Читати книгу - "Лице ненависті"

сесії.‘Газети потім довго обсмоктували тезу про те, до чого ж останнім часом не таланить Ізраїлеві і як змінилася Організація Об’єднаних Націй, ота сама, на побудову штаб-квартири якої на своїй території Сполучені Штати пішли, ніяк не передбачаючи, що ООН завдасть їм таких клопотів.

Ну, гаразд, тут, певно, саме час розповісти тобі про те, як виглядає Організація Об’єднаних Націй, Організація, слід сказати, з везінням пов’язана найменше. Тут досить закономірно відбиваються процеси, які відбуваються нині у світовій спільності.

Повернуся до початків. На 16 акрах території біля Іст-Ріве- ру — Східної ріки — зійшлись представники 157 країн — всю земну кулю втиснуто на цьому п’ятачку. Щоразу на Генеральну Асамблею ООН з’їжджається тисячі зо три представників з усього світу — всі вони розміщуються в кабінетах та залах засідань, впритул приставлених до 39-поверхової споруди. Крім прибулих на сесію, в Нью-Йорку працює 5 256 співробітників нью-йоркської частини секретаріату ООН (ще понад 15 тисячпрацює на виїзді). У кожної держави в секретаріаті своя квота. Тут-таки буває близько двох тисяч щоденних відвідувачів (кажуть, що число їх зменшується) і триста журналістів, акредитованих при ООН. Цю людську масу пов’язано з Об’єднаними Націями прямим службовим обов’язком чи миттєвою (як екскурсантів) цікавістю, і люди ці товчуться на отих шістнадцяти акрах чи їздять по Нью-Йорку в машинах з дипломатичними номерами.

Терористи не раз планували й здійснювали вибухи в югославській, кубинській, радянській місіях — хіба лише в них? В представництві УРСР при ООН нещодавно зарівняли дірочку в стіні — з даху синагоги напроти стрельнули нам у вікно. Поліція розвозить охоронні бар’єри, ставить їх під дверима, перевіряє документи, а декілька полісменів мають шрами від ран, що лишились після вибухів бомб. Кубинські «гусанос» («черв’яки» — так звуть цих терористів) стріляли по ООН з міномета. Чілійські фашисти вбили кількох видатних противників Піночета, вони ж якось підірвали біля нашого представництва випадковий автомобіль, переплутавши його з дипломатичним. Так що усе це серйозно, хоч нашаровуються й дрібниці. Ну, приміром, отаке меланхолійне повідомлення з «Нью-Йорк таймс» за 30 жовтня. Це таке повсякденне повідомлення, що і його не виноситиму в рубрику «Преса»: «Коли холодне ранкове світло замерехтить у ці дні над Східною 67-ю вулицею, 50— 60 підлітків збираються біля радянської місії при Об’єднаних Націях і заспівують псалми й молитви... Це учні єврейської релігійної школи, розташованої на Східній 78-й вулиці... А щодня в обідню перерву один клас відкладає їжу й приходить до місії СРСР, щоб провести молебень після полудня...» Як ти розумієш, моляться вони (й дуже голосно) зовсім не за Радянську владу. Але коли б тільки це... Я ніколи, навіть в літа свого голодного дитинства в зруйнованому війною Києві, не чув такої густої лайки, як та, що її вивергають у мегафони, спрямовані на вікна нашого дипломатичного представництва. В Нью-Йорку це справа звична; на мить я уявив, що вчинилося б, якби зробити щось подібне в Москві напроти американського посольства, наприклад; скільки б різних «голосів» поливали нас радіобрудом і чого б не наплели про нас в тутешніх газетах.

Гаразд, повернемось до ООН. З нашої преси ти, напевно, достатньо знаєш про роботу Об’єднаних Націй. В усякому разі, ми давно вже тут задаємо тон усім мирним ініціативам, а значить, і даємо людям надію. Це відчувалося, й коли американський держсекретар Джордж Шульц звів свій виступ до ствердження того, що лиш політика з позиції сили має сенс, пролунало це не тільки безцеремонно, а й безнадійно. А підстави для втрати надій в багатьох — особливо з маленьких та бідних країн — такі великі, що покрикування, повертає їх обличчями у наш бік, бо немає звідки чекати їм на підтримку.

Коли казати про враження особисті, то зразу ж відзначу, що мені дуже подобаються наші молоді дипломати, які витримують люті сутички з опонентами добре тренованими, блискуче виступають самі й здатні підготувати матеріал до виступу на будь-якому рівні.

У залі Генеральної Асамблеї — 1092 крісла, розраховані щонайбільше на 182 делегації; з урахуванням резервів є ще місця для 25 делегацій (по шість крісел в кожному). Ті, хто приходить нині і хто прийде сюди назавтра, можуть слухати кожен виступ*на одній з шести офіційних мов ООН — через навушники, з’єднані з перекладацьким пультом, — англійською, арабською, іспанською, китайською, російською і французькою. Перекладачі найвищої кваліфікації, їх знають на ім’я, пізнають по голосах. Перекладачі вміють усе. Виступаючи в третьому комітеті ООН, я мусив вмістити десять сторінок густого машинопису в п’ятнадцятихвилинний регламент. Кулеметна швидкість моєї мови супроводжувалась такою самою скоромовкою перекладача; після виступу мені сказали, що це звичайна справа: синхронні перекладачі з ООН — світова еліта свого фаху.

Повторюю: все це праця — важка й щоденна, не завжди помітна з першого погляду. Екскурсанти дивуються, до чого ж в ООН усе чинно й вивірено — до найменших подробиць.

...У спеціальному поштовому відділенні можна купити дуже красиві марки, листи з якими дозволяється висилати тільки з цього приміщення; можна сфотографуватися в складі делегації, запросивши для цього офіційного фоторепортера ООН.

А скільки ж вихорів поблизу й оподалік приміщень Об’єднаних Націй! На малому асфальтовому п’ятачку напроти делегатського входу майже постійно відбуваються бурхливі мітинги, розгортаються плакати, яких так багато, що часом їх ніхто й не читає. Крім публіки, що протестує проти дій того або іншого уряду, мітингують гомосексуалісти й представники найхимерніших сект, болільники бейсбольних команд та художники-модерністи.

Праведне переплітається з грішним: не завжди можна сказати, з якого приводу хтось прикув себе наручниками до огорожі ООН. Наручники продаються в магазинах, демонстранти в Нью-Йорку всякі, і полісмен з однаковою байдужістю даєпо ребрах більшості з них, покручуючи палицею, чекаючи на бригаду слюсарів, які перетнуть наручники автогеном.

Та часом це все набуває характеру поважного і хвилює цілий світ, як під час багатотисячних антивоєнних демонстрацій, які різко вирізняються з ярмарку, що вирує довкруг ООН. Останнім часом американські прихильники миру активізувалися, й рейганівська адміністрація починає дратуватися ними не на жарт. («Нас дуже багато, —- розповідала мені письменниця Еріка Джонг. Коли минулого літа я ішла тут в антивоєнному поході, на душі було так, наче цілий світ нарешті об’єднався супроти зла, і ми йшли так серйозно, як ніколи в житті ще я не ходила...»)

Але ходімо прогуляймося неозорістю приміщень ООН — це ж іще й музей, прикрашений працями найвідоміших художників нашого часу — реалістів та модерністів. Роботи французів Леже і Шагала, норвежців Арнеберга і Крога — лиш кілька з тих, що найбільше запам’ятовуються. Країни оформлювали будівлі