Читати книгу - "Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Отже, Оришка пішла до лісу й заловила чи то діда з русалкою, чи то саму русалку… Сама-самісінька в ліс ходила! І щось там їй, розлучниці, заподіяла! Так чи ні, а звідти бабка вернулась переможницею: дід ходити до лісу перестав, а русалки відтоді ніхто не бачив!
У верховітті мовби щось звереснуло і знов полопотіло крилами. Чоловіки, порадившись, постановили, що це сойка: та вміє навіть людей передражнювати.
31. Дослідницький рай?
Під гору дерлися мовчки, і Софійка мала змогу обдумати почуте. Охо-хо! Справа гірша, ніж гадалося! Виявляється, Росяниця мститься не чоловічій, а жіночій половині Вишнево-Ягідного роду! З Оришкою не впоралась, то Софійку вибрала крайньою?!
Вони вже вийшли на рівне, трохи відсапались, і дідусь згадав про головну мету прогулянки:
— От вам і Білокрилівка! Правда, не знаю, чи на цій річці було, чи, може, на Олексівському болоті… Дідова хата, подейкують, стояла під ліском, де колись багато бузьків було… А де це? І де тепер ті бузьки? Як трапиться одне гніздо — вже подія!
— Бузьки? Чорногузи тобто? — зрадів краєзнавець. — Зразу треба було сказати! Подивіться навколо!
Софійка підвела очі й завмерла. Страшний сон? Сцена з фільму жахів? Крізь мовчазні сутінки звідусіль, наче монстри, їх обступали… обідрані, напівмертві старі дерева. Немов страховиська, простягали до мандрівників свої покорчені лапи-гілляки, поляпані мовби якимось вапном! А на кожному стовбурі — ніби стара пелехата шапка!
— Атож-атож! — торжествував Гарбуз. — Отак-от моторошно виглядає місце масового поселення, по-науковому — колонії, нашого найсвященнішого, найблагороднішого птаха — чорногуза, по-науковому — лелеки білого! Саме в цій частині Білокрилівського лісу вони селяться й живуть у природних умовах з давніх-давен!
Справді, лише тепер утямила: всі дерева залиті пташиним посльодом! А верхівки вимощені гіллястими гніздами! Оце якось покаже Сашкові!
Так то так, але для повної правдивості чогось бракувало!
— А де ж… самі бузьки?
— Ку-ку, онучко! — розвів руками перед Софійкою дідусь Іван (мабуть, навчився у Віти). — Отямся! Зима надворі!
І справді, ку-ку.
— О, навесні, як прилетять, буде тут і ґвалту, і клекоту! Влітку, як малі вилуплюються, і потикатись небезпечно: такий ярмарок, таке тирловисько! — усміхався Гарбуз. — Зелені майже не видно, та й тяжко їй тут рости! Все в чорно-білих тонах! Наче в пеклі побуваєш! І в той же час — чистий рай для дослідників!
— Та й для чорногузів, мабуть, теж! — вражено хитав головою дідусь. — Ти ба, не знав, що й тепер є бузькові гаї! Отже, мій дід жив таки під Білокрилівським лісом, таки біля Кам'янки відбувалися ті пригоди!
— Слухайте! — Аж підскочила від нового відкриття. — А може, того й Білокрилівський? Бо ж лелека — теж тотем давніх людей?
— Ще ніби від Лелі, богині краси та кохання, походить! — усі радісно закивали.
Стало веселіше. Тим паче, колонію вже минали, вдалині чорніли звичайні хащі, а ще далі чулося рятівне гудіння траси.
— Отак і розкажеш, Софійко, в школі: як налетять з лісу на Вишнопіль об’їдати вишні, як закриють небо своїми білими крильми!..
— Як понаїдаються тих п’яних вишень, що ваш прадід вирощував! — згадала колишню дідусеву побрехеньку.
— О, тоді їм уже ні жаб, ні змій на закуску не треба! — реготав дідусь.
— І все-таки, і все-таки! Щось тут не в’яжеться! — порушив ідилію Гарбуз. — На бузька як не дивись, а він — чорногуз, та й годі! Гузка, задня частина, чорна. Хіба колись недобачали?
Розчаровано примовкли. Добре, що траса близенько, нарешті спинять якогось приміського автобусика — і додому!..
— До речі, Софійко, про змій і про «дому»! — плеснув себе по чолі дідусь. — Забув похвалитись: у нашому погребі вужі завелися! На зміну клімату, чи що?
— І у ва-а-ас? — протягла Софійка.
— Серед зими? — здивувався пан Віктор.
Але договорити не встигли: з темряви у бік Вишнополя вже торохтіла маршрутка.
32. Опір триває
Що ж такого утнула тоді розгнівана бабка Оришка? Десь там, у її вчинкові, є для Софійки порада-підказка! На жаль, дідусеві невідомо, а більше спитати немає в кого, бо у неї він — її єдиний онук!
Софійка давно забула про Малофонтанну вулицю і вигулювала Ростика в інших кутках. Центр, де зовсім недавно продавались ялинки… Сашкова точка… їхній колишній спільний будинок… Марно тягала візочка туди-сюди, марно вдавала, що милується місцевими краєвидами, й кидала нарочито байдужі погляди по вікнах знайомого напівпідвалу!
Ніде, ніде немає того безсовісного Фадійчука!
Ясно, до кого тепер тягне його, «рожденого, хрещеного і молитвеного»! Хитро придумали: стрічаються, певно, десь подалі від Софійчиних очей! Цікаво, як Підліснячка поєднує ці побачення й заняття в математичному гуртку? Адже вона, саламандра тритонівна, уже й туди свої плавці запустила. Суть не в алгебрі, звісно: хай би кисла в ній, не просихаючи. Але ж на гурток ходить Дмитрик! Топчеться шлях до його серця через ікси та ігреки! А як проникливо зітхала, коли Іваненко сів до піаніно! Така вже вразлива до музики, що хоч плач! На щастя, подзвонили на урок, і ця сирена смачноголоса не встигла продемонструвати свого вокалу. Втім, Софійка не здивується, якщо вона сяде за фортеп’яно…
Скрізь, ну скрізь улізе! От, наприклад, учора Софійка висловила Діді Василівні тривогу за її здоров’я, бо вже тяжко дивитись на її накульгування. А вчителька:
— Які ж ви у мене добрі діти! Он і Росавка щодня пропонує свою допомогу. Наївна дівчинка: хоче зцілити мене! Та ніхто з лікарів не береться! У кого тільки не була на прийомах-консультаціях!.. Не знаю, чим кінчиться!.. Але за співчуття, дівчатка, щире спасибі!
Отак і на літературі, й на малюванні, й на фізиці: Софійка надумає допомогти, а чує у відповідь: «Спасибі, Росавка уже зробила!..»
Якби збереглися бодай Оришчині молоді світлини! Тоді Софійка через шафу, яка — дівчинка відчувала це! — вже готова була до примирення, прослідкувала би весь бабчин маршрут і всі її вчинки! Але й тут, кажучи Вадовими словами, повний прокол: укотре сварячись із чоловіком, бабка згарячу спалила весь невеличкий родинний фотоархів! Зосталися тільки пізніші картки, серед них і дуже на тоді рідкісна й кумедна, бо на ній не завмерлі постаті, а рух: розлючена Оришка доганяє з лозиною збитошного Іванка. Але й така дотепна фотка Софійці не зарадить.
Визволила братика з візочка і стала ходити з ним туди-сюди. Ростик так потішно робить перші крочки. Ще зовсім недавно це викликало б шалену радість у Сашка, бо любить (любив!) Софійчиного братика ще більше, ніж Чорнобілку. А тепер, тепер…
Не стукати ж до Сашкової хати? Є ж якась межа принижень! До дзвінків теж не опуститься. Точніше, пробувала так, для цікавості:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу», після закриття браузера.