Читати книгу - "Межовий лицар"

сір Арлан якось вибив вас із сідла на турнірі.» Сивий Лев старанно вивчав свої рукавички, не піднімаючи очей. «Він був хорошою людиною, і він навчив мене лицарству. Не тільки військовому вмінню, але й честі. Лицар захищає невинних, казав він. А це все, що я зробив. Мені потрібен ще один лицар. Всього лиш один. Лорд Керон? Лорд Свонн?» Лорд Свонн м’яко розсміявся, коли лорд Керон щось прошепотів йому на вухо.

Данк зупинився біля сіра Отто Брекена, стишивши голос. «Сір Отто, всі знають вас як відважного лицаря. Приєднайтесь до нас, молю вас. В ім’я старих та нових богів. Правда на моєму боці.»

«Можливо,» сказав Звір з Брекена, якому хоча б вистачило достоїнства відповісти, «але це твій бік, а не мій. Я не знаю тебе, хлопче.»

Пригнічений Данк кружляв перед рядами холодних байдужих людей. З відчаю він крикнув,

«НЕВЖЕ СЕРЕД ВАС НЕМАЄ СПРАВЖНІХ ЛИЦАРІВ?»

Тільки тиша була йому у відповідь.

Ейріон розміявся. «Ніхто не смітиме насміхатись над драконом,» гукнув він.

А потім пролунав голос. «Я стану на бік сіра Данкена.»

Чорний жеребець матеріалізувався з річкового туману з чорним лицарем верхи. Данк побачив дракона на щиті і червону емальовану верхівку шолома з трьома ревучими головами. Молодий принц. Боги милосердні, невже це він?

Лорд Ешфорд зробив таку ж помилку. «Принц Валарр?»

«Ні.» Чорний лицар підняв забрало свого шолома. «Я не думав брати участь в турнірі, тож я не взяв власну броню. Мій син люб’язно позичив мені свою.» Принц Бейлор сумно посміхнувся.

Сторона звинувачення теж була збентежена, побачив Данк. Принц Мейкар пришпорив свого коня до них. «Брате, ти втратив свій глузд?» Він направив броньований палець на Данка. «Ця людина напала на мого сина.»

«Ця людина захищала слабких, як мав би робити кожен справжній лицар,» відповів принц Бейлор. «Нехай боги вирішать, чи був він правий, чи ні.» Він потягнув за стремена, розвернув велетенського чорного дестріера принца Валлара і риссю направився в південний кінець поля.

Данк направив Грома поруч за ним. Решта лицарів зібрались біля них. Робін Ріслінг, сір Ліонель, та обидва Хамфрі. Всі хороші люди, але чи достатньо хороші? «А де Рейман?»

«Сір Рейман, якщо ви не заперечуєте.» Він підскакав до них з похмурою посмішкою під своїм шоломом з плюмажем. «Мої вибачення, сіри. Я повинен був внести маленькі зміни в мій герб, щоб мене ніхто не сплутав з моїм безчесним кузеном.» Він продемонстрував їм свій щит. Відполірований золотий фон залишився тим самим, і яблука Фоссовеїв теж, проте це яблуко було зелене, а не червоне. «Можливо, я ще зелений… але краще бути зеленим, аніж червивим, правда ж?»

Сір Ліонель розсміявся, а Данк мимоволі посміхнувся. Навіть принц Бейлор дивився схвалюючи.

Септон лорда Ешфорда вийшов на поле перед трибуною і підняв свій кристал, закликаючи натовп до молитви.

«Слухайте мене уважно,» тихо сказав Бейлор. «Наші противники будуть озброєнні важкими військовими списами для першого зіткнення. Списи з ясену, довжиною вісім футів, з обручами, які не дадуть їм тріснути та сталевим наконечником, гострим настільки, щоб пробити нагрудник завдяки швидкості та вазі бойового коня.»

«Ми теж повинні їх використати,» запропонував сір Хамфрі Бізбері. Позаду нього септон звертався до Семи, благаючи їх справедливо розсудити цю суперечку і дарувати перемогу тим, на чиїй стороні правда.

«Ні,» похитав головою Бейлор. «Ми використаємо турнірні списи.»

«Турнірні списи сконструйовані ламатись,» заперечив Рейман.

«Так, але у них довжина дванадцять футів. Якщо ми влучимо, вони вже не зможуть нас зачепити. Цільтесь в шолом або груди. На турнірі зламати свій спис об щит супротивника вважається доблесним вчинком, але тут це означатиме смерть. Якщо ви зможемо вибити їх і при цьому залишитись в сідлі, перевага буде на нашому боці.» Він глянув на Данка. «Якщо сір Данкен загине, вважатиметься, що боги визнали його винним, і бій припиняється. Якщо два його скаржники загинуть, або заберуть свої звинувачення, бій припиняється. В противному випадку всі семеро з одного боку повинні загинути або здатись, щоб завершити поєдинок.

«Принц Дейрон не буде битись,» сказав Данк.

«А якщо буде, то не надто майстерно,» розсміявся сір Ліонель. «З іншого боку проти нас виступлять три білих мечі.»

Бейлор спокійно відреагував на це. «Мій брат помилився, коли наказав Королівській гвардії стати на бік його сина. Їхня клятва забороняє їм піднімати руку на осіб королівської крові. Таких як я.» Він злегка посміхнувся. «Тримайте інших від мене подалі, а з Королівською гвардією я розберусь.

«Мій принц, чи буде це благородно?» запитав сір Ліонель Баратеон, в той час як септон завершував свої молитви.

«Скоро боги дадуть відповідь на це питання,» відповів Бейлор Зламаний Спис.

Глибока тиша очікування запанувала над полем Ешфорда.

В восьмидесяти ярдах звідси сірий жеребець Ейріона з нетерпінням бив копитом, шматуючи болотистий грунт. Грім навпаки був дуже спокійним. Він був старим бойовим конем, ветераном півсотні боїв і чудово знав, що від нього очікувалось. Егг подав Данку списа. «Нехай боги будуть з вами, сір,» побажав хлопчик.

Вид зеленого в’яза та падаючої зірки якимось чином надихнули його. Данк просунув руку під ремінь і стиснув пальці на держаку. Дуб і залізо вірно мене захищає, а інакше помру, і ніхто не згадає. Сталевий Пейт приніс йому списа, але Егг наполіг, що саме він має його вручити Данку.

З обох боків його товариші теж взяли списи і розтягнулись в довгу лінію. Принц Бейлор був праворуч від нього, а сір Ліонель ліворуч. Вузькі зорові отвори обмежували вид Данка, і він бачив лише попереду себе. Трибуна глядачів зникла, як і загорожа з простим народом за ним. Залишилось тільки болотисте поле, легкий блідий туман, річка, містечко та замок на півночі. І принц на свому сірому жеребці, язиками полум’я на шоломі та драконом на щиті. Данк бачив як сквайр подав тому чорний як ніч восьмифутовий спис. Він зажене його прямісінько в моє серце, якщо зможе.

Прозвучала сурма.

На мить Данк закляк як муха в бурштині, хоча всі інші коні почали рух. Його охопила паніка. Я забув, дико подумав він, я все забув, я зганьблюсь і втрачу все.

Грім врятував його. Великий бурий жеребець знав що робити, навіть, якщо його вершник цього не знав. Він рушив повільною риссю. Натреновані звички Данка нарешті дали про себе знати. Він легко торкнувся боків коня шпорами і нахилив свій спис. Одночасно з цим він розвернув щита так, щоб той прикривав майже всю ліву частину його тіла. Він поставив