Читати книгу - "Не такий"

людині? Чи ти хочеш кілька тижнів розкарякою ходити? До шпагату треба готуватись! А взагалі-то у тебе непогана розтяжка як для початківця! — підбадьорив приятеля.

Жека показав Потапові кілька вправ, підійшов до невеликого рюкзака, який валявся неподалік, дістав щось із нього і почав прив’язувати ту штуку до найближчого дерева старими еластичними бинтами із бурими плямами. «Штука» виявилась боксерською «лапою», на якій відпрацьовують удари. Таку Потап бачив по телевізору, коли переглядав фільм про братів Кличків. Торнадо почав молотити «лапу», то ухиляючись від атак невидимого противника, то підстрибуючи у повітрі і наносячи сильні удари ногами. Потап, вражений цим видовищем, забув про свої вправи і завмер, роззявивши рота. Жека з хвилину не помічав нічого навколо себе. Потім краєм ока угледів бездіяльного Потапа.

— Я не зрозумів! — теж зупинився хлопець. — Ти чого став!? Двадцять відтискань на кулаках! — скомандував він.

— Як це — на кулаках? — перепитав Денис. — Я двадцять не можу!

— В карате не існує слова «не можу»! — відрізав Торнадо, потім підмостив собі під руки дощечки, які спеціально для цього носив у рюкзаку, і продемонстрував Потапові, як виконувати такі відтискання.

Денис теж спробував. Виявилось, що так робити цю вправу набагато важче! Кістки пальців дуже боліли, ніби на них діяла подвійна сила тяжіння. Кисті не витримували навантаження. Ледве відтиснувшись два рази, Потап зовсім зморився і впав на землю, боляче вдарившись носом.

— О-о-о! Як все запущено! — похитав головою Торнадо. — Ну добре, досить на сьогодні! А то завтра взагалі не встанеш!

— Хто? Я? Та ми вже це проходили! — бадьорився Потап, але Клим не зважав на його браваду і відправив підопічного до кімнати, наказавши готуватись до ранкової табірної зарядки. Насправді, Потап насилу волочив ноги. А Клименко і далі збивав мало не до крові кісточки на кулаках, не даючи відпочинку ні багатостраждальній «лапі», ні собі.

Розділ 19

Потап щойно повернувся до будиночка, вмився над довгим, на кількадесят кранів, умивальником, коли пролунав сигнал підйому.

— Вставай, вставай! Хто спить, того йдемо будить! — заволало з усіх динаміків, які висіли на стовпах по цілій території табору. В радіорубці сонний діджей, в обов’язки якого входили ранкова «побудка» та вечірні дискотеки, врубав ненависну всім табірникам мелодію і сидів, насолоджуючись ранішньою порцією пива та чужими «стражданнями».

Вожаті поспішали від адмінкорпусу до своїх загонів, які досі мертво спали після нічного чатування під вікнами дівчачих корпусів або обмивання нових знайомств привезеними зі собою хмільними напоями різної міцності. Важко було і вожатим, які майже до ранку святкували початок другої зміни: вони виглядали так, наче їх трохи пожувала невідома гігантська тварина.

Мляві хлопці та дівчата різного віку виходили з будиночків і шикувалися на майданчику. Коли всі зібралися, загони вирушили в бік стадіону. Там вожаті спробували вишикувати їх у певному порядку: від найстарших до наймолодших. Потап зі своїми товаришами опинився посередині. За ними був тільки перший, найстарший загін, більшість членів якого вийшла на зарядку лише після погрози відмінити вечірні дискотеки. Хлопці, мружачись від яскравого сонця, порозсідалися на розвалинах трибун. Дехто дістав цигарки і з задоволенням затягувався першою на сьогодні порцією смердючого диму, що давав їм енергію та замінював філіжанку кави. Дівчата, майже всі в тісних лосинах і коротеньких футболках, що підкреслювали вже сформовані жіночі принади, тупцювали на місці, обмінювалися короткими фразами і поправляли сякий-такий макіяж.

Пролунав голосний свисток, потім із динаміка біля футбольних воріт зазвучала енергійна музика. Перед відпочивальниками з’явився фізкультурник у спортивних трусах, легкій майці, яка не приховувала міцних м’язів, та зі свистком на шиї, за допомогою якого він оголошував початок фізичних процедур.

Вадим Гнатович був справжнім красенем: високий, із густим чорним волоссям, перехопленим ззаду гумкою у невеликий хвіст, стрункий і суворий.

— Вадю-у-у-нчик! — простогнав дівчачий голос за спиною Потапа. Хлопець озирнувся. Позаду стояла симпатична панна з чималим бюстом, навдивовижу пласким животом і з пірсингом у пупку.

— От йому би я… — замріяно продовжила краля, — всю свою дівочу цноту подарувала!

— Алко! По-моєму, свою «дівочу цноту» ти подарувала комусь років зо два тому! — скептично озвалася її подруга, що теж дивилась на Вадима Гнатовича, але без надмірного захоплення в погляді.

— Лесько! Ну вмієш ти з небес на землю опустити! — незадоволено буркнула Алка. — А для кого її тримати, ту цноту!? Може, для таких, як цей!? — презирливо кивнула вона на Потапа, який так і застиг, не зводячи очей з Лесі.

— А що? Може, й для таких! Диви, який симпатичний! — Леся наблизилася до Дениса і легенько вщипнула за щоку. Потап почервонів.

Якщо існувала десь у світі досконалість, то її втілення стояло зараз просто перед ним… Світле хвилясте волосся обрамляло ніжне рожеве личко, не зіпсуте косметикою. Ну, може, ніс у неї був трохи задовгий… Але глянувши у зелені, майже котячі, очі дівчини, Денис забув не лише про її ніс, а й про все на світі…

— Будеш, булочко, моїм бойфрендом? — запитала з усмішкою Леся. І Потап зрозумів, що з нього просто кепкують, і ображено відвернувся. Дівчина весело розсміялася і стала на своє місце. Тим паче, що мачо-фізкультурник уже свистів у свій свисток, закликаючи всіх повторювати його рухи.

Ліниво махаючи руками, діти чекали закінчення зарядки. Фізкультурник час від часу підходив до когось і щось намагався підказати-порадити-поправити. Та щойно він відходив чи відвертався, малі лінивці забували про всі його настанови і знову бралися за свої нагальні справи: балакали, обмінювалися наклейками або перекидали музику чи картинки з телефону на телефон.

— Нахили вперед починай! — скомандував Вадим Гнатович. Усі дружно почали тягнутися до кінчиків пальців на ногах.

— О-о-о-о! — зненацька почулося гучне колективне волання.

Потап від несподіванки аж здригнувся і різко обернувся назад. Алка прагнула привернути увагу «Вадюні» і, очевидячки, трохи перестаралася: від різкого руху топік підскочив угору, оголивши той самий чималенький бюст… І всі, кого ощасливило таке видовище, оголосили про це дружним стогоном. Фізкультурник теж на мить завмер, а потім знову свиснув і діти почали робити вправи. Однак Алка, ніби нічого й не сталося, гукнула:

— Вадиме Гнатовичу! Подивіться! А я правильно все роблю?

Дівчина нахилялася ще нижче і випростувалася ще енергійніше. Хлопці мало не захлиналися слиною, хтось схлипнув. «Вадюня» пробурмотів щось незрозуміле, хотів свиснути, проте не зміг і злякано позадкував аж на футбольне поле.

— Куди ж ви? — здивувалася Алка. — А як же вправи? А може, ви мені проведете індивідуальні заняття? — звабливо провела язиком по губах і підняла на фізкультурника невинні очі. Перший загін дружно зареготав або, як кажуть у народі, заіржав.

Вадим Гнатович швиденько завершив зарядку