Читати книгу - "Нарис Історії ОУН"

74, 26 червня 1930.

104

[26] „Америка”, ч. 83, 19 липня 1930.

105

[27] „Америка”, ч. 91, 7 серпня 1930.

106

[28] С. Підгайний: „Українська інтеліґенція на Соловках”, стор: 39, та І. Наддністрянський: „Східньо-Подільське повстання” („Український Прометей”, ч. 19, 8 травня 1953).

107

[29] В. Скуйбіда: „Пам'яті невідомих. Рябченко і бунт 21 полку”. („Неділя”, ч. 13, 1951).

108

[30] Ю. Горліс-Горський: „Аве, діктатор!”, Львів, 1941, стор. 31.

109

[31] Ця та дальші вістки взяті з часопису „Америка”, чч. 97, 21.8., 98, 23.8., 122, 21.10., 113, 30.9., 122, 21.10., 134, 18.11., 139, 29.11., 145, 13.12., 151, 21.10.1930 року і ч. 1, 1.1.1931 року.

110

[32] Ця та інші вістки подані на підставі даних в часописі „Америка”: ч. 2, 3.1., ч. 4, 10.1., ч. 12, 31.1., ч. 27, 7.3., ч. 45, 21.4., ч. 47, 25.4.1931 року.

111

[33] „Америка”, ч. 51, 5 травня 1931. Дальші інформації взяті з цього ж часопису ч. 61, 28.5., ч. 73, 25.6., ч. 77, 4.7., ч. 90, 4.8.1931.

112

[34] С. Николишин: „Культурна політика большевиків і український процес”, стор. 42.

113

[35] „Календарець Українського Революціонера” на 1951 рік (передрук „Український Самостійник”), стор. 36.

114

[36] „Америка”, ч. 14, 6 липня 1933.

115

[37] „Америка”, ч. 39, 4 квітня 1933.

116

[38] „Америка”, ч. 45, 20 квітня 1933.

117

[39] „Америка”, ч. 81, 20 липня 1933.

118

[40] За „Розбудовою Нації”, листопад-грудень 1933.

119

[41] „Америка”, ч. 150. 29 грудня 1934.

120

[42] Дмитро Соловей: „Голгота України”, стор. 231.

121

[43] С. Николишин: „Націоналізм у літературі на Східньо-Українських Землях”, стор. 36; Дм. Соловей: „Голгота України”, стор. 232-233.

122

[44] Енциклопедія Українознавства, стор. 784.

123

[45] „Америка”, ч. 83, 18 липня 1936.

124

[46] „Америка”, ч. 117, 8 жовтня 1936.

125

[47] Енциклопедія Українознавства, стор. 784.

126

[48] М. Селешко: „Причинок до історії Вінницьких могил” („Новий Шлях”, Вінніпеґ, ч. 37, 13 травня 1950); Дмитро Соловей: „Голгота України”, стор. 261-267.

127

[49] Обговорюючи у своїй праці „Голгота України” справу підпільних організацій в УССР, Дмитро Соловей приходить до висновку, висловленого у формі катеґоричного твердження, що в дійсності жодних підпільно-революційних організацій в УССР ніколи не було й бути не могло. Якщо ж про щось таке говорилося, то насправді це була або вигадка еміґраційних фантастів, або – большевицька провокація. Так само думає і публіцист Панас Феденко та інші соціялістичні партійці. Одначе, про вартість їхніх тверджень свідчить хоча б те, що і в 1945-47 роки, коли крізь „залізну заслону” стали пробиватися ще тільки загальникові вістки про боротьбу ОУН-УПА проти большевиків, то Феденко, Соловей і їхні однодумці виступили як „єдинокомпетентні знавці відносин в УССР” і теж катеґорично твердили, що й УПА і ОУН та їхня боротьба – це тільки вигадки еміґраційних фантастів, або большевицька провокація, бо... вони знають, що в умовах большевицького терору жодне протибольшевицьке підпілля існувати й діяти ніколи не може.

128

[50] До тієї групи жертв большевицького терору належить, на нашу думку, зачислити в цьому випадку Антона Крушельницького, засудженого разом з синами на кару смерти за приналежність до УВО-ОУН. Його син Тарас справді був членом УВО-ОУН і за те в 1931 році польський суд засудив його на кару 5 років тюремного ув'язнення, а тому могло б бути імовірним, що свою працю, як член УВО-ОУН він міг продовжувати і в УССР. Але годі повірити, щоо членом УВО-ОУН став теж його батько Антін, той самий, котрого ОУН вирішила була вбити у Львові за совєтофільство.

129

[51] „Український Націоналіст” передрукував у числі за вересень 1933 року текст окремої відозви ОУН до всіх українців на СУЗ, а в числі за листопад 1935 року відозви ОУН „До молоді на Східніх Землях”, які були поширювані і в УССР.

130

[52] Д. Діброва: „У царстві червоного царя”, Париж, 1938, стор. 28.

131

[53] Д. Соловей: „Голгота України”, стор. 126.

132

[1] Редакційне доповнення.

133

[2] Дані на підставі розвідки д-ра Романа Зубика: „Польська колонізація і парцеляція на українських землях”. („Кооперативна Республика”, Львів, березень 1931 р.). До статистичних даних, взятих з урядової польської статистики, автор розвідки завважує на вступі: „Польська урядова статистика про колонізацію і парцеляцію складена так, що поступу колонізації українських земель зі статистичних даних безпосередньо не можна собі уявити. Це цілком зрозуміле, бо метою тої статистики є не виявити, а саме – затаїти ту колонізацію”.

134

[4] „Америка”, ч 31, за 30 серпня 1930 р., за „Українським Скитальцем”.

135

[5]„Свобода”, ч. 300, за 26 грудня 1935 р.

136

[6] „Америка”, ч. 35, за 25 березня 1930 р.

137

[6] „Америка”, ч. 35, за 25 березня 1930 р.

138

[7] „Розбудова Нації”, чч. 11-12, листопад-грудень 1930, стор. 326.

139

[8] Дивись сторінки 146-152. Іб

140

[9] „Америка” ч. 5, з 13 січня 1931 р. подаючи цю заяву Складковського, цей щоденник слушно завважує: „Щодо числа арештованих, то Складковський сказав брехню. Він не подав навіть десятої частини числа всіх арештованих в останньому часі українців і українок в Галичині”.

141

[10] Креси (поль.) – окраїни, прикордонні полоси.

142

[11] У своїх працях „Дух, що тіло рве до бою” і „Дрижить підземний гук” Зиновій Книш твердить, начебто саботажна акція вліті 1930 року була ділом тільки деяких членів Крайової Екзекутиви ОУН, а саме: референта Юнацтва І. Ґабрусевича та що УВО і сотн. Ю. Головінський рішуче були проти тієї „забави хлопців з вогнем”. Наведена нами відозва Команди УВО з жовтня 1930 р. є повним запереченням цих тверджень Книша, бож у ній Команда УВО признається до ініціювання й участи в саботажній акції, окреслює її як виразну революційну дію масового характеру, визнає корисність тієї акції в пляні революційної дії українського націоналістичного підпілля і відмічає справність організаційного апарату, що проводив саботажну акцію. Отож ясно, що знецінювання саботажної акції є висловом виключно особистого наставлення З. Книша і що він свою