Читати книгу - "Нарис Історії ОУН"

уже в найближчих днях, – і то як неминучий факт, – а від ПУН потрібних у такій складній ситуації інструкцій щодо дальших дій ОУН в умовах майбутньої війни не було.

В колах львівської „Молодої Громади”, що була об'єднанням колишніх старшин УГА, в той час зродилася думка про те, щоб українці з моментом вибуху війни підняли загальне протипольське повстання. Цей плян особливо підтримував сотн. Дмитро Паліїв. Знаючи, одначе, що такий плян можна здійснити лише тоді, коли за його реалізацію візьметься ОУН, управа „Молодої Громади” передала через інж. Пиндуса свій плян протипольського повстання до Крайової Екзекутиви ОУН. Посередником у передачі був мґр. Ярослав Рак. Одначе, Крайова Екзекутива не зважувалася зразу давати позитивну відповідь, бажаючи в тій справі порозумітися з ПУН-ом за кордоном. Справа в тому, що коли плян всенароднього протипольського повстання, з хвилиною вибуху німецько-польської війни, був дуже популярний серед широких кіл членства ОУН, то проте невиясненим залишилося питання постави Німеччини до українських державницьких змагань. Бо, з одного боку, ПУН запевняв прихильність деяких німецьких політичних кіл до українських державницьких прагнень, а з другого – постава гітлерівської Німеччини в справі подій в Карпатській Україні вказувала на щось цілком протилежне. До того ж митрополит А. Шептицький довірочно поінформував Провід ОУН на ЗУЗ про домовлення Німеччини з СССР на окупацію західньоукраїнських земель большевиками – на випадок розгрому Польщі.

ПУН, очолений у той час полк. А. Мельником, вірив, що німецький уряд щиро підтримає створення, після падіння Польщі, самостійної західньоукраїнської держави, тому з доручення полк. Мельника одні члени ПУН-у опрацьовували конституцію „Української Західньої Держави”, яка мала б постати у висліді зудару Німеччини з Польщею, а інші займалися підготовкою в тому напрямі на всіх ділянках. Одначе, на запитання з боку КЕ ОУН на ЗУЗ, чи ПУН одержав якенебудь офіційне запевнення від німецьких політичних чинників щодо його позитивної постави супроти державницьких змагань українців, як також офіційне заперечення в справі згоди німців на большевицьку окупацію західньоукраїнських земель, – ПУН визнав, що він ані одного, ані другого не має. Німецький уряд не висловив жодного свого становища в справі підтримки для творення, після розгрому Польщі, „Української Західньої Держави”, що її плянував ПУН, ані не схотів відповісти на запитання в справі домовлення Німеччини з СССР на большевицьку окупацію ЗУЗ.

У такій ситуації ОУН на українських землях рішуче відмовилася підняти, з вибухом німецько-польської війни, всенародне повстання. Тим більше, що ПУН не вмів дати відповіді на питання, що повинні робити українські повстанці, якщо на західньоукраїнські землі, за згодою німців, вмаршують московсько-большевицькі війська: чи мають складати перед ними зброю, чи виступати проти них?

ПУН прийняв до відома становище КЕ ОУН на ЗУЗ, тому Організація відмовилася реалізувати плян „Молодої Громади” щодо підняття протипольського повстання. Замість того, членство ОУН на ЗУЗ одержало інструкцію бути в найбільшій готовості й, не виступаючи із зачіпними діями, організувати, на випадок потреби й відповідно до витворених у даній місцевості умов, оборонні дії для захисту українського населення перед польськими погромами.

Така постановка справи заощадила для українців зайве пролиття крови. Польські репресії проти українського населення обмежилися в основному масовими арештуваннями тисячів українців у Березі Картузькій; для відкритого збройного виступу польської поліції й війська проти українського населення не було причини, а спостережена поляками готовість українців до збройної оборони відбирала їм охоту провокувати українців. Тому збройні зудари українців з польським військом обмежилися тільки на нечисленних окремих випадках, в яких українці були примушені оборонятися перед польськими напасниками.

Більші збройні зудари українців з польським військом відбулися в Миколаївщині над Дністром, у Щиреччині й Стрийщині.

ПОВСТАНСЬКІ БОЇ З ПОЛЯКАМИ

Бої в Миколаївщині

Оборонне збройне поготівля в Миколаївщині над Дністром перетворилося 10 вересня 1939 року в невелике повстання. З ініціятиви членів ОУН Василя Демури з Демні та Дмитра Ґаджери з Лівчиць, який протягом одного року ховався в миколаївських лісах, роззброєно польську поліцію та встановлено українську владу в селах Демня, Устє, Надітичі, Веринь, Крупсько, Розділ, Ілів, Стільсько, Березина й Наддністрянська-Дем'янка. Всіх віком від 18 до 35 років життя мобілізовано. Польську охорону залізничного моста на Дністрі біля Розвадова зліквідовано й роззброєно кілька ватаг польських мародерів.

Одначе, в Жидачеві були скупчені відділи польської поліції, евакуйовані з округ Дрогобича й Самбора, силою 600 людей, які 14 вересня 1939 року, під командою якогось полковника польської армії, вирушили на згадані українські села, щоб їх спацифікувати. В обороні українських сіл стало приблизно 500 українських повстанців, слабо озброєних. Бої тривали три дні. Перший зудар відбувся біля Волцнева, в якому згинуло 3 повстанців і 7 польських поліціянтів. Завзяті бої відбулися опісля в Дем'янці та в Надітичах, у яких на полях Надітич згинуло 42 поліціянти. Поляки знущалися над селянами й запалили атаковані ними села. Але після трьох днів польські поліційні відділи залишили миколаївсько-жидачівський район і через Стрий втекли на Мадярщину.

Бої в Щиреччині

Бої в Щиреччині мали типово оборонний характер. Вніч з 11 на 12 вересня озброєні боївки ОУН під проводом братів Івасиків, Бордуна та колишнього українського старшини проф. Льва Шанковського, як військового фахівця, роззброїли приблизно 500 польських вояків, що скупчилися були в селах Ставчани й Оброшин та погрожували погромами тим і сусіднім селам. Роззброєних поляків замкнено в селянських клунях, а після проведення слідства затримано тільки старшин, а рядовиків випущено на волю, попередивши їх, що за всякі спроби тероризувати українське населення їх зустріне з боку українців сувора кара.

14 вересня новий польський військовий відділ напав на Бартатів, але озброєні українські відділи з Оброшина, Ставчан і Бартатова розгромили їх.

Бої у Стрийщині

11 вересня 1939 року боївки ОУН роззброїли або прогнали польську поліцію також у районі Стрия. Не чинив їм спротиву й військовий відділ, що переляканий появою німецьких пробойових з'єднань, поспішно тікав до Мадярщини. Одначе, німецькі відділи подалися з Самбірщини на Львів, а на терен Стрийщини прийшли через Дрогобич нові польські військові відділи, що тікали перед німцями з Самбірщини. Почувши про те, повернувся також той польський військовий відділ, який утік був із Стрия; поляки кинулися „пацифікувати” українські села, спаливши село Дуліби й поруйнувавши інші сусідні села. В Завадові поляки закололи баґнетами кількох спійманих молодих українців – після варварських знущань над ними. Між замордованими був також син пароха Завадова, о. Охримовича, наймолодший брат Степана Охримовича.

У зв'язку з тим прийшло до кількакратних збройних зударів між