Читати книгу - "Лютеція"

142
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 82
Перейти на сторінку:
як пан Ігнацій розпочав гомеопатичне лікування, я найбільше страждав за Юлію, бачив її моральний занепад, звинувачував себе і, незважаючи на ганьбу, яку вона на себе накликала, готовий був упасти до її ніг і залишатися так, поки вона мені не вибачить. Але й критися не буду — я не доспав, не доїв, у зітханнях і сльозах дні і ночі перебув.

Юлія була для мене завжди гідною поваги, і я її щиро любив, але від часу гомеопатичного лікування, яке ночами відбував з нею пан Ігнацій для того, щоб прив’язати її до себе, я часом починав нею гордувати. І справді Юлія з того часу відчула смак до пана Ігнація, а про мене часто говорила: „Я знаю, що він за мною пропадає, але що ж, серцю не можна наказати, мені його шкода, але любити його я не можу“. Часом відзивалося щось із почуття до мене, але воно ставало дедалі слабкішим».

Вагилевич описує пані старостиху як неприємну персону, в якої «дуже відгонило з рота, і вона любила цілуватися... це була стара жінка, обличчя нарум’янене, голова напхана своїми родинними зв’язками, уроджена розпусниця, яка веліла облапувати свою небогу, а панщина ця відбувалася двічі на день. Поводження її з Юлією було грубе, негідне, вона обзивала її курвою, свинею, била по обличчі й навіть різками, щоб видати за Ігнація. Робилося це приховано; публічно ж вона розповідала про кривду, яку я заподіяв її небозі, і погрожувала, що покаже „тому циганові“, де раки зимують».

Нарешті поширилася чутка, що Юлія виходить заміж за Ігнація. Але Юлія не може залишити свого коханого Янечка просто так і починає сватати за нього свою родичку панну Емілію М., кажучи, що вона любить книжки, що Вагилевич їй подобається й навіть забере сина в Юлії та буде його виховувати. «Коли мати й тітка їй говорили, що вони опиняться в смішному становищі, якщо я не погоджуся, вона відповіла: „Він повинен одружитися, я так хочу, він повинен мене слухати“», — нотує далі поет.

Вагилевич відводив душу з Ернестиною, яка була в курсі всіх міських пліток. Ернестина мала змогу провідувати його і не соромилася залишатися на ніч, поки її батьки були поза Львовом. Вона ж і переповідала всі останні новини:

— Абись знав, старостиха посварилася з Ігнацієм через те, що той почав уникати її палких почуттів, і прогнала. А Юлія геть здуріла: почала за ним побиватися, писати слізні листи, аби вернувся. Але той відповідає: усе, що було приємне, я зазнав, а насолода з панею старостихою мені впоперек горла стала. Тут з’явився в старостихи ще один конкурент, її кузен пан М... Не чув про нього? Відомий гульвіса. І Юлія знову стала капланкою нічних оргій.

Вагилевич занотовує: «Пан М. нетямився, звідки звалилося на нього таке щастя, а пані старостиха казала Юлії: „Позатискайся з ним, то набереш смаку“. А коли та плакала й нарікала: „Ви мене вбиваєте, а моя дитина залишиться сиротою“, — шмагала її різками. „Розпуснице, давала тому циганові і другому злодієві, а цьому доброчесному хлопцеві не хочеш дати! А я тебе позбавлю спадщини й маєток йому запишу! Ану, добродію, розіпни їй запаску, покажи! Підніми їй спідничку, тобі то не вперше!“ І коли та плакала, наказувала пиляти її у своїй присутності. І пан М. запевняв, що він тут не осоромиться. Тоді по місту поширилася з його вуст плітка, що в Юлії гарне тіло, але сама вона не смачна. А Юлія жалілася, що я ніколи її поведінки не вибачу, ба навіть і не повинен вибачити. Урешті вона порозумілася і з паном М. та набрала до нього смаку, хоча він до неї ні».

— Це якесь закляття з тою Юлією, — зітхав Вагилевич. — Коли мені здається, що нарешті нашим стосункам кінець, вона починає за мною стежити, збирати чутки. Всі нові мої вірші бере на свій карб, їздить до знайомих і читає їм, додаючи: «Як сильно він мене любить! Я ще дочекаюся, що він біля моїх ніг проситиме пробачення».

— Ой, а що з нею було, коли вона довідалася, що ти був закоханий в Марію Бачинську! — ділилася плітками Ернестина. — І що вона тебе теж любила. Тут її бідолашна душа була просто смертельно вражена.

— Чим?

— Ну, та переконанням, що вона для тебе не така вже й мила. А перед тим осмішила себе нісенітницею, що тебе ніхто не може любити. Тоді часто казала дитині: «Янечку, татко нас залишив, але він вернеться, бо до каталажки піде». А родичам: «Якщо мене Ігнацій не візьме, то я вмру».

Вочевидь, Юлія нарешті вподобала нічні оргії. А за кілька днів знову знервувалася, чуючи про Іванові походеньки. Інколи таке враження, що вона несповна розуму. Вона відшукала Кранцю, яка завагітніла від поета, і запросила до себе, намовляючи подати скаргу на гульвісу. Але коли Кранця відповіла, що спочатку повинна порадитися з Вагилевичем, Юлія впала в істерику.

Нарешті змилосердився й повернувся Ігнацій, за яким вона посилала десять разів на день, запрошуючи до себе. Відтак приїхала її мати, і вона з нею пішла зі скаргою на Вагилевича до ерцгерцога й президента міста та домоглася права на позов.

А потім Юльця «купила садові ножиці, — свідчить Вагилевич, — щоб мені яйця відрізати, і випробовувала їх на своєму синові. Кажуть, що та сцена відбулася з крокодилячим плачем, а дитя вислали в козубі за сім миль до якоїсь парохії».

«Кранцю я любив і бував у неї, а вона в мене, я дав їй зрозуміти, що її стан мене дуже турбує, бо вона заслужила це своїм почуттям. Але Юлія їй цього не могла пробачити. Вона заборонила їй бувати в мене, плакала, била її, давала їй гроші; то купувала в неї дитину, то хотіла її отруїти якимось порошком. Її тітка радила скинути дитину. Тут вийшла на сцену і Юзя, яка також завагітніла, не знаючи, від мене чи від кого іншого, нарешті вирішила, що від мене. Вона Юлії подобалася найбільше, бо виявляла до мене ворожість, на запитання, чи був я їй приємним, відповіла: „Зовсім ні, такий нудяра!“ Юля відразу втішилася: „Ти одна мене зрозуміла, а та свиня Кранця каже, що він такий приємний!“ І, виявляючи свою вдячність, дала їй 400 флоринів».

До Кранці й кухарки додалася ще й стара єврейка Мішалік, ще одна коханка, яка твердить, що Вагилевич її взяв силоміць, і вона завагітніла. «Правда, що Мішалік я взяв, але

1 ... 22 23 24 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лютеція», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лютеція"