Читати книгу - "Кіберіада"

діяльність була нам потрібна тільки для того, щоб зберегти ілюзію «чистих рук». Ми страх як заплутались. Розпочатих праць не можна було ані приховати, ані одного чудового дня несподівано припинити, хоча на дотримання таємниці ми теж не сподівалися. Одне чи друге треба було зробити або відразу після відкриття «Трексу», або ніколи. Обидва ці виходи, хоч і логічні, були перед нами закриті. Усвідомлення, що через три місяці біофізики займатимуться цією, такою пекучою, проблемою, змусило нас поспішати. Страх за майбутню долю всього світу, і ніяк не менше, зумовив засекречення робіт, — до цього рішення ми прийшли майже інстинктивно. Розсекретити все, вийти, так би мовити, з укриття означало наразитися на здивовані запитання: ну гаразд, але чому ви прийшли з оцим усім саме тепер? Ви вже маєте остаточні результати? Чому не приходили з попередніми? Я не знав би, що на це відповідати.

Протеро плекав туманну надію, що у значних масштабах ефект даватиме щось на зразок «рикошету», — на це наче вказувала теорія, з якої ми виходили; але, по-перше, вона вже виявила свою повну непридатність, і, по-друге, ця лазівка відкривалася лише за умови прийняття певних засад, а з них на наступному етапі виникали від’ємні ймовірності.

Белойна в той час я намагався уникати, бо мав щодо нього нечисте сумління. Та в нього був інший клопіт, — окрім Лірні, очікували ще одну важливу особу з-поза сфери Проекту; вони обидва мали просвітити нас своїми лекціями десь наприкінці місяця, і таке зовсім уже відверте визнання з боку вашінгтонської адміністрації, що вона має «своїх» фахівців «Голосу Неба», ще й працюючих без будь-якого зв’язку з нами, поставило Белойна у надзвичайно прикре і складне становище перед усіма групами. Ділл, Дональд, Раппопорт (і я також) вважали, однак, що Белойн має до кінця нести свій хрест (саме такий вираз він полюбляв уживати). Врешті люди, про прибуття яких нам сповістили, були видатними інтелектуалами.

Тепер про скорочення бюджету Проекту мова вже не заходила. Схоже було на те, що коли непрохані консультанти не дадуть своїми концепціями поштовху нашим дослідженням (а це видавалося мені мало правдоподібним), Проект животітиме за інерцією, бо «нагорі» ніхто не насмілиться, з огляду на славетний HSR, щось у ньому змінити, — не кажучи вже про його ліквідацію.

Певна напруженість виникла в особистих стосунках між членами Ради — передусім між Белойном та Іні, бо Іні, на наше переконання, мав знати про той примарний другий Проект, Ghost Voice,[140]і при всій своїй відвертості й словом про нього не обмовився (весь час виказуючи Белойнові свою приязнь). Відчувалася напруженість і між нашою «конспіративною двійкою» і тим-таки Белойном, бо він усе ж про щось здогадувався; іноді я помічав, як він стежить за мною поглядом, наче ждучи пояснень чи хоча б якогось натяку. Проте я лише маневрував, як міг, напевно, не дуже вправно, бо ніколи не був майстром у розігруванні таких партій. Раппопорт ображався — на Раша, що навіть його, першовідкривача, не поінформували про Ghost Voice; тож через атмосферу роздратування, підозріливості й пригніченості засідання Ради стали гірше, ніж просто неприємні. Марнуючи свій час і сили, я морочився над програмами для обчислювальних машин, хоч їх міг укласти перший-ліпший програміст, — умови «конспірації» зобов’язували до секретності.

Нарешті, я закінчив необхідні Дональдові обрахунки, але в нього ще не була готова апаратура. Не маючи, що робити, я вперше за весь час перебування у Проекті спробував подивитись якусь телепередачу, але все в ній, з хронікальними фільмами включно, видалося мені невимовно фальшивим і безглуздим; у барі я теж не всидів. Не знаходячи собі місця, я пішов, урешті, до обчислювального центру і, старанно зачинившися зсередини, почав обрахунки, яких ніхто вже від мене не вимагав.

Я вдруге вдався до, так би мовити, заплямованої формули Ейнштейна про еквівалентність маси й енергії. Я визначив диспозиційну силу для інверторів і передавачів вибуху на відстань, яка дорівнювала б діаметру земної кулі; невеликі технічні труднощі, що виникли при цьому, захопили мене, але не надовго. Раптовий напад з допомогою ефекту «Трексу» виключав можливість будь-якого попереднього реагування. Просто у якусь мить земля під ногами в людей мала обернутися на сонячну лаву. Можна було також викликати вибух не на рівні землі, а на довільній глибині під землею. Отож і сталеві щити огорожі, й увесь масив Скелястих гір, які мали захистити штаби у їхніх великих підземних бункерах, втрачали своє значення. Не залишалося надії навіть на те, що хоча б генерали, ці найцінніші представники нашого суспільства (якщо особисту вартість кожного вимірювати коштами, вкладеними в охорону його здоров’я й життя), виберуться, як останні з людей, на випалену радіацією земну поверхню, аби, скинувши вже непотрібні мундири, заходитися відновлювати цивілізацію від самого початку. Найпослідущий злидень десь у нетрях великих міст був тепер так само під загрозою загибелі, як і перший командувач ядерними силами.

Усі мешканці планети досягали в мене справді демократичної рівності. Обчислювальна машина зігрівала мої ноги слабким повівом тепла, що линуло крізь щілини металевої решітки, і, постукуючи, друкувала на стрічках стовпчики цифр, бо їй було однаково, стосуються вони гігатонн, чи мегатрупів, чи кількості піщинок на пляжах Атлантики.

Розпач, який огортав мене в останні тижні й поступово переходив у якусь пригніченість, раптом минув. Я працював жваво і з задоволенням, уже не силував себе, а робив те, чого від мене сподівалися. І був справжнім патріотом. У своїх обрахунках, додержуючись цілковитої безсторонності, я то ставив себе у становище агресора, то — у становище того, хто відбивав напад.

Однак у такому випадку не існувало стратегії, що забезпечувала б перемогу. Оскільки вибух можна було перенести з будь-якого місця у будь-який інший довільно обраний пункт земної кулі, то на необмеженій площі знищенню підлягало все живе. Класичний ядерний вибух у енергетичному аспекті є марнотратством, бо у пункті «ікс» відбувається «overkill». Будівлі й людські тіла руйнуються у тисячі разів сильніше, ніж цього вимагають воєнні цілі, водночас уже на відстані кільканадцяти чи кількох десятків миль сила ураження слабшає, й це дає змогу врятуватися у досить примітивному сховищі.

Такий неекономний стан справ перетворювався під моїми пальцями, коли я вводив програму у машину, на щось безнадійно застаріле, доісторичне. «Трекс» був досконалим засобом завдяки своїй економічності. Вогняні «гриби» класичних вибухів можна було сплющити, начебто розфальцювати у смертоносну фольгу й підстелити її під ноги людям на території Азії або Сполучених Штатів. Локалізований у трьох вимірах, виокремлений з геологічної оболонки континентів тонкий шар за якусь частку секунди міг стати