Читати книгу - "Аутсайдер"

то висновок буде неминучий і неймовірний водночас.

Семюелз перехилився через стіл, висунувши вперед підборіддя.

— І ти сподіваєшся, ми повіримо в те, що весь цей час із третьої до дев’ятої вівторка ти був разом з іншими людьми? Увесь цей час?

Террі подивився на нього так, як уміють дивитися тільки викладачі старших класів: «Ми обидва знаємо, що ти ідіот, але я не ганьбитиму тебе перед однолітками, сказавши це вголос».

— Звісно що ні. Я і сам сходив у туалет перед початком промови Кобена. І раз ходив сам у ресторан. Може, вам удасться переконати присяжних, що я повернувся до Флінт-­Сіті, убив бідного Френкі Пітерсона і повернувся до Кеп-Сіті за півтори хвилини, які йдуть на те, щоб випорожнити сечовий міхур. Гадаєте, вони на це купляться?

Семюелз поглянув на Ралфа. Ралф стенув плечима.

— Гадаю, більше запитань у нас немає, — мовив Семюелз. — Містера Мейтленда доправлять в окружну в’язни­цю й триматимуть під вартою до досудового слухання в понеділок.

У Террі опустилися плечі.

— Ви не збираєтеся його відпускати, — сказав Ґолд. — Таки не збираєтеся.

Ралф чекав іще одного вибуху від Семюелза, але цього разу окружний прокурор його здивував. Голос у нього був такий же змучений, як у Мейтленда вигляд.

— Годі, Гові. Ти знаєш, що в мене немає вибору, зважаючи на докази. І гра закінчиться, коли прийде збіг за ДНК.

Він знову нахилився вперед, ще раз порушивши особистий простір Террі.

— Ти й досі маєш шанс оминути голку, Террі. Не дуже добрий шанс, але він є. Закликаю тебе ним скористатися. Покинь брехати і зізнайся. Зроби це заради Фреда й Арлін Пітерсонів, які щойно так неймовірно й жорстоко втратили сина. Тобі полегшає.

Террі не відсахнувся, як на те сподівався Семюелз. Натомість він посунувся вперед, і окружному прокуророві самому довелося відхилитися, наче з остраху, що чоловік навпроти чимось інфікований, і він, Семюелз, може заразитися.

— Немає в чому зізнаватися, сер. Я не вбивав Френкі Пі­тер­сона. Я б ніколи не скривдив дитини. Ви не того піймали.

Семюелз зітхнув і підвівся:

— Окей, шанс у тебе був. А зараз… поможи тобі Бог.

  22

БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ ФЛІНТ-СІТІ

ВІДДІЛЕННЯ ПАТОЛОГІЇ ТА СЕРОЛОГІЇ

Кому: Детективові Ралфу Андерсону

Лейтенантові Юнелю Сабло

Окружному прокуророві Вільяму Семюелзу

Від: доктора Ф. Акерман, голови відділення патології

Дата: 12 липня

Тема: Додаток до звіту про розтин / ПЕРСОНАЛЬНО І КОНФІ­ДЕНЦІЙНО

На вимогу викладаю свою думку.

Хоч достеменно невідомо, міг би чи ні Френк Пітерсон пережити акт содомії, описаний у звіті про розтин (проведений 11 липня мною та лікарем Елвіном Барклендом як асистентом), немає жодних сумнівів, що безпосередньою причиною смерті стала гостра крововтрата.

На рештках обличчя Пітерсона, на горлі, плечі, грудях, правому боці й торсі виявлено відмітини зубів. Враховуючи характер поранення, а також фотографії з місця скоєння вбивства, можна припустити такий розвиток подій: Пітерсона силоміць повалили на землю на спину й укусили щонайменше шість, можливо, до дванадцяти разів. Несамовита, неконтрольована поведінка. Потім жертву перевернули на живіт і вчинили акт содомії. На той час Пітерсон майже напевно був непритомний. Зловмисник еякулював або в процесі содомії, або одразу після.

Цей додаток я позначила персонально і конфіденційно, оскільки якщо оприлюднити певні аспекти цієї справи, то преса зробить із них сенсацію не просто місцевого, а національного масштабу. Бракує деяких частин тіла Пітерсона, а саме: мочки правого вуха, правого соска, частково трахеї та стравоходу. Імовірно, зловмисник забрав із собою ці частини тіла, разом зі значним шматком плоті з потилиці, як трофеї. Це, власне кажучи, за найкращого розвитку подій. Альтернативна гіпотеза полягає в тому, що зловмисник їх з’їв.

Як головні слідчі у цій справі ви маєте право діяти так, як вважатимете за потрібне, але я наполегливо рекомендую не розголошувати цих фактів, а також моїх висновків не лише перед пресою, а й на будь-якому судовому засіданні, якщо тільки це буде абсолютно необхідно для ухвалення присуду. Звісно, можна уявити реакцію батьків на таку інформацію, та хто захоче їх на таке наражати? Прошу вибачення, якщо переступаю межі дозволеного, проте в цьому випадку я вважаю це за необхідність. Я — лікар і окружний патологоанатом, та, окрім цього, я — мати.

Дуже прошу вас упіймати чоловіка, який збезчестив і вбив цю дитину, і чимшвидше. Якщо не впіймаєте, то він майже неодмінно зробить це знову.

Фелісіті Акерман, Д. М [57].

Багатопрофільна лікарня Флінт-Сіті

Голова відділення патології

Головний патологоанатом округу Флінт

  23

Головна зала поліцейського управління Флінт-Сіті була велика, та все одно її немов заповнили собою чотири чоловіки, які чекали на Террі Мейтленда, — двоє копів із Поліції штату і ще двоє співробітників окружної в’язниці, усі як один величезні, наче широкофюзеляжні літаки. Навіть попри шок від усього того, що з ним відбулося (і відбувалося досі), Террі це трохи насмішило. Окружна в’язниця стояла всього за чотири квартали. Таку гору м’язів зібрали лиш для того, щоб пересунути його трохи далі, ніж на півмилі [58].

— Руки вперед, — сказав один із в’язничних.

Террі випростав перед собою руки й став спостерігати, як йому на зап’ястки надягають нову пару наручників. Він пошукав очима Гові, бо раптом відчув те саме занепокоєння, як колись у віці п’яти років, коли першого ж дня в дитсадку мама відпустила його руку. Гові саме сидів на кутку вільного столу й розмовляв із кимось телефоном, та щойно впіймавши погляд Террі, завершив розмову й поспішив до нього.

— Не торкайтеся в’язня, сер, — сказав офіцер, що надів на Террі наручники.

Ґолд його проігнорував. Він поклав руку на плече Террі й прошепотів:

— Усе буде добре.

Потім (для Ґолда, як і для його клієнта, це було цілковитою несподіванкою) він поцілував Террі в щоку.

Цей поцілунок лишався з Террі, поки четверо чоловіків вели його вниз центральними сходами до урядового мікроавтобуса, що стояв за патрульною машиною Поліції штату й миготів своєю блимавкою, мов ігровий автомат із джек-потом. А ще слова. Особливо слова — спалахували фотоапарати, загорялися телевізійні прожектори й запитання летіли в нього, мов кулі: «Вам уже висунули звинувачення, це ви зробили, ви невинні, ви зізналися, що ви можете сказати батькам Френка Пітерсона».

«Усе буде добре», — сказав Ґолд, і саме за цю фразу Террі й тримався.

Хоча, звісно, добре вже нічого бути не могло.

Шкода

  14 липня — 15 липня

  1

Блимавка на батарейках, яку Алек Пеллі тримав на центральній консолі свого «експлорера», належала, так би мовити, до приладів «сірої зони». Не те щоб вона була цілком легальна, бо після служби в Поліції штату він уже вийшов на пенсію, а з іншого боку — наче й легальна, бо він був дійсним членом Поліцейського резерву Кеп-Сіті. Хай там як, але цього разу в Алека дійсно виникла потреба вчепити її на приладову дош­ку й увімкнути. За допомогою блимавки він за рекордний час дістався з Кеп-Сіті до Флінта і за чверть дев’ята вже стукав у двері за адресою Барнум-корт,