Читати книгу - "Лице ненависті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Про дітей-убивців та про батьків-убивців (тема, що хвилювала людство іще на зорі літератури — в міфах, у біблії, в давньогрецьких трагедіях, у Шекспіра) тут пишуть весь час; тема популярна, але така нелюдська, що звикнути до неї не можна. А нещодавно повідомили про закон, введений у більшості штатів, згідно якого дитина, яка пристрелила батьків, не має права на спадкування батьківського майна. Отже, є навіть закон для захисту г— кого? Вже на початку свого перебування в Нью-Йорку я припинив окреслювати в газетах повідомлення про збройні конфлікти батьки-діти — самому потім жити не хочеться. Між паперами запала вирізка, зроблена у перший тиждень після приїзду — «Нью-Йорк таймс» від 26 вересня повідомляє, що якийсь Джордж Бенкс, 42 років, застрелив тринадцятеро людей за одним разом, між ними п’ятьох власних дітей. Колись я думав, що на таке здатен був лиш гітлерівський міністр пропаганди Йозеф Геббельс, який здихав у оточеному нашою армією Берліні, виявляється, ні...
В деяких людей тут ненависть розвинулася навіть там, де звичайно розвивається любов, і в цьому душевному збоченні — гіркий до муки сенс. Я повертаюся до проблеми батьків і дітей, беручи до рук лист згаданого мною священика Брюса Ріттера. Він хоче допомогти дітям, позбавленим майже усього — дитинства, любові, батьків...
Звичайний лист з пошти нашої місії при ООН:
«Дорогий друже!
...Вероніці було одинадцять років, коли я зустрів її. На той час її вже одинадцять разів заарештовували за проституцію... Свого дванадцятого дня народження Вероніка не дочекалася, її викинули з вікна десятого поверху. Можливо, це зробив сутенер. Можливо, клієнт. До відповідальності не притягали нікого. Тисячі кинутих і таких, що пішли з дому, дітей, як Вероніка, пізнають таке, чого б їм краще й не знати. їх збито з дороги, їх експлуатують і ввергають у гіркі випробування. Якось зимової ночі 1969 року шестеро безпритульних підлітків постукали до мене у мешкання на Іст-Сайді, де я займався доброчинною діяльністю для бідних. Вони втекли від наркоманів, які хотіли експлуатувати дітей, як сутенери. Спершу вони пристали до незле влаштованої пари в Ионкерсі, штат Нью-Йорк. Ціна, яку ця пара запросила аа свою «гостинність» з 14—17-річних дітей, — зніматися в порнографічних фільмах, лкі вироблялися просто в мешканні. Тієї ночі я надав підліткам притулок, Наступного дня прийняв чотирьох їхніх друзів.Це був день, коли і я з’ясував для себе, що ніхто — ні заклади соціального забезпечення, ні ради по роботі з молоддю, ні лікарні, ані бюро по охороні дитинства — не бажає відповідати за них...
Я вірю, що кожну дитину належить оточити чуйною допомогою, якої вона потребує, щоб розірвати з минулим й зробити свій життєвий вибір. Будь ласка. Зробімо разом хоч що-не- будь. Сьогодні ж, поки наступне молоде життя ще не знищено... Допоможіть мені надати цим дітям те, чого вони потребують: їжу, притулок, одяг, медичне обслуговування, освіту, працю...»
Мій кореспондент просив грошей, дуже переконливо просив, і якби в мене гроші були, я, звичайно, послав би йому. Але таких листів надходить чимало, і негаразд, напевно, справи в Нью-Йорку, якщо в радянське дипломатичне представництво звертаються з проханням допомогти в порятунку американських дітей. Коли на висоті революції наша країна, змучена, знекровлена, голодуюча, взялася рятувати безпритульних, — це було якраз в період чергових американських «блокад і санкцій» проти Радянської влади, — ми добре розуміли, що майбутнє країни має бути збережене, — тільки країна, яка не вірить у власне майбутнє, може не берегти його. Багато десятків тисяч американських дітей, які щороку зникають в порості доріг та міських нетрищ,— це знову не лише тема для розмови про чужих дітей, це тема для розмови про чужий спосіб життя. Ти пробач, що я в листах часом користуюся термінологією наших підручників, а не лише наших бесід. Але що діяти, коли ілюстрації до багатьох книжок доводиться побачити через стільки років по тому, як ми їх позакривали. Взагалі здається, що час забирає з собою найбільші власні муки й приниження —* в крайньому разі, консервує їх у підручниках... Але що це Повертаючись до проблеми різних поколінь та взаємин між ними, наведу маленьке повідомлення з «Нью-Йорк тайме» за 8 листопада: «Члена неонацистської групи було заарештована за убивство підлітка, який повідомив поліції про поширювану в трьох школах расистську літературу. Тіло Джозефа Гувера, 17 років, було виявлено 13 жовтня з вісьмома вогнепальними ранами в голові... Перрі Бернар Вартан, 41 року, якого підозрюють у вбивстві, знаходиться під арештом з недільної ночі...»
Складно це — взаємини між людьми різного віку, різної»мо- ралі, різних, різних, різних...
ЛИСТ (8)
Мила моя, вислів Козьми Пруткова: «Якщо хочеш бути щасливим — будь ним» — найбільше пасує американцям. Тут люблять казати, що кожен успіх «селф мейд», тобто твориться власноручно. Можливо, у багатьох випадках так воно і є — в газетах люблять писати про везіння, поширюючи саме поняття і на гру в карти, і на спортивні лотереї, і на професійні кар’єри. З погляду везіння кокетливо оцінюють президентські вибори й наслідки марафонського бігу, виторг у лавці й наслідки голосування в ООН. Я. сказав би, що чимало американців фаталісти або роблять вигляд, що вони фаталісти, хоч багатьом з них це заважає збагнути сутність явищ.
Віра перших іммігрантів у провидіння, яке допомогло їм подолати океанські шторми, приросла до приблизного в багатьох уявлення про влаштування світу й сформувала в так званому «середньому американцеві» дивовижну, просто-таки релігійну віру у «свій шанс». Шанс цей реалізують в губернаторських виборах (на початку листопада вони пройшли по країні), у заснуванні власних крамничок (я чув, як один продавець на Двадцять восьмій вулиці сказав другому: «Відтоді, як ми придбали цей заклад, нам не таланить»), в подружньому житті (ціла галузь кінопромисловості експлуатує цю тему), навіть в урядових проектах. Часом це йде від небажання зорієнтуватися в явищі, часом — від прагнення спростити, а іноді від того, що не хочеться вірити в дійсність.
Наприкінці жовтня американська представниця в ООН Джін Кіркпатрік офіційно попередила, що її країна піде з Генеральної Асамблеї, якщо при голосуванні затвердять іранську пропозицію про вигнання Ізраїлю з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лице ненависті», після закриття браузера.