Читати книгу - "Сказання з Небезпечного Королівства"

чари, щоби зв'язати його. Чоловік одного разу (на особливе прохання) вже намагався це зробити, й тоді щонайменше один континент поринув у морську глибінь.

Бідолашний старий Артаксеркс під'їхав просто до входу в печеру Морського Змія. Та ще перш ніж вийти з карети він помітив кінчик Змієвого хвоста, що вистромився звідти, — більший, аніж шерег здоровенних баків для води, зелений і слизький. Цього ТАМові вистачило. Він захотів негайно потрапити додому, ще до того, як Черв надумає перевернутися знов, — у дивний і несподіваний момент, як і всі черви.

Та маленький Роверандом усе зіпсував! Він анічогісінько не знав про Морського Змія, ні про його велич: песик думав лише про те, як би вкусити осоружного чарівника. Тож коли випала нагода — Артаксеркс саме стояв і безглуздо витріщався на кінець Змієвого хвоста, а його жеребці ні на що особливо не зважали, — він підкрався і гризнув одну з акул за хвоста — задля розваги. Задля розваги! Якої розваги?! Акула стрибнула вперед, і карета теж шарпнулась уперед. І Артаксеркс, який саме повернувся, щоби знову сісти в неї, впав на спину. Тоді акула, не знайшовши в ту мить нічого, що можна би було вкусити, куснула передню акулу, та — наступну, та — ще наступну. І ще, і ще, й от уже сьома, не бачачи нічого іншого, — от лишенько! дурепа! — підпливла і гризнула Зміїв хвіст!

Морський Змій повернувся — знов і несподівано! Наступне, що довелося пережити песикам, було кружляння у скажених водах, удари об риб, яким забило памороки, та швидкоплинні морські дерева, страх за власне життя серед хмари висмикнутих із корінням водоростей, піску, мушель, молюсків, барвінку та хмари розмаїтого дріб'язку. Справи дедалі гіршали, а Змій не припиняв перевертатись. А ще був Артаксеркс, який учепився за віжки. І його теж немилосердно крутило, й він лаяв усе на світі. Насамперед, звісно, акул. На щастя для цієї історії, чарівник ніколи не дізнався, що накоїв Роверандом.

Навіть не знаю, як ті песики втрапили додому. Та втім, дорога туди забрала багато часу. Спершу їх вимив на берег один із жахливих припливів, які спричинило Змієве ворушіння. Потому їх виловили рибалки на протилежному боці моря і мало не віддали до Акваріуму (жахлива доля!), та вони врятувалися якраз вчасно й мусили діставатися додому самотужки, долаючи безперервне підземне хвилювання.

Коли ж нарешті песики добулися додому, то й там застали жахливе хвилювання. Усі морські мешканці скупчилися довкола палацу і в один голос кричали:

— Покажіть нам ТАМа! (Авжеж! Вони називали його так прилюдно, не знаходячи жодного довшого чи гіднішого ймення.) Покажіть нам ТАМа! ПОКАЖІТЬ НАМ ТАМа!

А ТАМ тим часом ховався в підземеллях. Пані Артаксерксова, врешті-решт, знайшла його там і змусила вийти: й коли той визирнув Із горішнього вікна, весь морський люд зарепетував:

— Припини цей безлад! Припини цей безлад! ПРИПИНИ ЦЕЙ БЕЗЛАД!

І всі зчинили такий несамовитий галас, що люди в усіх кінцях світу подумали, що море реве чомусь гучніше, ніж завади. І то була правда! А Морський Змій увесь той час і далі перевертався, намагаючись — через свою забудькуватість — дотягтися ротом до кінчика власного хвоста. Проте, дякувати небу, він не цілком прокинувся, інакше би вибрався назовні й потрусив би хвостом од люті, що потопило би ще один континент (чи варто було про те жалкувати, чи ні, залежало би, звісно, від того, який саме континент затонув би та на якому континенті живете ви).

Проте морський народ не мешкав на жодному континенті — він жив у морі, на самій його глибині, і йому вже вривався терпець. Мешканці наполягали, що морський король зобов'язаний примусити ТАМа вигадати які-небудь чари, ліки чи рішення, щоб угамувати Морського Змія: вода так тряслася, що вони не могли піднести руку до обличчя, аби попоїсти чи висякати носа. Усі зіштовхувалися між собою. У всіх рибин почалася морська хвороба — такою хисткою стала вода, — а ще вона була каламутна і з піщинами, тож усі кашляли й ніхто не танцював.

Артаксеркс зітхнув, але таки мусив щось зробити. Тож чарівник подався до своєї майстерні й зачинився там на два тижні, за які відбулося два землетруси, два підводні урагани та кілька бунтів морських мешканців. Потому він вийшов і звільнив найграндіозніші чари (вкупі з заспокійливим закляттям) на деякій відстані від печери; всі розійшлися по домівках і засіли по підвалах, вичікуючи, — всі, крім пані Артаксерксової та її нещасного чоловіка. Чарівник мусив залишитися (на відстані аж ніяк не безпечній) і спостерігати за результатом дії чарів, а пані Артаксерксова повинна була залишитись і стежити за чарівником.

Чари спричинилися хіба до того, що Змієві наснився жахливий сон: йому привиділося, наче його з ніг до голови обліпили молюски (це страшенно неприємно й частково було правдою) та наче його повільно підсмажували на вулкані (це дуже боляче й, на жаль, було тільки плодом його уяви). Та ці сни його розбудили!

Імовірно, Артаксерксова магія була сильнішою, ніж припускали. Хай там як, а Морський Змій не виповз назовні — на щастя для цієї історії. Він поклав голову на те місце, де лежав його хвіст позіхнув, роззявив пащеку мало не на цілу ширину печери й так голосно пирхнув, що його почули в усіх підвалах у всіх морських королівствах.

І Морський Змій сказав:

— Припиніть це БЕЗГЛУЗДЯ!

Та ще й додав:

— Якщо цей чаклун-веселун негайно не забереться звідси і якщо він іще коли-небудь поткнеться сюди, я ТАКИ ВИЙДУ: і тоді найперше з'їм його, а потому розіб'ю все на мокрі друзки. Отак. На добраніч!

І пані Артаксерксова потягла ТАМа додому, бо він був у напівпритомному стані.

Коли ж він оклигав — а відбулося це швидко, бо про те подбали, — то зняв зі Змія закляття і спакував свої торби: а всі мешканці репетували і кричали:

— Заберіть звідсіля цього ТАМа! Відставка! І край. Прощавай!

І морський король мовив:

— Ми не хочемо втрачати тебе, проте вважаємо, що ти мусиш піти.

І Артаксеркс раптом почувся маленьким І нікчемним (це пішло йому на користь). З нього сміявся навіть морський песик.

Але Роверандом, на диво, дуже засмутився. Зрештою, він переконався на собі, що Артаксерксова магія не зовсім марна. Та й хіба ж це не Роверандом куснув акулу за хвіст? Він заварив усе це, хапнувши чарівника за штани. І він сам був частиною суходолу, тож розумів, як нелегко було нещасному сухопутному чарівникові, коли його дражнили всі морські мешканці.

Тож песик наблизився до стариганя і сказав:

— Перепрошую, пане Артаксерксе!..

— Що? — запитав чарівник цілком лагідно (він дуже