Читати книгу - "Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар"

     Наше очікування дещо затягнулося, а тому весь вільний час я сидів у медитації та намагався опанувати одну з технік корпусу псионів - передбачення. Але поки що це мені не вдавалося, точніше вдавалося лише наполовину. 

     Техніка передбачення під'єднує свідомість псиона до певного простору, в якому зберігається вся інформація про події, що відбулися. Підключитися до нього було не проблема, але ось керувати цим підключенням у мене поки що не вдавалося. 

      Але ж згідно з описом техніки, необхідно знайти всі причинно-наслідкові зв'язки будь-якої події і вже на їхній основі прогнозувати майбутнє.  Навантаження на свідомість при цьому було неймовірним. 

     Мої ж досягнення в цій техніці поки що обмежуються лише підключенням, а далі я отримую інформаційне перевантаження і відключаюся на кілька хвилин.  Прийшовши до тями, знову намагаюся, і в мене знову нічого не виходить.

     Максимум, що мені вдалося розшифрувати в цьому просторі, - це одне видіння, як якийсь диназавр помирав, висячи в телекінетичному захопленні аграфа, і, що найдивніше, сам аграф був одягнений у шкури. Тобто це було якесь далеке минуле. Більше нічого досягти в цій техніці мені не вдалося. 

      За припискою Пакса, він вважав цю техніку навіть шкідливою, адже досягти якихось результатів у ній міг лише кожний десятитисячний псион, а часу на вивчення вона потребує багато. 

      Що ж напевно варто визнати, що Пакс цього разу мав рацію. Я вже витратив на вивчення цієї техніки понад тисячу годин, а результатів немає. Мабуть, я, як і більшість інших псионів, просто не здатний до неї. 

     Ми точно не знали, який термін необхідно чекати до прибуття вантажного корабля, він ходив не за постійним розкладом, а приблизно раз на три-п'ять днів, тож сподівалися на його швидке прибуття. Що в принципі так і виявилося.

     Правду кажучи, вже через годину після нашого проникнення вся станція насамперед підпорядковувалася нам і тільки після цього екіпажу. Але ми особливо не нахабніли і не показували своєї присутності. Невіс періодично підключався до систем спостереження і перший помітив наближення вантажівки.

     Проникнути на корабель разом із контейнером мороженого м'яса виявилося досить просто. І знову зламавши системи корабля Ліка переконала ШІ нас не бачити. Ми ж, влаштувавшись зручніше, чекали прибуття в систему Еквус.

     Тут уже вже ми не могли почуватися так привільно, як на станції, все ж таки внутрішній об'єм корабля був невеликим, і місця для розминки тут не було, довелося просто розсівшись на тушах зілбурга, чекати прибуття на Еквус.

      —  Щось у мене не надто хороші передчуття,- поділився я своїми почуттями. Після вивчення бази знань з підготовки псионів корпусу, моя інтуїція стала в рази сильнішою, і саме зараз вона практично кричала про те, що станеться щось погане.

     —  Тобі здається, чи те саме передчуття? -- запитала серйозно Ліка.

     —  Те саме, - відповів коротко я. А хлопці одразу напружилися.

       І як виявилося не даремно, саме в цей момент ми покинули гіперпростір, і саме в цей момент на вантажовозі вирішила відмовити система штучної гравітації. Практично моментально нас кинуло на стіну, а наші скафандри аж заскрипіли від навантаження, яке на них навалилося. 

       Нейромережа стала тієї ж секунди вказувати на безліч мікротравм по всьому організму.  Інерційний демпфер у скафандрі відключився вже за півтори секунди, і десять секунд гальмування, що залишилися, довелося перетерпіти, покладаючись виключно на силу волі.

        Усе таки різке гальмування без працюючих компенсаторів вельми негативно позначається на всьому. Троді з Невісом від перевантажень знепритомніли, а я хоч і відчув моторошний біль, але втримався у свідомості.

        Але встати на ноги я не міг, наноботи стали в прискореному темпі усувати наслідки страшного перевантаження.  Напевно, якби не мутація мого організму, то, цілком імовірно, я б не витримав перевантаження і відкинув би зараз копита.

      Ліка напрочуд різко схопилася на ноги і, подивившись на нас, переконалася, що ми живі, кинулася до дверей, що ведуть на житловий модуль. Випустивши кілька мікродронів, вона почала щось дуже уважно розглядати на голограмі, що проектується перед обличчям.

      Судячи з емофону, що йшов від неї, побачене їй категорично не подобалося. А вже злість, що йде від неї, спрямована на когось іншого, лише підтверджувала, що сталося щось неприємне.

      Через хвилину вона підійшла до нас і допомогла мені встати на ноги. Невіс із Троді поки що були непритомними, показники їхніх скафандрів свідчили про те, що нічого серйозного з ними не сталося і за кілька хвилин вони прийдуть до тями.

       Активувавши мільєр у своєму тілі, я спостерігав за тим, як дуже швидко усуваються ушкодження організму, зважаючи на все, вже за п'ять хвилин я буду в повному порядку.

     —  Що сталося? - запитав я в Ліки. Впоравшись зі позивами виблювати свої нутрощі.

     —   Що, що, конкуренти з нами сталися,- відповіла вона.

     —  Що ти маєш на увазі? - вирішив уточнити я.

     —  Нас висмикнули в міжзоряному просторі блокатором гіперпростору. Штучка не просто дорога, а й шалено рідкісна, вона на певній ділянці простору змінює деякі фізичні закони. У зв'язку з цим корабель, що потрапив під вплив блокіратора, не може користуватися захисним полем, і щоб корабель не знищило в гіперпросторі, він аварійно винирює в реальності... - відповіла вона... - І що найгірше, я знаю про існування лише кількох десятків блокіраторів, і всі вони належать державам.

     —  Це через аварійний вихід із гіперпростору нас кинуло в стіну? - запитав я.

     —  Так оскільки працює аварійний режим і відбувається різка зупинка, то гравікомпенсатори просто не справляються з навантаженням, ось вони і відключилися, як і штучна гравітація. Ось і той момент перевантаження, імплант встановлений ще під час моєї служби у флоті допоміг прийти до тями швидко, а ось вам зараз має бути погано... -- відповіла вона.