Читати книгу - "Витончене мистецтво забивати на все. Нестандартний підхід до проблем"

таким як є», — почати можна було б хоча б із такої стратегії, яка передбачає цінності чесності та прийняття.

Але він не обрав цих цінностей. Можливо, він навіть не усвідомлював, що справді обирає цінність (або може її обирати). Але навіть не розуміючи, він був відповідальний за свої проблеми.

Та знехтувавши цією відповідальністю, мій знайомий тільки скаржився. «У мене немає вибору», — ридав він у жилетку співрозмовника в барі. — Нічого не вдієш! Жінки поверхові й порожні, я їм ніколи не сподобаюся!». Так, це справді була провина всіх на світі жінок — що їм не подобався недоумок із дурнуватими цінностями, який постійно себе жалів. Це ж очевидно.

Люди часто не наважуються брати на себе відповідальність за власні проблеми, бо вважають, що бути відповідальним означає бути винним у тому, що маєш ці проблеми.

Відповідальність і провина в нашій культурі часто йдуть у парі. Але ці поняття не тотожні. Якщо я зіб’ю вас машиною, то я буду винним, а також відповідальним перед законом: мушу компенсувати вам збитки. Навіть якщо я зіб’ю вас випадково, то все одно буду відповідальним. Ось як у нашому суспільстві працює поняття провини: якщо ти облажався, то маєш усе виправити. Так і має бути.

Але є проблеми, які виникли не з нашої вини, та ми за них усе одно відповідальні.

Наприклад, якби ви прокинулися одного ранку і знайшли під дверима свого будинку немовля, то це була б не ваша вина, що дитину туди підкинули, але ваша відповідальність — що із цією дитиною зробити. Вам потрібно було б вирішити, що робити. І хай би що ви обрали (залишити маля в себе, позбутися його, не звертати на нього уваги, згодувати його пітбулю), у вас виникнуть проблеми, спричинені цим вибором, — і за них ви теж несли б відповідальність.

Судді не обирають, які справи їм вести. Коли справу передають до суду, то призначений до неї суддя несе відповідальність за злочин, хоча він не скоював його, не був свідком, не постраждав від нього. Суддя має вирішити, які наслідки матиме злочин, визначити стратегію, за якою оцінювати його, а потім переконатися, що обрану стратегію було застосовано.

Ми весь час несемо відповідальність за те, що переживаємо, хоча ці переживання — не наша провина. Таке життя.

Ось як можна розрізнити ці поняття. Провина — це минулий час. Відповідальність — теперішній. Провина походить від вибору, який довелося зробити колись. Відповідальність походить від вибору, який ви робите зараз, щомиті, щодня. Ви обираєте читати цю книжку. Ви обираєте думати про поняття, на які натрапляєте на її сторінках. Ви обираєте — погоджуватися із цими поняттями чи ні. Можливо, це моя провина, що ви вважаєте ці поняття хибними, але ви відповідальні за висновки, яких дійшли самі. Це не ваша провина, що я обрав написати це речення, але ваша відповідальність — обрати читати його (або не читати).

Є різниця між тим, щоб звинувачувати когось у тому, що ви перебуваєте в певній ситуації, і тим, що ця людина буде справді відповідальна за вашу ситуацію. Ніхто, крім вас самих, за вашу ситуацію відповідальності не несе. Ви можете звинувачувати багатьох у своєму нещасті, але ніхто не буде відповідальним за ваше нещастя — тільки ви самі. Тому що ви обираєте, як сприймати речі, як реагувати на них, як їх оцінювати. Стратегію оцінки ваших переживань обирати вам і тільки вам.

Моя перша дівчина кинула мене дуже ефектно. Вона зраджувала мене зі своїм викладачем. Це було неймовірно. «Неймовірно» означає, що мені боліло так, ніби мені влупили в живіт не менше 253 разів. Далі було ще гірше: коли я вивів її на чисту воду, вона мене просто кинула й негайно почала зустрічатися з тим викладачем відкрито. Ми три роки були разом, а тут наші стосунки таким легким рухом було просто змито в унітаз.

Кілька місяців я почувався вкрай нещасним, як побитий собака. І не дивно! Але я змусив і свою колишню дівчину почуватися відповідальною за моє горе. Хоча від цього, повірте мені, не стало анітрохи легше. Навіть навпаки.

Розумієте, я ж не міг її контролювати. Хай би скільки разів я зривав їй телефон, волав на неї як потерпілий, на колінах благав повернутися, несподівано завалювався до неї додому або чудив інші дурниці, що їх зазвичай чудять покинуті хлопці, — усе одно я не міг вплинути на її емоції чи дії. Відповідно, хоча колишня дівчина була винна в тому, що я відчував, відповідальність за мої відчуття несла не вона. А я.

І в якусь мить, проливши достатньо сліз і видудливши достатньо алкоголю, я почав дещо розуміти. Хоча моя колишня дівчина жахливо мене образила і її можна було звинувачувати скільки завгодно, тепер зробити себе щасливим мав я сам. Дівчина не повернеться і не виправить ситуацію для мене. Я маю виправити її сам.

Коли я зрозумів це, сталося кілька подій. По-перше, я почав працювати над самовдосконаленням. Узявся до занять спортом, частіше спілкувався з друзями (яких раніше ігнорував). Спеціально знайомився з новими людьми. Поїхав на навчання за кордон і став волонтером. Поступово мені ставало краще.

Я досі ображався на колишню дівчину за те, що вона накоїла. Але принаймні взяв на себе відповідальність за власні емоції. Так я обрав кращі цінності — цінності, завдяки яким міг краще дбати про себе, вчитися бути кращої думки про себе, а не намагатися полагодити те, що вона зламала.

(До речі, через оце все «звинувачення моєї колишньої дівчини в моїх емоціях» вона, напевно, мене й кинула. Детальніше про це я ще скажу в інших розділах).

По-друге, приблизно через рік почало відбуватися дещо цікаве. Озираючись на наші стосунки, я почав помічати речі, яких не бачив раніше, проблеми, у яких треба було звинувачувати мене і які я міг вирішити. Я зрозумів, що, мабуть, не був аж таким чудовим хлопцем для своєї дівчини. Бо ж люди з доброго дива не починають зраджувати, хіба лише вони з якоїсь причини нещасливі зі своєю пасією.

Це, звичайно, не виправдовує зради моєї колишньої. Але коли я усвідомив власні помилки, то зрозумів, що не така вже я й невинна жертва, як думав раніше. Що я теж доклався до того, аби наші стосунки були нездоровими й тривали стільки, скільки вони тривали. Зрештою, люди, які зустрічаються, найчастіше мають однакові цінності. І якщо я так довго зустрічався з дівчиною з такими паршивими цінностями, що можна сказати