Читати книгу - "Володар Перстенів"

Нічого! Я лише підстригав травичку під вікном, бачите? — Він підняв ножиці й показав їх як доказ.

— Не розумію, — суворо відповів Ґандалф. — Клацання твоїх ножиць я давно вже не чув. Скільки ти вже підслуховуєш?

— Підшліфовую, пане? Я вас не розумію, прошу вибачення. У Торбиному Куті нема що підшліфовувати, і це правда.

— Не клей дурня! Що ти почув і чому підслуховував? — очі Ґандалфа спалахнули, а брови наїжачилися.

— Пане Фродо! — жахнувся Сем. — Не дозвольте йому мене скривдити! Не дайте йому перетворити мене на щось потворне! Мій старий дуже розсердиться. Я нічого злого не замислював, чесне слово, пане!

— Він тебе не скривдить, — заспокоїв його Фродо, ледве гамуючи сміх, хоч і сам перелякався і трохи занепокоївся. — Він знає, як і я, що ти не бажав зла. Але встань негайно й відповідай на запитання!

— Гаразд, пане, — сказав Сем тремтячим голосом. — Я чув досить, але не все зрозумів, про ворога та персні, й пана Більбо, і драконів, і вогняну гору, й… ельфів, пане. Я просто не міг не слухати — знаєте, як це буває? Нехай мені проститься, та я гину за такими байками. І вірю в них, хай там що каже Тед. Ельфи, пане! Я би так хотів на них подивитися. Ось ви підете, пане, візьміть мене зі собою, нехай я побачу ельфів!

Ґандалф раптом розсміявся.

— А йди-но сюди! — гукнув він і обіруч втягнув через вікно приголомшеного Сема з ножицями та жмутом трави в руках і поставив його на підлогу. — Подивитися на ельфів, кажеш? — спитав він, розглядаючи його зблизька і мимохіть усміхаючись. — Отож ти почув, що пан Фродо йде звідси?

— Так, пане. Тому я і закашлявся: а ви це, мабуть, і почули. Я намагався стриматися, пане, та не зміг: мене це так засмутило.

— Нічого не вдієш, Семе, — сумно мовив Фродо. Він раптом усвідомив, що втеча зі Ширу буде болючою і означатиме не лише прощання зі звичним затишком Торбиного Кута. — Я повинен іти. Але… — він суворо поглянув на Сема, — якщо ти справді про мене турбуєшся, тримай це в суворій таємниці. Чув? А якщо ні, якщо бодай словом обмовишся про те, що тут підслухав, тоді, сподіваюся, Ґандалф оберне тебе на ропуху, і побачиш, як воно — сад повен вужів.

Сем затрусився й упав навколішки.

— Уставай, Семе! — наказав Ґандалф. — Я щось краще придумав. Не обмовишся ні словом і надалі знатимеш, як підслуховувати. Ти підеш із паном Фродо!

— Я, пане?! — вигукнув Сем, підскочивши, як пес, якого беруть на прогулянку. — Я побачу ельфів і таке інше! Ура! — крикнув він, а потім розплакався.

III. Троє — вже загін

— Мусиш піти непомітно і якомога швидше, — сказав Ґандалф. Але минули два чи три тижні, а Фродо навіть не починав збиратися.

— Знаю. Та важко робити одне і друге одночасно, — відказав він. — Якщо я просто зникну, як Більбо, то вмить усім Широм розлетяться плітки.

— Зрозуміло, що ти не мусиш зникати! — сказав Ґандалф. — Цього взагалі не роби. Я ж не сказав «негайно», а «якомога швидше». Коли знаєш, як покинути Шир непомітно для всіх, тоді варто трохи затриматись. Але і зволікати надто довго не можна.

— То, може, восени, після наших спільних уродин? — запитав Фродо. — На той час, гадаю, я щось придумаю.

Правду кажучи, йому дуже не хотілося вирушати тепер, коли дійшло до справи. Торбин Кут видавався тепер більш бажаною оселею, ніж у всі попередні роки, і йому хотілося якомога довше втішатися своїм останнім літом у Ширі. Восени, він знав, у його серці пробудиться хоч якась жага до подорожі, як завжди в цю пору. Він справді подумки вирішив, що на свої п'ятдесяті уродини вирушить у дорогу; Більбо тоді виповниться сто двадцять вісім. Дата якраз для того, щоби піти його слідами. Піти слідом за Більбо, — він постійно собі це повторював, і так легше було змиритися з думкою про розлуку з домом. Він намагався не думати про Перстень і про те, куди той міг його завести. Але з Ґандалфом своїми думками не ділився. А чи здогадувався про щось чарівник, важко було сказати.

Він поглянув на Фродо й усміхнувся:

— Дуже добре. Гадаю, це підходить — тільки не пізніше. Я починаю непокоїтись. А поки що будь обережний, нікому ні слова про те, куди збираєшся! Та подбай, аби Сем Правоніг чого бува не вибовкав. Бо доведеться мені перетворити його на ропуху.

— Щодо того, куди я йду, — сказав Фродо, — важко буде розголосити, бо я ще сам не знаю керунку.

— Не мели дурниць! — сказав Ґандалф. — Я ж не кажу тобі залишати адресу на пошті! Але ти покидаєш Шир, і про це ніхто не має знати, аж поки ти не відійдеш далеко. Ти підеш чи принаймні вирушиш на північ, південь, захід чи схід, і напрямок теж має бути невідомий.

— Я стільки думав про розлуку з Торбиним Кутом і про прощання, що керунку ще не вибрав, — сказав Фродо. — А куди ж мені йти? І яка моя мета? Що маю шукати? Більбо ходив шукати скарб, туди і назад; а я іду, щоби його позбутись і не повернутися, — наскільки я розумію.

— Але ти не можеш зазирнути в майбутнє, — сказав Ґандалф. — І я також. Може, тобі пощастить знайти Провалля Фатуму; а може, це випаде іншим, — не знаю. Втім, ти ще не готовий до такої далекої дороги.

— О ні! — погодився Фродо. — Та все-таки: куди мені податися?

— Назустріч небезпеці, але не надто квапливо, не надто прямо, — відповів чарівник. — Коли хочеш моєї поради, вирушай до Рівендолу. Подорож не буде надто небезпечною, хоча Дорога зараз складніша, ніж колись, і з роками ставатиме ще важчою.

— Рівенділ! — повторив Фродо. — Дуже добре: я піду на схід і поверну на Рівенділ. Візьму Сема, нехай подивиться на ельфів, потішиться. — Говорив він безтурботно, та в серці його раптом спалахнуло бажання побачити дім Елронда Напівельфа і вдихнути повітря тієї затишної долини, де все ще мирно жив Прекрасний Народ.

Одного літнього вечора приголомшлива новина долетіла до «Гілки плюща» та «Зеленого дракона». Про велетів і про інші чудеса забули заради важливіших справ: пан Фродо продавав Торбин Кут. Насправді він уже продав його — Сумоселам-Торбинам!

— За добрі гроші, — казали одні.

— За помірну ціну, — казали інші, — й це, очевидно, так. Якщо платила пані Лобелія. (Отто кілька літ як помер розчарований, доживши до 102 років і так і не дочекавшись здійснення свого бажання).

Та більше, ніж про ціну, сперечалися про те, чому Фродо