Читати книгу - "Артур і заборонене місто"

і почувається грудочкою снігу, що впала у вогонь і почала танути. Аж голова наморочиться. Він рішуче підходить до прекрасної принцеси і вже хоче поцілувати її… Але тут, як дідько з табакерки, вискакує Барахлюш.

— Перепрошую, мої голуб'ята… я не хотів би вам заважати… але гадаю, навіть у такій незвичайній ситуації слід дотримуватись традиції і протоколу… — повчально говорить він.

Братове зауваження повертає принцесу до життя: вона крутить головою, ніби скидає з себе якісь чари, зіскакує на ноги і починає чепуритися.

— Хай йому біс! Цього разу брат каже правду! Де тільки була моя голова?

Вона — справжня принцеса, тому їй не треба пояснювати важливість протоколу і традицій.

Артур розгубився і почувається, як цуценятко, що не може знайти м'ячика.

— А що це за традиції? — схвильовано запитує він.

— Традиції наших предків! Усі вони записані в протоколі, і кожне весілля має відбуватися відповідно до протоколу! — відрубує принцеса.

— Після того як принцеса поцілує свого обранця, має пройти ще тисяча років, аж потім вона має право подарувати йому другий поцілунок, — цитує Селенія. Вона знає протокол напам'ять, адже це входить у її обов'язки. — Бажання закоханих розпочати спільне життя повинне пройти випробування. Другий поцілунок буває значно довший і має особливу цінність, оскільки те, що дарується нам дуже рідко, має для нас особливе значення, — напутливо додає вона, остаточно знищивши Артура, який нічого не тямить у питаннях протоколу.

Хлопчик зовсім подавлений суворістю мініпутського етикету.

.^^ле ^к… а як ^ке… так… звісно, бурмоче він, киваючи головою. Робити нічого — доведеться чекати ще тисячу років.

Зненацька двері зі страшним скреготом розчиняються і на порозі з'являється Темрякос. Він любить супроводжувати свою появу шумом і гуркотом. Та ще більше йому подобається роль театрального лиходія, який завжди приходить невчасно, щоб зруйнувати плани позитивних героїв.

— Ну що, вам тут не дуже спекотно? — зневажливо цікавиться він, і, відламавши зі стелі бурульку, засовує її в рот.

Гостра бурулька нагадує кинджал, і в Артура аж руки сверблять устромити її в груди мерзенного нахаби.

— Клімат просто чудовий, — бадьоро відповідає Селенія, хоча в її душі закипає гнів.

— Батько влаштовує невелике свято на вашу честь. Ви будете на ньому почесними гостями! — урочисто повідомляє Темрякос.

Будь-яку фразу свого командира ос-мати зустрічають улесливим сміхом. Ще нікому не вдавалось вирватись із пасток, які майстерно влаштовує Жахливий У.

І запрошені це добре знають. Тому й не сподіваються від уготованого для них видовища нічого доброго.

— Треба б улаштувати якусь заваруху. Під час бійки хтось із нас напевно зможе втекти! — шепоче Артур на вухо Селенії.

— Ви щось хочете сказати, юначе? — цікавиться Темрякос. Виконуючи батьківські настанови, він намагається бути ввічливим і пильним водночас.

— Та нічого! Артур тільки висловив мені деякі свої міркування, — відповідає за хлопчика Селенія.

Така фраза — наживка, на яку може повестися велика щука — цебто Темрякос.

— І що це за міркування? — запитує він удавано зацікавленим тоном.

— Розумієте, це стосується тільки вас, — іронічно відповідає принцеса.

Темрякос здригається. Він завжди такий самовпевнений і навіть не може допустити думки, що хтось скаже про нього криве слово. А тому він аж роздувається від гордощів.

— Чудово! Але якщо ви повідомили тему ваших роздумів, то тепер можете ознайомити мене з їхнім змістом, — пихато промовляє нащадок У.

— Що ж, якщо це вас зацікавить, слухайте. Артур запитував мене, як могло статися, що ваш батько, який ніколи не вирізнявся красою, міг породити сина з іще мерзеннішою зовнішністю, аніж у нього самого. Суть питання Артур сформулював так: «Мене заінтригувала гидотна пика Темрякоса». Фраза була вибудувана саме так, — чітко, намагаючись нічого не випустити, говорить принцеса.

Вражений Темрякос розкрив пащу і звідти випала льодяна бурулька: вона не встигла розтанути.

Осмати, які не відзначаються ні мудрістю, ні тямучістю, демонструють із-за спини Темрякоса дурнуваті посмішки.

Синочок У різко розвертається і грізно зиркає на них. Його погляд, гострий як бритва, змушує їх умить замовкнути. З усіх сил стримуючи закипаючу в ньому злість, яка готова вириватися назовні, ніби тепла газована вода із пляшки, Темрякос починає повільно і глибоко дихати. Можливо, так він випускає через потаємний клапан гнів, щоб знизити тиск і не вибухнути.

Потім він повертається до Селенії, обдаровує їй такою зловісною посмішкою, що у принцеси всередині все похололо. Пишаючись тим, що він точно виконав доручення батька і був вельми ввічливим, Темрякос єлейним тоном заявляє:

— Страждання твої ще попереду, і вони дуже втішать мене. Але це попереду, а справа передусім. Тож, Ваша Високосте, якщо ваша ласка, ходіть за мною, — наче блазень, вклоняється він принцесі. Схоже на те, що бійку влаштувати не вдалося…

— Не вішай носа! Ми ще покажемо себе, — шепоче Артур на вухо Селенії. Його черговий план провалився, і він дуже розчарований, але виду не подає.

Оточивши бранців щільним колом, осмати виводять їх із камери.

— Ох, щось не подобається мені така прогулянка, — зітхає Арчибальд.

— Але ми хоч вийшли із в'язниці! — підбадьорює дідуся Артур, намагаючись знайти в зміні обстановки хоч щось позитивне. — Будемо пильні, не можна проґавити жодної дрібниці, жодного їхнього недогляду! Це наш шанс на порятунок!

— Я згоден. Та дозволь тобі нагадати, що — не в місцевих традиціях, робити щось наполовину, — подає голос Барахлюш. — У цих краях злочинці не мають звички помилятися.

— Ніхто не застрахований від помилок — навіть у Ахілла була вразлива п'ята! — упевнено промовляє Артур.

«Артур, Альфред, Арчибальд і ось, нарешті, — Ахілл. Що ж, можна познайомитись із ще одним родичем Артура. Цікаво, у них в родині всіх називають на «А» чи бувають винятки?» — розмірковує по думки Барахлюш.

— А що, Ахілл — твій кузен? — не витримавши, запитує юний принц. Він ніколи не був добре освіченим.

Арчибальд береться відновити історичну справедливість.

— Ахілл — могутній герой давніх часів. Він уславився своєю силою і відвагою. Він був невразливий, точніше, майже невразливий. Вразливою була єдина частина його тіла, а саме — п'ятка. У кожної людини є своя ахіллесова п'ята — слабке місце. Є вона і в Упиря, — останні слова Арчибальд шепоче Барахлюшеві на вухо. І той мимовільно здригається: йому страшно, навіть коли це ім'я вимовляють пошепки.

РОЗДІЛ 10

Щоб розкрити двійчасті двері парадної зали, потрібно принаймні по десять осматів на кожну половинку.

Наші герої з цікавістю спостерігають, як величезні сталеві двері повільно розсуваються в різні боки.

Простора королівська зала нагадує приміщення кафедрального собору.

Під стелею, як дві гігантські лампади, висять два резервуари, куди стікають підземні води для потреб палацу. А він