Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

Вона репетувала так сильно, що Бек, побачивши, що Хуа Ян теж починає сходити з розуму, похапцем схопила його за руку й прошепотіла:

― Чш-ш… ти ні в чому не винен… вона просто здуріла… просто потерпи, мені здається, Пекло саме забере її назад…

Вайріс і справді сходила з розуму. Вона вигиналась в різні сторони, намагаючись вигнати щось із своєї голови, кричала, пручалась, викручувала руки і ноги, аж поки в один найбільш неочікуваний момент не рвонула на надшвидкості уперед…

Виставивши руку вперед, Вайріс націлилась чітко на Хуа Яна. Дух Вогню буквально на секунду зловив момент того, що вона збирається проткнути йому серце, а в іншу мить перед ним метнулась чорна тінь, затуляючи його своїм тілом.

Рука Вайріс, раптово постарівши і зсохнувшись, нагадуючи при цьому пазуристу кисть якоїсь потвори, уп’ялась чітко в груди Багряного провісника майже в ділянці серця, протикаючи грудну клітку практично наскрізь.

Мін Чжень видав глухий стогін, а тоді, все ще всміхаючись своєю звичною легкою посмішкою, незважаючи на те, що з рота уже текла цівочка крові, однією рукою обхопив її кістляве передпліччя, а іншою різко всадив в груди Вайріс клинок демона!

― А-а-а-а! ― заричала вона, як якийсь древній монстр і тут же схопилася кістлявою рукою за кисть демона, намагаючись видьоргнути його руку із клинком зі своїх грудей.

Усе відбувалось протягом кількох секунд.

Бек іще толком не встигла усвідомити, що щойно відбулось. Вона просто стояла в конкретному ступорі із різко розширеними очима, а тіло її наче повністю скувала невидима сила.

В ту ж секунду Мін Чжень крізь біль прохрипів, дивлячись кудись крізь Вайріс:

― ЗАРАЗ!

В один момент на вказівному пальці Вайріс з’явилося золоте магічне кільце, перемістившись туди із аналогічного пальця Багряного провісника.

Почувши слова демона, Джуліан різко метнувся уперед, піднімаючи праву руку. В ту ж мить територію храму осяяло яскраве біле сяйво, що відходило від вказівного пальця на руці Хантера, а саме від ідентичного золотого кільця на ньому.

Здається, зовсім не помітивши цього, Вайріс, чиє обличчя і тіло знову стали набувати нормальної людської подоби, задоволено заричала, відкидаючи голову назад, живлячись внутрішньою силою Багряного провісника…

В ту ж мить серце Бек застигло. Зіниці її різко звузились.

― МІН ЧЖЕНЬ!!! ― закричала вона, різко відпускаючи руку Хуа Яна. ― НІ-І-І-І-І!!!!

В момент, коли Вайріс висмоктала із нього усю магію, демон більше не міг належати цьому світові. Магія була тим, що забезпечувала його існування ― давала тіло, ліквідовувала процес старіння і наділяла надприродними здібностями.

А тепер, коли в його тілі не залишилось ні крихти магії, він просто почав розчинятися на мільйони літаючих червоних іскорок…

Обличчя Бек обдало невимовним шоком… губи її затремтіли…

Мін Чжень з останніх сил повернув голову до Бек і, дивлячись на неї відчайдушним поглядом, однак все ще усміхаючись легкою посмішкою, проронив:

― Пробач мені, Кучеряшко… я… не дотримав своєї… обіцянки…

Вайріс різко висмикнула повністю вкриту кров’ю руку із грудей Багряного провісника якраз в ту мить, коли Бек, зірвавшись з місця, кинулась туди, розставивши руки в сторони, наче маючи на меті якось схопитися за нього, не дати зникнути, обійняти і затримати настільки, наскільки це було б можливо…

Але її руки пройшли наскрізь.

Вайріс відступила декілька кроків назад, ледве тримаючись на ногах. Вочевидь, порція поглинутої магії перевищувала очікувану…

В кількох метрах звідси Джуліан боровся із віддачею магії з кільця, яке задіяв по наказу Мін Чженя. Побачивши, що йому це дається вкрай важко, Анна різко підбігла до нього й схопила за руку. В один момент магічне кільце з’явилось і на її вказівному пальці, здаючись яскраво-золотою магічною смужкою.

― МІН ЧЖЕНЬ!!! ― голос Бек звучав надто проникливо. Вона кинулась на демона, що розчинявся у повітрі, перетворюючись на мільйони літаючих червоних іскорок і спробувала обхопити їх усіх руками, втримати тут… ― ЛЮ МІН ЧЖЕНЬ! ― заревіла Ребекка у своєму звичному нахабному тоні, наче зараз просто збиралась йому в чомусь дорікнути. ― Не смій залишати мене!!

«Я не залишу тебе, Кучеряшко», ― наче прозвучав у її голові голос Багряного провісника.

На мить Бек завмерла…

А тоді, в момент, коли руки Бек пройшли крізь мільйони літаючих червоних іскорок, усе, що залишилося від Мін Чженя, дівчина помітила на своїй руці батіг Одного шансу…

На мить вона наче застигла в стані, змішаному між больовим шоком і ступором…

А тоді різко підвела свої очі на Вайріс. Ту, що посміла забрати у неї найдорожче.

І більше здоровий глузд вже не мав влади над нею.

Була тільки злість.

Нездоланна лють і бажання розірвати кляту потвори на найменші частинки.

Стиснувши рукоятку батога, Бек розпустила його на кілька метрів і, несучись на Вайріс, заревіла: