Читати книгу - "Дівчина у павутинні"

по-дитячому, наче звичайнісінька пуста балачка гакерів. Раптом їй захотілось напитися до нестями. Утомлено човгаючи, вона попрямувала на кухню й принесла звідти пляшку віскі «Талламор Дью» та кілька сортів пива, щоб сполоснути рота, після чого сіла за комп’ютер і почала пити. Вона нічого не святкувала, ні. Ніякого тріумфу в її тілі не лишилося. Натомість вона відчувала… що ж то було? Завзяття, мабуть.

Вона все пила й пила, поки за вікном ревіла буря, а з «Республіки гакерів» потоком лилися вітальні вигуки. Але її більше нічого не хвилювало. Заледве тримаючись у вертикальному положенні, вона швидко змахнула рукою все зі стола, байдуже спостерігаючи за тим, як летять на підлогу пляшки й попільнички. Потім вона подумала про Мікаела Блумквіста.

Це все через алкоголь. Давні думки про Блумквіста спливали саме тоді, коли вона напивалася, і майже несвідомо, дуже легко вона влізла в його комп’ютер — це вам не АНБ. Туди Лісбет здавна знала найкоротший шлях, і спочатку її навіть зацікавило, що вона там, власне, забула.

Адже їй до нього байдуже? Він пішов в історію, привабливий ідіот, у якого вона колись була закохана, і наміру повторювати цю помилку вона не мала. Їй слід було б просто від’єднатися від мережі й кілька тижнів навіть не дивитись на комп’ютер. Але вона все-таки залишилася на його сервері, і за мить її лице засяяло. Калле Блумквіст, хай йому трясця, створив файл під назвою «Скринька Лісбет», і в цьому документі було питання для неї: «Що нам думати про штучний інтелект Франса Балдера?»

Вона все ж таки злегка всміхнулася. Почасти, мабуть, через Франса Балдера — комп’ютерного фаната, зацикленого на вихідних кодах, квантових процесах і можливостях логіки. Та насамперед тому, що Мікаел цікавиться нині тим самим, що й вона. І хоч Лісбет уже давно хотіла все вимкнути й піти спати, проте написала відповідь: «Балдерів інтелект зовсім не штучний. А як почувається твій? І що станеться, Блумквісте, коли ми створимо машину, трохи розумнішу за нас самих?»

Тоді вона пішла в одну зі своїх спалень і просто в одязі знесилено звалилася на ліжко.

Розділ 7

20 листопада

У редакції журналу ще щось сталося, до того ж недобре. Але розповідати подробиці телефоном Еріка не хотіла. Вона наполягала на тому, щоб приїхати до нього додому.

— Ти відморозиш свій чудовий задок! — спробував відмовити її Мікаел.

Та Еріка його наче не чула, і, якби не її тон, він навіть зрадів би тому, що вона така вперта. Відколи він вийшов з редакції, йому дуже кортіло поговорити з нею, а може, ще й затягти її в ліжко й зірвати з неї весь одяг. Та щось підказувало йому, що цього не буде. Її голос звучав стурбовано, і, коли вона пробурмотіла: «Вибач», — Мікаел стривожився ще більше.

— Я негайно беру таксі, — сказала вона.

Минуло трохи часу, перш ніж вона з’явилася. Блумквіст знічев’я зайшов у ванну кімнату й глянув у дзеркало. Він, звісно, мав і кращі дні. Його волосся розкудлане, давно не стрижене, під очима — капшуки. І виною тут Елізабет Джордж. Вилаявшись, він вийшов з ванної й заходився прибирати в квартирі.

Принаймні на це Еріка поскаржитися не зможе. Хоч як довго вони знали одне одного, хоч як тісно переплітались їхні долі, Мікаел усе ще страждав на комплекс чистоти. Він син звичайного робітника й парубок, вона заміжня жінка з порядного товариства, яка жила в ідеальному будиночку в Салтшебадені. А проте пристойніший вигляд його помешканню не зашкодить.

Запустивши посудомийну машину й вимивши раковину, він побіг викидати сміття. Він навіть устиг пропилотяжити у вітальні, полити квіти на підвіконні й дати лад книжковій шафі та полиці з журналами, перш ніж пролунав дзвінок. У двері не тільки дзвонили, а й нетерпляче стукали.

Відчинивши, Блумквіст жахнувся: перед ним стояла наскрізь промерзла Еріка. Вона буквально трусилася, наче листочок. І не тільки через погоду. На її голові навіть не було капелюха. Вітер зовсім зіпсував її охайну зачіску, а на правій щоці з’явилося щось подібне до подряпини.

— Ріккі, що з тобою? — запитав він.

— Відморозила свій чудовий задок. Не змогла зловити таксі.

— А що в тебе на щоці?

— Послизнулась, упала. Разів зо три, здається.

Він глянув на її темно-червоні італійські чоботи на високих підборах.

— Таж у тебе ідеальне взуття для глибокого снігу!

— Еге ж, ідеальне. Не кажучи вже про те, що я вранці вирішила нічого не піддягати… Геніально!

— Заходь, я тебе зігрію.

Еріка впала йому в обійми, затремтівши ще сильніше, і він міцно притис її до себе.

— Вибач, — знову сказала вона.

— За що?

— За все. За «Сернер». Я була дурепа.

— Не перебільшуй, Ріккі.

Змахнувши сніжинки з її волосся й чола, він обережно оглянув рану на щоці.

— Ні, ні, я маю тобі все розповісти, — промовила Еріка.

— Але спершу зніми з себе одяг і посидь у гарячій ванні. Хочеш келих червоного вина?

Вона захотіла, а тоді довго сиділа у ванні з келихом, що в нього Мікаел двічі або й тричі доливав. Він сидів поруч з нею на унітазі, слухаючи її розповідь, і, попри зловісні новини, їхня розмова мала примирливий характер, немов вони прорвалися крізь стіну, яку останнім часом звели між собою.

— Певна річ, ти від самого початку вважав, що я вчиняю як ідіотка, — казала вона. — Ні, не заперечуй, я тебе дуже добре знаю. Але ти мусиш зрозуміти, що і я, і Крістер з Малін не бачили іншої ради. Ми найняли Еміля й Софі — і так цим пишалися. Вони ж мало не найпопулярніші журналісти, так? Для нас то було неймовірно престижно. Це показувало, що «Міленіум» на ходу. Про нас знову пішов добрий поголос, з’явилися позитивні статті в «Резюме» й «Даґенс медія». Просто як у давні хороші часи. Чесно кажучи, особисто для мене велике значення мало те, що я пообіцяла й Софі, й Емілеві, що в нашому журналі вони зможуть почуватись упевнено. «Фінансово ми стабільні, — так я їм казала. — За нами Гаррієт Ванґер. Ми матимемо гроші на приголомшливі, глибокі репортажі». Ти й сам розумієш, що я справді в це вірила. А тоді…

— …небеса впали.

— Саме так, і річ не тільки в кризі медійного й красі рекламного ринку. На всьому позначився ще й гармидер у самому «Ванґер-концерні». Не впевнена, що ти до кінця розумів, яка там була веремія. Часом я розглядаю це майже як політичний переворот. Усі давні реакційні сили — і чоловіки, і жінки,