Читати книгу - "Вибрані твори. Том II"

а бранець не одержує звісток.

Клеопатра. Ти не більше бранець, ніж я, ніж Цезар. Протягом останніх шести місяців ми обложені в цьому палаці моїми підданцями. Тобі дозволено ходити по березі серед війська. Чи можу я сама або Цезар ходити далі?

Потіній. Ти ще дитина, Клеопатро, і не розумієш цих справ.

Жінки сміються. Клеопатра дивиться на нього таємничо.

Чарміяна. Я бачу, ти не знаєш останніх новин, Потінію.

Потіній. Яких це?

Чарміяна. Що Клеопатра більше не дитина. Сказати тобі, як можна стати набагато старшим і набагато, набагато мудрішим за один день?

Потіній. Я волів би стати мудрішим без того, щоб стати старшим.

Чарміяна. Ну, тоді йди на вершину маяка і звели кому-небудь узяти тебе за волосся й скинути в море. (Жінки сміються).

Клеопатра. Вона має рацію, Потінію, вода виполоще з тебе твою зарозумілість! (Жінки сміються. Клеопатра нетерпляче встає). Вийдіть, усі ви! Я говоритиму віч-навіч із Потінієм. Фтататіто, повиганяй їх. (Вони зі сміхом вибігають. Фтататіта зачиняє за ними двері). Чого ж ти ждеш?

Фтататіта. Не годиться, щоб цариця залишалася сама з...

Клеопатра (перебиваючи її). Фтататіто, мені слід принести тебе в жертву богам твоїх предків, щоб навчити тебе, що цариця Єгипту я, а не ти.

Фтататіта (з обуренням). Ти така ж, як і всі інші. Ти хочеш бути тим, що оці римляни називають «новою жінкою». (Вона виходить, грюкнувши дверима).

Клеопатра (звнову сідаючи). Отже, Потінію, нащо ти підкупив Фтататіту, щоб вона привела тебе сюди?

Потіній (серйозно вивчаючи її). Клеопатро, те, що вони сказали мені, — правда. Ти змінилась.

Клеопатра. Поговори з Цезарем щодня протягом шести місяців — і ти перемінишся.

Потіній. Всі гомонять, що ти захопилася оцим дідом.

Клеопатра. Захопилася? Що це значить? Бути шаленою, так? О, ні. Якби тільки я була шаленою.

Потіній. Ти б хотіла бути шаленою? Чому?

Клеопатра. Коли б я була шаленою, то робила, що хотіла, за винятком тих випадків, коли Фтататіта мене била; і навіть тоді я обдурювала її й нишком робила посвоєму. Тепер, коли Цезар зробив мене мудрою, даремно хотіти чи не хотіти: я роблю те, що повинна робити, і немає часу думати про себе. Це не є щастя, але це — величність. Коли б Цезар поїхав, мені здається — я змогла б управляти єгиптянами, бо тим, чим є Цезар для мене, тим є я для всіх оцих дурнів навколо мене.

Потіній (жорстко дивлячись на неї). Клеопатро, це, може, славолюбство юности.

Клеопатра. Ні, ні! Не в тому річ, що я така розумна, а в тому, що інші такі дурні.

Потіній (задумливо). Щира правда, в цьому й весь секрет.

Клеопатра. Добре, а тепер скажи мені те, що ти прийшов сказати.

Потіній (у замішанні). Я? Нічого.

Клеопатра. Нічого?

Потіній. Тобто — лише просити, щоб мені повернули волю. От і все.

Клеопатра. Ради цього ти схилив би коліно перед Цезарем. Ні, Потінію, ти прийшов з якимось планом, який залежав од того, що Клеопатра — ще маленьке кошеня. Тепер, коли Клеопатра — цариця, план загинув.

Потіній. (покірно схиляючи голову). Це так!

Клеопатра (радіючи). Ага!

Потіній (підводячи очі й пильно дивлячись на неї). Клеопатра справді цариця, вже не полонянка й не рабиня Цезарева?

Клеопатра. Потінію, всі ми — раби Цезареві, всі ми в цій єгипетській землі,— чи хочемо цього, чи ні; а та, що досить мудра, щоб це зрозуміти, царюватиме, коли Цезар поїде.

Потіній. Ти натякаєш на від’їзд Цезаря.

Клеопатра. Що ж, коли й так?

Потіній. Хіба він тебе не любить?

Клеопатра. Любить мене! Потінію, Цезар нікого не любить. Хто ті, кого ми любимо? Лише ті, кого ми не ненавидимо; всі люди нам чужі й вороги, крім тих, кого ми любимо. Але з Цезарем це не так. Він не має в собі ненависти; він дружить з усяким, як це він робить з дітьми й з собаками. Його доброта до мене — дивовижна. Ні мати, ні батько, ні няня ніколи так про мене не турбувалися, не відкривали мені так вільно своїх думок.

Потіній. Добре, хіба це не любов?

Клеопатра. Що з того, коли він зробить те саме для першої стрічної дівчини дорогою назад до Риму. Поспитай у його раба Британія: він до нього такий же добрий. Ні, поспитай навіть його коня! Його доброту не я викликаю: вона в його натурі.

Потіній. Але чому ти певна в тому, що він не кохає тебе так, як чоловіки кохають жінок?

Клеопатра. А тому, що я не можу примусити його ревнувати. Я вже пробувала.

Потіній. Гм! Може, мені тоді слід було краще спитати так: чи закохана ти в нього?

Клеопатра. Чи можна бути закоханою в бога? До того ж, я кохаю іншого римлянина; того, кого я бачила задовго до Цезаря — не бога, а мужа — того, хто може любити й ненавидіти, того, кому я можу заподіяти біль, і хто може заподіяти його мені.

Потіній. Цезар знає про це?

Клеопатра. Так.

Потіній. І він не сердиться?

Клеопатра. Він обіцяє прислати його в Єгипет, щоб догодити мені.

Потіній. Я не розумію цього чоловіка.

Клеопатра (з величною зневажливістю). Ти — розуміти Цезаря! Яким чином ти б це міг? (Гордо). Я його розумію — інстинктом.

Потіній (хвилину поміркувавши, шанобливо). Ваша величність допустили мене сьогодні до себе. Яку справу має до мене цариця?

Клеопатра. От це саме. Ти гадаєш, що, зробивши мого брата царем, ти будеш привити Єгиптом, як його опікун, і що він малесенький дурник.

Потіній. Цариця волить так говорити!

Клеопатра. Цариця волить говорити ще й таке: Цезар з’їсть тебе, і Ахілла, і мого брата, як кішка з’їдає мишей; він надіне на себе оцю єгипетську землю, як пастух надіває свою одежу. І коли він зробить це, він повернеться до Риму й залишить тут Клеопатру в ролі його намісниці.

Потіній (вибухаючи гнівом). Цього він ніколи не зробить. У нас є по тисячі чоловік на кожний його десяток; ми проженемо в море його і його жебрацькі леґіони.

Клеопатра (встаючи, щоб вийти, говорить зневажливо). Ти хизуєшся, як найзвичайнісінький дурень. Іди ж і приводь свої тисячі; та поспішай, бо Мітрідат Перґамський уже близько з підмогою для Цезаря. Цезар зумів тримати вас у страхові з двомя леґіонами; ми побачимо, що він зробить із дванадцятьма.

Потіній. Клеопатро...

Клеопатра. Досить, досить! Цезар збалував мене, інакше я не говорила б з таким нікчемою, як ти. (Вона виходить. Потіній з лютим