґерланда. На жаль, власником останньої колекції був дуже поважний и поважаний білий маг, член уряду, меценат, борець з інквізицією і так далі. Називаючи його ім’я, букіністи стишували голос (як би він ще не Чудесником виявився). Звертатися за допомогою до такого колоса у мене не було найменшого бажання.
Час витікав крізь пальці.
Життя у пана Хемаліса виявилося на диво комфортним: білий цілими днями шелестів своїми перекладами і не зачіпав гостей, а якщо йому хотілося спілкування, до справи бралася міс Фіберті. Пару разів місто накривали пилові бурі (звичайна річ у цю пору року), і опустілі вулиці освітлювало сяйво Знаків на фасадах багатих особняків. Виходити з дому в таку погоду категорично не рекомендувалося, і чергові візити доводилося відкладати. Час, потрачений в чотирьох стінах я проводив з користю, намагаючись підключити до пошуків Шереха. Як подумаєш, що він і при самій події був присутній, і знайомих з потрібною мені темою людей їв, так прямо злість бере. Власне, нежить і не відмовлявся, проблема була в тому, що для отримання точної відповіді мені треба було точно знати, що я шукаю, а на цей предмет я і сам не мав зеленої уяви. Може, з’їздити туди, де знаходиться той самий Халак? Раптом у монстра є асоціації з конкретним місцем.
Але буря закінчувалася, двірники енергійно прибирали з вулиць дрібний солений пил, і мене знову доводилося йти на зустріч з людьми, впевненими, що минулого не існує. Самі вони дійшли до такого висновку, чи хтось їх переконав, що древніми епохами можна нехтувати, я не знав. Чудесники, судячи з усього, вважали інакше. Як би ще взнати, хто ж правий?
Після двох тижнів цього дурного копирсання Хемаліс ощасливив мене новиною:
— Ви знаєте, майстре Тангоре, тут мене питалися про людей, що цікавляться древньою літературою. Я сказав, що до мене ще не зверталися, але обіцяв при нагоді взнати. Як ви думаєте, це важливо?
Хвала предкам, важке життя навчило білого бути підозріливим!
— Так майстре Хемалісе, це важливо. Нас тут нема!
Не знаю, що за діячі зібралися по мою душу, але спілкуватися з ними мене не тягне. Хороший час залишити гостинну столицю.
Нужда
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова», після закриття браузера.