Читати книгу - "До зустрічі з тобою"

п’ятій, добре? Його температура, ймовірно, ще підвищиться, але до п’ятої більш нічого не давай.

Я записала все у блокнот. Боялася, щось зрозумію неправильно.

— Увечері треба буде все це повторити. Впораєшся? — Натан закутався, як інуїт, і попрямував у сніг. — Просто перечитай цю теку. І не панікуй. Будуть проблеми — просто зателефонуй мені. Я все тобі поясню. Якщо буде справді потрібно, я повернуся.

Коли Натан пішов, я залишилась у Вілловій кімнаті. Я боялася піти звідти. У кутку стояв старий шкіряний фотель із лампою для читання, може ще з минулого життя Вілла. Я згорнулася на нім калачиком із книжкою оповідань, яку витягнула з шафи.

У кімнаті було на диво спокійно. Крізь шпарини у шторах я бачила навколишній світ, красивий і непорушний під білою ковдрою. Всередині було тепло й тихо, лишень дивний стукіт і шипіння центрального опалення переривали мої думки. Я читала, від часу до часу перериваючись, щоб глянути, як мирно спить Вілл, і я збагнула, що в моєму житті не було такого моменту, коли я просто сиділа в тиші й нічого не робила. У нашому будинку з його нескінченним гудінням пилосмока, ревінням та вищанням телевізора я виросла незвиклою до тиші й безгоміння. У рідкісні миті, коли телевізор відпочивав, тато вмикав старі записи Елвіса й слухав їх на повен звук. Та й кав’ярня рідко відпочивала од шуму та галасу.

Тут я могла прислухатися до власних думок. Я майже відчувала своє серцебиття. Як не дивно, мені це сподобалося.

О п’ятій на мій мобільник надійшло повідомлення. Вілл зарухавсь, і я схопилася, щоб добігти до телефону, перш ніж він розбудить Вілла.

Немає поїздів. Ви змогли б залишитися в нас на ніч? Натан не може.

Камілла Трейнор

Не встигнувши й подумати, я відписала:

Авжеж.

Я зателефонувала батькам і сказала, що залишаюся на ніч. Моя мама наче відчула полегшу. А коли я сказала їй, що мені за це заплатять, вона дуже втішилась.

— Знаєш що, Бернарде? — сказала вона, трохи прикривши телефон рукою. — Їй вже платять за те, що вона спить.

Я почула, як батько вигукнув:

— Дяка Богові, вона знайшла роботу своєї мрії!

Я надіслала текстове повідомлення Патрикові:

Мене попрохали залишитись на роботі, я передзвоню пізніше.

Відповідь надійшла за декілька секунд.

Сьогодні в мене крос по снігу. Добра практика перед Норвегією!

Цілую. П.

Я здивувалась, як можна так радіти думці про біг за мінусових температур у майці й спортивних штанях.

Вілл спав. Я приготувала собі їжу й розморозила суп на випадок, якщо він пізніше захоче поїсти. Розпалила вогнище — ану як Віллові покращає й він переміститься у вітальню. Я прочитала ще одне оповідання й задумалась, скільки часу минуло, відтоді як я востаннє купляла собі книжку. В дитинстві я любила читати, але потім я не читала нічого, крім журналів. Трина — ось хто любив читати. Тому, беручи до рук книжку, я відчувала, що вдираюсь на її територію. Я думала про те, що вони з Томасом поїдуть в університет, і зрозуміла, що й досі не знаю, почуваюся від цього щасливою чи сумую… або й складніше, десь між тим і тим.

Натан зателефонував о сьомій. Здавалося, він радий, що я залишуся.

— Я не можу додзвонитися до містера Трейнора. Я навіть зателефонувала на міський номер, але мене перемикнуло на автовідповідач.

— Так. Ну… Його й не буде.

— Не буде?

Раптом я інстинктивно запанікувала, подумавши, що в будинку всю ніч будемо лише ми з Віллом. Я боялася знову зробити серйозну помилку, ставлячи під загрозу Віллове здоров’я.

— Може, тоді я зателефоную місіс Трейнор?

На другому кінці — коротка пауза.

— Ні. Краще не треба.

— Але…

— Послухай, Лу, він часто… він часто кудись ходить, коли місіс Ті ночує за містом.

Лише за хвилину-дві я зрозуміла, на що він натякає.

— А…

— Добре, що ти там, і край на тому. Якщо ти певна, що Віллові краще, то я прийду рано-вранці.

***

Є звичайні години, а є непридатні ні до чого, коли час тягнеться, відстає, а життя — реальне життя, — здається, існує десь далеко. Я трохи подивилась телевізор, поїла та поприбирала на кухні, безшумно переміщаючись по флігелю. Нарешті повернулась у Віллову кімнату.

Коли зачинила двері, він поворухнувся й підвів трішки голову.

— Котра година, Кларк? — його голос трохи приглушила подушка.

— Чверть по восьмій.

Він опустив голову й перетравив це.

— Можна мені пити?

У його словах більше не було ні гризькості, ні ущипливості. Неначе хвороба нарешті зробила його вразливим. Я дала йому напій і ввімкнула біля ліжка світло. Потім сіла на край ліжка й торкнулася його лоба, як це робила моя мама, коли я була дитиною. Він досі був трохи гарячим, однак далеко не таким, як раніше.

— Холодні руки.

— Ви вже скаржилися.

— Справді? — Здавалося, він був щиро здивований.

— Хочете трохи супу?

— Ні.

— Вам зручно?

Я ніколи не знала, наскільки йому незручно, але підозрювала, що більше, ніж він показував.

— Було б добре перевернутися на другий бік. Просто перекотіть мене. І не треба мене садовити.

Я полізла на ліжко й пересунула його так дбайливо, як могла. Він уже не був зловісно гарячим — звичайне тепле тіло з-під ковдри.

— Ще щось потрібно?

— Хіба вам не треба йти додому?

— Усе гаразд, — мовила я. — Я залишаюся на ніч.

Надворі вже давно розсіялись останні відблиски дня. Сніг і далі падав. За вікном на ґанку сніжинки купалися в блідо-золотавому меланхолійному світлі ліхтаря. У цілковитій тиші ми сиділи й споглядали гіпнотичне снігопаддя.

— Можна запитати? — сказала я нарешті. Я дивилась на його руки на простирадлі. Здавалося дивним, що вони, такі звичайні, такі сильні на вигляд, усе ж ні на що не придатні.

— Підозрюю, що ви й так запитаєте.

— Що сталося? — З думки не йшли сліди на його зап’ястках. Це була єдина річ, про яку я не могла запитати відверто.

Він розплющив одне око.

— Як я став таким? — Коли я кивнула, він знову заплющив очі. — Аварія з мотоциклом. Не моїм. Я був безневинним пішоходом.

— Я думала, це через катання на лижах або банджі-джампінг, щось такого плану.

— Усі так думають. Божий жарт. Я переходив дорогу біля свого будинку. Не тут, — сказав він. — Біля мого лондонського дому.

Я роздивилася книжки на його книжковій полиці. Серед романів, засмальцьованих книжок кишенькового формату в м’якій обкладинці, були й ділові книжки: «Корпоративне право», «Поглинання», довідники з невідомих мені дисциплін.